Довголіття: у чому іспанський секрет?

Інститут показників і оцінки здоров’я Університету Вашингтона оприлюднив прогнози щодо очікуваної тривалості життя 2050-го — у різних країнах. Посилаючись на ці цифри, міжнародне видання The Economist у матеріалі під заголовком Growing old together («Старіючи разом») звернуло увагу на феномен Південної Європи, зокрема Іспанії, Італії і Португалії. Поряд із традиційними, дуже багатими країнами-довгожителями з Північної Європи й Східної Азії, ці «відносно бідніші» середземноморські країни, за прогнозами Університету Вашингтона, 2050 року теж будуть у світовій топ-20, де люди житимуть найдовше. У чому ж полягає іспанський секрет?

«Серед 20 країн, жителі яких у се­редині століття доживатимуть до глибокої старості, є такі багаті, як Швейцарія і Сінгапур, — пише, зокрема, The Economist. — Східну Азію також пред­ставляють Південна Корея та Японія, давні лідери довголіття. Але у цій топ-20 є й від­носно бідніші країни, що також можуть по­хвалитися довголіттям своїх жителів. Це географічні сусіди — Іспанія, Італія, Фран­ція і Португалія.

Найстарішою людиною світу, яка за­раз живе, є іспанка Марія Браньяс Морера (117 років), що змінила на цьому «посту» француженку. Здоров’я й тривале жит­тя йдуть, що не дивно, нога в ногу з ВВП (валовим внутрішнім продуктом) на душу населення. Чому ж Південна Європа роз­биває звичну залежність між багатством і здоров’ям? 2050-го середня тривалість життя в Іспанії (85,5 року), буде більшою, ніж у Данії (83,5 року).

Багато хто вказує на користь так званої середземноморської дієти. Це, зокрема, риба, цілозернові продукти, нежирний сир, свіжі фрукти та овочі, оливкова олія. Однак критики зазначають, що раціон харчування у різних країнах Середземномор’я, напри­клад, у Португалії і Греції, суттєво відрізня­ється. Крім того, дослідники виявили, що сучасні середземноморці «своєї» дієти не дотримуються. Площі в Іспанії заповнені людьми, які їдять смажену рибу й солоний хамон, запиваючи усе це пивом, причому в такий час доби, який дехто може вважати непристойним. Іспанці п’ють алкоголь і па­лять трохи більше, ніж у середньому по Єв­ропі, а крім того, є одними з найбільших у Старому світі споживачів кокаїну.

Ден Бюттнер, який написав кілька книг про регіони, в яких живуть довго, зазна­чає: аби зрозуміти, чому і як люди старі­ють, треба придивитися до їхніх звичок — але не теперішніх, а бодай пів століття тому, коли люди їли «селянську» їжу, в якій переважали зернові, боби і коренеплоди.

Недавнє дослідження «блакитної зони» (так називають райони, де багато довго­жителів) на італійській Сардинії показало, що тамтешній раціон містить «їжу голоду», зокрема хліб із жолудів і глини та сир із ли­чинками комах. Найпомітнішим рибним продуктом була на Сардинії солона й су­шена ікра кефалі. Пастухи, що жили у гли­бині острова, свіжу рибу їли зрідка. Нині раціони довгожителів усе частіше міс­тять сучасну оброблену їжу, зазначає Бют­тнер, але «культурна інерція» зберігає їхнє здоров’я.

Це «пастуше» минуле пов’язане та­кож з іншим чинником довголіття — рухом. Згідно з дослідженням 2017 року, за кількістю кроків, які роблять що­дня, у Західній Європі лідирують іспанці - у середньому 5936 кроків на день. (Відпо­відні цифри з Італії, Франції і Португалії є меншими).

Дослідження щодо «нерівності в актив­ності» засвідчило: у країнах, де мало пішо­ходів, але багато любителів посидіти на канапі, як-от у США чи Саудівській Аравії, людей з ожирінням найбільше. А от у краї­нах, де люди у щоденному житті рухаються більше, як-от у Іспанії, людей з ожирінням менше. Це, очевидно, знижує смертність від хвороб, пов’язаних з ожирінням.

Чому іспанці так багато рухаються? Ве­ликі міста й навіть маленькі містечка Іспанії густонаселені. Але як виїжджаєте за межі міста, то часто опиняєтеся в порожній сільській місцевості. Ані традиції, ані зако­нодавство не сприяють появі розгалуже­них передмість, тому, хоч землі не бракує, іспанці живуть буквально одне в одного на голові. Зате всюди можна дістатися піш­ки… Париж та інші агломерації, які праг­нуть створити «15-хвилинні міста», де біль­шість із необхідного розташоване в радіусі пішої прогулянки, можуть багато чого на­вчитися в Іспанії.

Утім, акценти на раціоні й фізич­ній активності не враховують ще одну складову іспанського «пазлу». При­датність Іспанії до пішого способу життя сприяє суспільним контактам. Іспанські міста збудовані довкола площ, де друзі, родичі й колеги сидять, їдять, п’ють і роз­мовляють. Виявляється, це корисно, на­віть якщо при цьому ви опівдні цмулите вермут і гризете чипси.

Згідно з нещодавнім опитуванням Gallup і Meta, 76% іспанців кажуть, що «сильно» або «достатньо» відчувають соці­альну підтримку. Це вище середнього по­казника по різних країнах (хоча й не перше місце). Глава Gallup Джон Кліфтон каже, водночас його дослідження демонструє, що іспанці досить нещасливі й нереалі­зовані на роботі. Кліфтон іронізує: мов­ляв, заголовок про Іспанію у газеті El Paіs «Найкраща країна для життя і найгірша для роботи» більш-менш відображає реаль­ність…

Але робота — далеко не все. Іспанці по­сідають четверте місце у світі, коли їх за­питують, чи протягом останнього тижня вони спілкувалися з друзями чи родичами, які живуть разом або поруч із ними (Греція у цьому опитуванні була другою). Отже, у тому, що чимало молодих жителів Півден­ної Європи не можуть одержати достатньо хорошу роботу, щоб дозволити собі поки­нути батьківський дім, є свій позитив. Ро­динні зв’язки залишаються міцними, на­віть у важкі часи, як-от фінансова криза чи пандемія.

Країни Південної Європи не мають най­вищих балів в опитуваннях щодо рівня щастя. Цей «титул» здавна належить Данії і Фінляндії. Утім, в оцінці рівня щастя біль­ше ваги надають довгостроковій задово­леності життям, ніж усмішкам, сміху й ве­селощам.

Про такі радісні емоції найчастіше пові­домляють латиноамериканці. А лінія, про­ведена від Гельсінкі до Буенос-Айреса, проходила би, метафорично й фізично, че­рез Іспанію. Ця країна має європейський рівень багатства (а це найкращий «про­гнозист» щастя) і охорони здоров’я (що підтримує тривале життя людей). Іспанія має також спільні з латиноамериканцями культурні риси: живи саме цією миттю, ці­нуй дружбу й родину.

Ці риси не лише самі собою добрі. Вони також допомагають вам триматися".