путін втратив свою більш страшну зброю, ніж ядерна

Ніхто не звернув увагу на те, що після такої поразки, було втрачено головний зміст першого етапу війни, яку путін назвав «спеціальна військова операція». Разом з тим, ми усвідомлювали, що він отримав тяжку поразку, яка все-таки значною мірою підірвала його владу, але це ще не була наша перемога. Подальші події показали, що путіну вдалося стабілізувати ситуацію на фронтах і перевести війну у формат затяжної.

Він розраховував за допомогою потужної агентури у провідних столицях світу і пʼятої колони в Україні зруйнувати єдність антипутінської коаліції і єдність українського народу. На міжнародній арені йому багато що вдалося, більше, ніж на пів року, він заблокував роботу Конгресу США щодо виділення Україні фінансів. Це значно ослабило наші можливості на фронті і призвело до того, що путіну вдалося на деяких ділянках фронту перехопити ініціативу і ціною величезних зусиль ЗСУ не допустити стратегічного прориву російської орди. Після чого фронт стабілізувався, і путін перейшов до підривної і диверсійної діяльності у США, Європі та Україні.

На цьому етапі для путіна основним і, можливо, єдиним завданням було привести Дональда Трампа у Білий дім. І все у нього добре складалося. Але несподівано Джо Байден зняв свою кандидатуру і відкрив шлях до перемоги Камалі Гарріс. Це було не просто несподіванкою, а шоком, оскільки такий крок мудрого Джо Байдена повністю зламав усі плани путіна і може стати для нього катастрофою. В Україні в цей час теж значно активізувалась пʼята колона. Скориставшись серйозними проблемами в забезпеченні країни електроенергією, після того, як була майже повністю знищена електрична генерація теплових електростанції, путінські диверсанти почали розхитувати внутрішньополітичну ситуацію в Україні. Вміло підігрівали невдоволення українців відсутністю електроенергії, високими тарифами, тяжкими умовами життя, деякими питаннями несправедливої мобілізації. До цього ще і долучились політико-юридичні фактори з так званою нелегітимністю президента Зеленського. Усі ці диверсійні операції ворогів України були чітко скоординовані з кремлем, оскільки і путін долучився до протиправного тлумачення повноважень президента України під час воєнного стану.

Попри усі невдачі, які стались, він продовжував щиро вірити, що може підкорити Україну. Але найбільшу несподіванку путіну вчинили ЗСУ, коли успішно прорвали кордон рф і захопили величезну територію росії. Війна перемістилась безпосередньо в росію. Це може стати для путіна катастрофою, оскільки були повністю знищені усі можливі попередні домовленості про укладання перемирʼя на його умовах і взагалі були зруйновані його плани стратегічного прориву на територію України, який міг змінити хід цієї війни.

Виходить так, що путін тепер може сподіватися лише на свою головну зброю, і це не ядерна зброя. Саме ця зброя тривалий час була головним інструментом, який істотно впливав на міжнародне становище росії і його особисто, як правителя цієї країни. Чи справедливі його сподівання, і чи дійсно вона ще може справити вирішальне значення у тій критичній ситуації, до якої путін довів росію і себе особисто. Давайте це спробуємо з’ясувати. Що ж це за зброя?

Страх! Так, саме страх, поєднаний з потужною пропагандистською кампанією і є його головною зброєю, на яку він може сподіватись, як на рятівне коло. Колись і гітлер, доживаючи останні дні глибоко у бункері, продовжував сподіватись на «зброю відплати», тобто атомну бомбу. путін, маючи величезний ядерний потенціал, сподівався так залякати людство, усі країни і народи, перш за все лідерів ядерних держав. Можна з великою ймовірністю стверджувати, що страх європейських лідерів перед цинічним шантажем і погрозами гітлера став головною причиною Другої світової війни. Саме європейські лідери дали можливість фактично прийти гітлеру до влади у Німеччині. Потім їх потурання і бездіяльність, коли гітлер порушив Версальський договір і почав надзвичайно швидкими темпами створювати надпотужні збройні сили. Страх перед гітлером і намагання догодити у нахабних вимогах щодо територіальної цілісності Чехословаччини призвели до значно більших вимог.

