Фронтовикам передадуть сік із серпневих садів

Ці троє хлопців — 11-класник Роман Пусь, діджей Павло Боднар і учасник бойових дій, колишній стрілець 10-ї штурмової бригади Асіф-огли Бінаталієв — вирішили надіслати нашим фронтовикам кількасот літрів натурального соку. Де-де, а під час жорстких боїв «на нулі» спрага мучить нестерпно… Вітаміни з рідних країв повинні додати захисникам України більше сил та енергії бити ворога. Волонтери з допомогою лісника Миколи Арєхова уже заготували 100 мішків яблук. Підприємець зі села Шайбівки Нараївської громади, який займається перероблянням фруктів, зголосився безплатно начавити з них вітамінного питва для воїнів.

— Таке треба робити часті­ше! Хлопці на «передку» дуже зрадіють нашій посилці, — роз­повідає кореспондентові «Ви­сокого Замку» 29-річний Асіф-огли. У нього азербайджанські корені, але українською спіл­кується не гірше від корінних галичан. Ще не так давно зі зброєю у руках захищав Украї­ну у складі 10-ї штурмової бри­гади, однак через складні сі­мейні обставини змушений був повернутися додому у Бережа­ни. У тилу за найменшої мож­ливості допомагає побрати-мам.

Усіляко намагається підсо­бити воїнам і любитель музики Павло. Має проблеми із зором, але, як тільки може, підсобляє фронту. У перший рік великої війни за зібрані кошти передав українським воїнам позашля­ховик «Ніссан». Щойно почув про ідею надіслати сік нашим бійцям, тут же з друзями взяв­ся її втілювати.

Роман ще вчиться у шко­лі, проте про війну знає не тіль­ки з телевізора і соцмереж. Його дядько Григорій (позивний «Арахіс») брав участь в АТО, а тепер на своїй «самохідці» стри­мує окупантів на херсонсько­му напрямку. Роману хочеться зробити і свій внесок у Перемо­гу. Поки що — це зібрані яблука, які ось-ось стануть смачним на­поєм для наших героїв.

Фрукти збирали у садах рід­них, знайомих. У планах — зда­ти на переробку тонну фруктів. Але, напевно, заготують їх біль­ше.

Зі своїх військових буднів Асіф-огли пригадує:

— Ковбас, м’яса на фрон­ті їсти не хотілося, бо годува­ли нас супер! Але батьки, друзі все одно слали нам їх. Особли­во раділи ми, коли отримували фрукти — бо у тій точці, де дово­дилося воювати, дістати їх було важко.

Ми запитали вчорашнього воїна, чого його побратими піс­ля бойової вахти прагнуть понад усе.

— Найбільше хочеться лягти і відпочити у цілковитому спо­кої. Щоб ніхто тебе не турбу­вав жодними питаннями, не го­ворив з тобою ні про що. Але спокійно полежати, як прави­ло, не виходить — бо знову тебе чекає ротація, треба підміни­ти виснажених хлопців, зателе­фонувати додому… Багато зна­чить моральна підтримка. Наші воїни плакали від щастя, коли їм приходили листи і малюнки від дітей. Усі стіни були обвіша­ні цими малюнками. Дивишся на них — і відразу згадуєш рід­ний дім…