Що змінить у рф Курська операція

Наразі ситуація вже більш-менш зрозуміла. На лівому фланзі і до самого центру зона контролю обмежується річкою Сейм і підірваними через неї мостами. Тут не просунуться, це ясно. Та й наміру такого, наскільки можна розуміти, немає.

На правому фланзі і до самого центру просування, ЗСУ якщо і не зупинено остаточно, то значною мірою купіровано. Можна скільки завгодно сміятися над Апті Алаудіновим — але бої тепер ведуться за окремі села. Тут темпи просування теж уже збиті до незначних.
Таким чином, зону окупації більш-менш окреслено, і жодна Курська АЕС, Курчатов, Рильськ або що там ще, до неї не ввійде, звісно ж. Увійшло те, що увійшло.

Із зовнішньополітичної і з внутрішньої поглядів Курська операція має неймовірний успіх. Це просто блискавична операція. Усі противники підтримки України, усі адепти негайних перемовин із путіним виглядають зараз замшілими мастодонтами.

Навіть Олексій Арестович у сто п’ятдесятий раз перевзувся в польоті і знову заливає своїм «падаванам» солодкий єлей у вуха.
Усі у світі люблять переможців. Тільки переможців і виключно переможців. Україна вкотре показала, що вона вміє перемагати — і тренд підтримки України зброєю, грошима, розвідданими, супутниковими спостереженнями, санкціями і політикою знову на коні. Штати, звісно, скільки завгодно можуть розповідати, що не діляться з Україною інформацією, але якось дуже купчасто і вдало пішло одночасно по всяких там поромах, аеродромах і нафтобазах.

Сподіваюся, цей рейд принесе Україні профіт не в пару тисяч нещасних строковиків, а в пару батарей «Петріот», наприклад.
А-ха-ха, Аркаша, ну що там, де твоя тушонка з Абрамса? Ну, ось вона. Солдати практично НАТО роздають із німецьких «Леопардів» тушонку вашим пейзанам — як і було сказано. На найсакральнішій землі слави російської зброї, на Курській дузі — як і було сказано. А ваші пейзани кланяються в пояс, дякують і кричать Слава Україні.

Внутрішній ефект Курської операції теж чудовий. Мотивація країни, мотивація нації підскочила відразу на десятки пунктів. Апатію і смиренність із неминучістю — які, що там казати, вже розтікалися країною як даність — як рукою зняло. Результат війни ще зовсім не такий очевидний! Ще повоюємо.

ЗСУ зараз визначають порядок денний. Тобто, вектор політичної спрямованості всієї країни. І цей вектор зараз знову розгорнуто в позитивний бік.

З військового погляду, результати операції я оцінювати не буду — по-перше, тому, що не експерт, по-друге, тому, що поки що не все завершено, по-третє, невідомий план і справжні цілі: вдалося чи не вдалося досягти поставлених завдань. Але ось із погляду завдання шкоди Путінському режиму… Ось тут усе якраз не так очевидно.

На зовнішній арені — однозначно блискуча перемога, на внутрішній — перемога, на військовому театрі бойових дій — сподіваюся, теж, а ось у плані нанесення значущої — саме значущої — шкоди ворогові.

росія — країна-лайно. Говорячи нещодавньою мовою — це субстанція з нульовим спіном. Вона абсолютно симетрична з будь-якого погляду. Купу лайна можна повернути вправо на дев’яносто градусів, можна вліво на сто двадцять градусів, можна підчепити її лопатою і перевернути догори дриґом — нічого не зміниться. Вона все одно залишиться купою лайна. Безформною, як і була спочатку.
І в цьому її сила. Якщо взяти смачну морквину і ткнути нею в смердючу купу — морквині кінець, а купі нічого не буде. У ній просто утвориться тимчасова дірка, яка не завдасть їй абсолютно ніякої шкоди, і сама собою затягнеться з часом.

З Курською операцією те ж саме. Навіщо росія захоплює землі, зрозуміло. Приєднати, асимілювати, чужорідних вбити або вичавити, заселити своїми, оголосити споконвічними і сакральними і ніколи більше не йти.

Україна цього зробити не може. Україні ці дев’яносто два села не потрібні, відновлювати їх ще, і зробити цього їй ніхто не дасть. Ну, ніхто не дозволить приєднувати території. А вже тим більше змінювати мову навчання, наприклад. Тут же буде дике виття в ООН, ПАРЄ, МАСЄ і скрізь, де тільки ні.

Це Ізраїль може собі дозволити вводити під власне правове поле Голани — просто не звертати уваги і вбивати всіх і всюди, а повністю залежна від Заходу Україна цього зробити зараз просто не зможе.

Тролінг з адміністрацій — це прекрасно, звичайно, але це не більше, ніж тролінг.

Це росія зносить з лиця землі до самого останнього підвалу, вщент, кожен «звільнений від фашизму» населений пункт.

Україна воює з дотриманням Конвенцій і міжнародного права, завдаючи точкових ударів.