Пригадаймо, як Велика Британія тривалий час фактично наодинці вела важку боротьбу з гітлерівською агресією. На лист з проханням про допомогу, з яким Вінстон Черчилль звернувся до сталіна, останній навіть не відповів. А що він міг відповісти Черчиллю, якщо фактично став союзником гітлера? Але і Рузвельт теж протягом тривалого часу відмовляв Великій Британії у наданні допомоги. Черчилль просив у США списані есмінці для того, щоб підсилити оборону острова, і декілька сотень новітніх літаків. Але Рузвельт відмовляв Черчиллю, посилаючись на нейтралітет США і що це прерогатива Конгресу, а Конгрес на той час був під сильним впливом американців, які не хотіли брати участі у цій війні. На Рузвельта нічого не діяло: ні варварські бомбардування британських міст і сіл, ні знищення цілих міст, ні багатотисячні мітинги. На той час у Західній Європі була окупаційна армія Німеччини з близько двох мільйонів солдатів і величезної кількості озброєнь, а в США армія налічувала близько 80 тисяч солдатів. Крім того, напевно Рузвельт знав, що десятки підводних човнів гітлера вже оточили усе східне узбережжя США, а командири у перископи бачили американські міста. Але цей страх пройшов у Рузвельта відразу після Перл-Харбору. І як не хотів американський народ воювати, війна прийшла в кожну американську сім'ю.

Страх був завжди одним із головних компонентів державної політики вищого кремлівського керівництва. Достатньо згадати Карибський конфлікт. Нахабний і цинічний Микита Хрущов в непристойній агресивній формі вів переговори з президентом США, ще молодим і не дуже досвідченим Кеннеді, коли погрожував США ядерними ракетами, які радянський союз, як він його шантажував, виробляє в такій кількості, наче «пече пиріжки». Але Кеннеді не злякався Хрущова. Цей конфлікт, який міг реально завершитись ядерною війною, успішно вичерпався. І тільки тому, що молодий Кеннеді не злякався погроз нахабного Хрущова. Але у випадку, якби й злякався, то на Кубі було б розміщено близько 50 тис. радянських солдатів і ядерні ракети: Р-12 — 14 шт., Р-16 — 17 шт. (до речі, ракети Р-12 і Р-16 українського виробництва). Як згодом з’ясувалось, у радянського союзу на той час було лише дві балістичні ядерні ракети, а не тисячі, якими погрожував Хрущов.

Давно було підмічено багатьма аналітиками, що путін надзвичайно гарний учень гітлера. Він багато чого перейняв у нього, в тому числі і необхідність запровадження пропаганди серед населення своєї країни. А також погрози і страх нанесення потужного ядерного удару по тих країнах і народах, які створять будь-яку загрозу. Лідери Заходу і на цей раз в основному не зреагували на претензії путіна на світову гегемонію, коли він прямо про це заявив на Мюнхенській конференції у 2007 році. З того часу путін активно почав нарощувати свої м’язи, з кожним роком ставав все більш агресивним і зухвалим. І знову в основі його політики був страх західних лідерів перед величезним ядерним потенціалом.

Ця політика була ефективною, вона реально діяла. Ніхто із західних лідерів не хотів конфронтації з путіним і погоджувався на майже усі його агресивні прояви. Чим це все закінчилось, усі знають: повномасштабною війною з Україною. І так сталося, що єдина країна у світі, яка не побоялася ні путіна, ні його ядерного потенціалу, була Україна.

Розпочавши цю війну, путін все робив, щоб максимально налякати західних лідерів для того, щоб вони не прийшли на допомогу. Більше того, він запустив потужну пропагандистську кампанію серед населення країн, і особливо США, щоб схилити громадську думку до того, що війна в Україні це для них «чужа війна». Але путін програв в цій пропагандистській кампанії.

Першим, хто переборов страх перед путіним, став президент США Джо Байден. Саме завдяки йому була чітко сформована американська політика на масштабну допомогу Україні і створення потужної антипутінської коаліції. Важливо, що народи європейських країн і американський народ підтримали і підтримують справедливу боротьбу українців за свою незалежність. путінські погрози застосувати ядерну зброю, зроблені як ним особисто, так і його найближчими сподвижниками не діють ні на простих людей, ні на лідерів країн. Хоч багато хто думає, а що буде, якщо путін дійсно застосує ядерну зброю або мобілізує декілька мільйонів російських чоловіків для збройного нападу на європейські країни. Тому поки Україна бореться і стримує агресію путіна — війна не прийде ні в європейські, ні в американські родини. російська агентура — це путінські камікадзе, які здатні не тільки спробувати захопити Капітолій, вони з радістю готові вмерти за путіна. До чого їх і закликає «патріарх» Кіріл. Завдяки пропаганді путіну вдалося створити нову історичну спільноту «зомбі-рашисти».

Останніми місяцями значно посилилась пропагандистська кампанія кремля. Вона спрямована перш за все на свідомість людей, які володіють російською мовою. Завдання путінської пропаганди — сіяти недовіру до ЗСУ, підривати авторитет українського військового керівництва і бойовий дух українських воїнів. Але головне завдання цієї пропаганди — нагнітати страх як в Україні, так і у світі перед могутністю путіна! І тут Україна нанесла путіну смертельну поразку — заборонивши російську церкву на території України. При усіх наявних проблемах цього закону, можна стверджувати, що Україна ухвалила історичне рішення, яке назавжди позбавить український народ рабської віри Кремля, адже російська церква збула найбільш потужною пропагандистською зброєю путіна, яка мала істотний вплив на свідомість мільйонів українців і яка століттями намагалася тримати українців у покорі і страху.

Але ситуація різко змінилася. путін швидкими темпами почав втрачати міжнародний авторитет і все менше і менше нагадувати одного зі світових лідерів, до чого постійно намагається привчити світ і російське населення. Потужний прорив ЗСУ кордонів росії та перенесення війни на територію росії все кардинально змінило. Повністю розмиті усі так звані червоні лінії, які західні лідери самі для себе і видумали, як результат страху перед могутністю путіна. Різко змінився тон кремлівських пропагандистів на центральних телеканалах росії. Вони почали активно піддавати критиці не тільки військове керівництво рф, яке допустило окупацію значної території росії і не спроможність протистояти ЗСУ, але й безпосередньо путіна, за його безпорадність і не здатність підняти населення на «священную войну». Більше того, навіть соціологічні центри росії, які повністю контролюються Кремлем, оголосили про значне падіння рейтингу путіна. Зараз його підтримує приблизно 73% населення росії, що є найменшою підтримкою за останній рік, півтора. путін здійснює якісь мало зрозумілі державні візити до іноземних держав, у той час, коли на території росії йде справжня війна, або в деякі суб'єкти федерації. Попри те, що вже значний проміжок часу увесь світ обговорює успішну атаку ЗСУ на територію росії і бойові дії на значній її території, путін поки що навіть не пояснив російському населенню, як він міг це допустити. Сотні тисяч біженців із прикордонних російських територій, які під контролем ЗСУ і захоплення понад 1300 кв км російської території та близько 100 населених пунктів, є наочною агітацією проти путіна і доказом неспроможності його влади. Стає все більш очевидним, що путін доживає останній період свого існування. Його владі приходить кінець. Найближчі тижні, а може місяці можуть бути вирішальними щодо подальшої долі путіна і його влади, а також війни.

Який може бути сценарій зміни влади в росії. Для того, щоб краще це зрозуміти, потрібно згадати історію кремлівських правителів за останні 100 -120 років. Ні для кого не секрет, що путін живе минулим. Російською імперією, величчю СРСР та абсолютною владою тих диктаторів і тиранів, які правили в кремлі. Ні один із цих правителів не позбувся своєї влади демократичним шляхом. Зміна влади відбувалась або насильницьким шляхом, як було в період жовтневого перевороту, або в результаті інтриг найближчого оточення вождя. Так було з Леніним, якому напевне вкоротили вік не волинська есерка фані каплан чи хвороба, а друга особа в післяреволюційній росії Яков Свердлов. Але, як показало подальше життя — головним ідеологом вбивства Леніна напевно був сталін. Влада сталіна була величезною, авторитет грандіозний — переможець у війні, але це не завадило його соратникам організувати його вбивство, в результаті якого до влади врешті-решт прийшов Микита Хрущов, який позиціонував себе як українець, але насправді він був росіянин. Хрущов теж не втримався довго у владі, соратники здійснили проти нього заколот і позбавили влади. Так, на довгий час керівником став Л. Брежнєв. Цього не позбавляли влади, він її позбувся природним шляхом. Потім була низка кремлівських похоронів, і нарешті до влади прийшов М. Горбачов, якого теж позбавили влади насильницьким шляхом, фактично примусили передати владу Б.Єльцину, але вже президенту не СРСР, а росії. СРСР припинив своє існування. 24 роки тому Борис Єльцин оголосив путіна своїм наступником і фактично з цього періоду — путін володар рф, має владу, яку не мав жодний правитель росії. Але це не означає, що путін може демократичним шляхом втратити її. Це майже нереально в умовах сучасної росії. Найбільш вірогідним сценарієм — путін втратить владу так, як і решта кремлівських правителів, варіантів може бути декілька — державний заколот, вбивство, природна смерть…

Як вказує історія кремлівських правителів, найбільшу загрозу для такої диктатури, як-от режим путіна, становлять наближені до диктатора. Добре відомо, чим менш демократичним стає режим, тим більше диктатор покладається на дуже невелике коло наближених людей, щоб залишатися при владі. Але зворотний бік цього полягає в тому, що режим путіна може впасти, якщо він втратить підтримку лише цієї невеликої групи людей. Не можна зазирнути у майбутнє. Але враховуючи все, що ми знаємо про те, як влаштований режим у росії та історію падіння тиранів, головна загроза виходить не від масових протестів на вулицях, а від людей, які є найближчими до нього. Разом з тим, з історії кремлівських правителів, ми знаємо, що кожний з них втрачав владу по різному, але при цьому є одна закономірність — це не був демократичний шлях, як у цивілізованих країнах через вибори.