Це росія на захоплених територіях влаштовує Бучу, Ізоляцію, підвали, масові вбивства і тортури.

Українські військові годують місцеве населення.

Це росія влаштовує зміну національного складу — Україна місцевих жителів не чіпає взагалі.

Це з приходом росії всі тікають, як від чуми, ешелонами — при приході України Верещук пропонує жителям Курської області допомогу з житлом і переселення.

Таким чином, що ми маємо.

Гуманітарної катастрофи немає. У житті мешканців Суджі не змінилося взагалі нічого, крім прапора над адміністрацією. Українська армія їх годує. Права дотримується. Життя не відбирає.

Катастрофи біженців немає. Вокзали москви не забиті жінками зі змарнілими обличчями з вузлами і дітьми, над країною не висить дух чорнушної безнадійності, тих сто двадцять тисяч, що виїхали, відправили на курорти Запорізької області — все, проблему вирішено.
Територіально катастрофи немає взагалі. Це в України окуповано двадцять відсотків території. А для країни із загальною площею в сімнадцять мільйонів квадратних кілометрів ці дев’яносто два села… Про Суджу хто-небудь чув коли-небудь? Я ось народився і сорок років прожив у РФ, а взагалі не знав, що є таке місто. А райцентр, між іншим.

Якась газорозподільна станція на всю Європу там знаходиться? Ну, так це вина України буде, якщо вона її зупинить. А «росія — надійний партнер» — про що путін говорив завжди. І він зараз цю шарманку обов’язково заведе знову, ні на секунду не сумнівайтеся. Тим більше з урахуванням розслідування Північного Потоку.

Дві тисячі полонених строковиків? Ну, так, по-перше, їх не катують, не вбивають, українська армія з ними поводиться, як на курорті — у чому взагалі проблема? Ну, посидять, потім обміняють. Та й, по-друге, кого вони взагалі хоч колись там цікавили.

Перекидання сил із фронту? Його не відбулося. Парою сіл більше, парою менше — яка різниця.

Таким чином. Що ми маємо. Воєнних злочинів на території «КурНР» немає. Населення не страждає. Гуманітарної катастрофи немає. Зміни нацсостава немає. Убивств немає. Окупація гранично «лагідна». Світ не здригається. росія не здригається. Матері не здригаються. Населення не здригається. Країна танцює, як і раніше — економічної та мобілізаційної катастрофи теж немає.

А значить ніякого тиску на путінський режим немає взагалі.

Купа лайна, в яку ткнули гілкою, зробили в ній дірку — але шкоди це їй не заподіяло ніякої, і з часом дірка затягнеться сама.
Україна все одно піде з цих територій, швидше, рано, ніж пізно, і вони все одно повернуться під контроль Імперії.

І ось що з цим робити — я абсолютно не уявляю.

Залишається два варіанти. Перший: або тримати плацдарм, який противник повільно, не поспішаючи, не особливо відволікаючись, буде розносити КАБами — а тим часом продовжувати тиск на Покровськ.

До речі, коли розробляли Білгородську операцію, командування було абсолютно впевнене в тому, що путін не буде бомбити власні села. Це була основа плану рейду. Ага, щас. Зі мною б порадилися, чи що. Або, варіант другий: уже починати подумувати про відхід.
Курська операція своє завдання виконала. Усі профіти, які вона могла принести в політичному плані — вона вже принесла. Про військовий, повторюся, не кажу.

І всі збитки, яких вона могла завдати путінському режиму — я зараз спеціально застосовую це формулювання, саме режиму, а не росіянам, тому що основним політичним завданням таких операцій, спрямованих саме на супротивника, завжди є саме деморалізація цього самого супротивника і дестабілізація ситуації, — так от, максимум шкоди завдано вже теж. Сильнішого ефекту вже не буде.
Власне, єдиною дійсно відчутною шкодою стало всесвітнє приниження. Ось це єдине, що для Путіна чутливо.

Але це — лише прикро, і все.

Це в середовищі нормальних демократій таке «підняття мордою по столу» є підставою для відставки, революції, або, там, конституційних реформ.

А в середовищі диктаторів — ну, прикро, так, чо. І все.

Ба більше, у середовищі самих росіян це запустило зворотний процес — усе, НАТО на них напало, як і обіцяв путін, а отже — єднання, допомога курським біженцям, моя країна не права, але це моя країна, смерть х@хл@м!

Посипалися всі, навіть найпрекрасніші-розпрекрасні опозиціонери-карбонарії: «Ось звільнимо Курськ — продовжимо протестувати проти війни». А поки що — «русских бьют!»

Території повернуться. Полонених поміняють. Нових баби народять. Ті, хто залишився і дякує українській армії — зрадники. Кабамі їх. Родичі під окупацією були? Там розберуться. Пройдемо. НАТО напало.

Усе, жодних проблем.

І ось, що з цим робити, я, повторюся, абсолютно не розумію. Законослухняний громадянин ніколи не може використовувати методи гопника — саме тому, що він не гопник.

Джерело