Щодо путіна, то багато що залежатиме від того, як саме він залишить свою посаду. Є теорія, згідно з якою, якщо диктаторам дозволяють помирати природною смертю, це зазвичай означає, що еліта має на прикметі когось іншого, хто може стати консенсусним кандидатом на чолі режиму. В іншому випадку вони мали б виступити проти диктатора в той момент, коли він здасться хоч трохи слабшим і почне втрачати владу.

Вже зараз видно, що російські еліти перебувають у пошуках консенсусної особи, яка могла б замінити путіна. Таких осіб є декілька, і їх число постійно змінюється. Але заміна путіна може відбутися лише тоді, коли буде спільна консолідована особа — наступника для усіх еліт, як кандидат на заміну, і цей процес відбувається шаленими темпами: оскільки російські еліти усвідомлюють, що путін привів країну до краху.
Чи може російське населення включитися у цей процес? Вплив простих росіян дуже обмежений. І це невипадково тому, що російська держава витратила багато часу та ресурсів на те, щоб зменшити загрозу, яка виходить із вулиць. За звичайних умов можливий сценарій, за якого громадянське суспільство мобілізується, люди виходять на вулицю. І в міру того, як людей на вулицях стає дедалі більше, вони фактично змушують режим приймати рішення, стріляти чи ні. Якщо диктатор дозволить протестам продовжуватися, він продемонструє широкому загалу слабкість, що він не контролює країну, що він не є непереможним. Тож це поганий варіант для режиму. Якщо режим вирішує застосувати насильство, стріляти в протестувальників, то він дуже ризикує. Сценарій, коли це може призвести до падіння режимів, — розкол. Можливо, солдати відмовляться виконувати накази, можливо, поліцейські відмовляться бити жінок, або, можливо, хтось із еліти скаже, що він не збирається з цим миритися. Але проблема сьогоднішньої Росії полягає в тому, що навіть дійти до цього моменту — мобілізації великої кількості людей на вуличний протест — дуже складно. Ризик виходу на протест настільки високий, що мало хто захоче це зробити. І це, звичайно, цілком зрозуміло. Інша річ, зовнішні фактори, які насправді можуть вплинути на повалення путіна. Головна причина — війна Росії проти України. Справді, найімовірніший сценарій, за якого путін втратить владу, — це перемога України та поразка російської армії. І це, звичайно, те, на що західні країни можуть сильно вплинути за достатньої політичної волі. І путін, розуміючи це, зробить усе можливе, щоб утриматись при владі. Він знає, що понад дві третини диктаторів зрештою опиняються у в’язниці, у вигнанні чи гинуть після втрати влади. І тепер, коли він розпочав цю війну і його доля безпосередньо пов’язана з перемогою чи поразкою України, можна уявити, що він зважиться, щоб не допустити програшу у війні, на використання ядерної зброї. Тому в західних столицях, ймовірно, стурбовані тим, що якщо Україні буде надано підтримку, достатню для перемоги над російською армією, це може призвести до того, що путін відчує себе загнаним у куток. Якби ми не хотіли, але фактор страху продовжує існувати. Разом з тим, дуже символічно, що влада Греції прийняла надзвичайно важливе рішення, яким позбавила путіна контролю над монастирями на Святій горі Афону. Тепер він більше не буде покровителем Святих отців.

Якби путін почав навіть реально обговорювати можливість використання тактичної або стратегічної ядерної зброї в Україні чи по західних країнах, цілком можливо, що еліти спробували б його позбавити влади. І це природно. Вони усвідомлюють, що їхні шанси на виживання різко знизяться, якщо росія застосує ядерну зброю. Говорити про те, що вони могли б спробувати його скинути, може здатися дивним.

Так, путін здається сильним, сидячи за довгими столами у величезних палацах, оточений озброєними охоронцями. Але його сила існує лише до тих пір, поки люди навколо нього вірять у його могутність. Тому, як тільки люди навколо нього вирішать, що потрібно його позбутися, вони це зроблять. Будь-хто із оточення путіна розуміє, що використання навіть тактичної ядерної зброї в Україні може призвести до удару США у відповідь. Чи змінить це його ставлення до режиму? Думаю, цілком можливо, бо кожен хоче жити, кожен хоче, щоби жили його діти. І ризик того, що станеться катастрофа.

Таким чином, ми можемо абсолютно обґрунтовано передбачати, що навіть намір путіна використовувати тактичну ядерну зброю в Україні неминуче призведе до його падіння і падіння його режиму в цілому.

Це остання війна путіна. І шансу на спасіння у нього вже не залишилось.

(При підготовці цього матеріалу були використані деякі фрагменти із книги політолога Марселя Дірсуса (Marcel A. Dirsus) «Як падають тирани», яка вийшла в липні і яку «The Economist» нещодавно включив до списку кращих книг 2024 року).