Передплата 2024 ВЗ

«Не вірте данайцям, дари що приносять»

Прем'єри Словаччини та Угорщини раптово полюбили Україну та почали налагоджувати стосунки з урядом України

Фото ЕРА
Фото ЕРА

Чому ж така раптовість?

Наприкінці цього року спливає термін дії угоди від 2019 року між росією та Україною про транзит газу до словацького кордону. До нього у 2023 році було доправлено 14,4 мільярда кубів газу магістральними газогонами України.

Уряд України нібито не має наміру продовжувати угоду з агресором після 31 грудня 2024 року. Отже, доставляти газ до Словаччини та Угорщини у 2025 році росії доведеться іншим маршрутом.

Єдиний альтернативний шлях — через турецький газогін ТуркПотік. Це довший шлях, і відповідно, дорожчий транзит. Крім того, його максимальна пропускна здатність — 31,5 мільярда кубічних метрів не до порівняння з українськими газогонами пропускною здатністю 146 мільярдів кубів на виході до Європи. І ТуркПотік доставляє газ ще й до Сербії, Північної Македонії, Боснії-Герцеговини. Болгарія, через яку з Туреччини йде газ у ці країни, і так вже скористалася своїм монопольним становищем, значно збільшивши ціну. Чим і викликала нецензурну лайку з боку Угорщини. Є відмінності між країнами, що мають вихід до моря, та країнами, які його не мають. Німеччина, Франція, Іспанія, Італія, Польща можуть збудувати термінали для прийому скрапленого газу у своїх портах, бо мають вихід до моря. А Словаччина, Угорщина та Австрія не мають виходу до моря, і тому не можуть мати свої термінали прийому скрапленого газу. Трубний газ, що йде до них як територією України, так і територією Туреччини, є дешевшим, а тому і привабливішим, ніж скраплений. Угорщина імпортує трохи скрапленого газу з термінала на острові Крк у сусідній Хорватії, але трубний газ залишається пріоритетним.

З 1 жовтня 2021 року, за кілька місяців до початку російської агресії Угорщина підписала контракт з росією про зміну маршруту постачання газу з росії у такий спосіб, що обминає газогони на українській території. Газ пішов значно довшим маршрутом через території Туреччини, Болгарії та Сербії. Йшлося про постачання 4,5 мільярда кубів на рік.

Це було одним з останніх приготувань росії до війни.

Завершення будівництва газогону Північний Потік-2, що дозволяв обминути Україну безпосередніми поставками газу до Німеччини зробило напад на Україну практично неминучим. Там йшлося про перенаправлення не дрібних 4,5 мільярда кубів, а цілих 55 мільярдів. Але такого свого цінного клієнта-союзника, як Угорщину, росія хотіла убезпечити від можливого припинення транзиту після нападу на Україну.

Будівництво ТуркПотоку потужністю 31,5 мільярда кубів завершилося у 2018 році і було важливим кроком у підготовці повномасштабної війни проти України. Разом Північний потік-1, Північний потік-2 та ТуркПотік дозволяли експортувати з росії до Європи 141,5 мільярда кубів газу. Якщо до цього додати 33 мільярди кубів потужності газогону Ямал-Європа, що йшов територіями білорусі, Польщі та Німеччини, то увесь російський газ, експорт якого ніколи не перевищував 170 мільярдів кубів на рік, могли постачати, обминаючи Україну. Захопивши Україну, росія би захопила і українську газотранспортну систему і почала би боротьбу за постачання вдвічі більшої частки російського газу на європейському ринку, щоби остаточно затягнути зашморг на шиї Європи.

Але «не судилося Мотрі щастя», і три з чотирьох гілок Північних потоків завершили свою кар'єру на дні Балтійського моря. Тож це сприяло збереженню української газотранспортної системи. Тому, що у разі її знищення, росія позбавила би себе можливості постачати трубний газ до Європи навіть через багато років з закінчення війни з Україною.

У 2019 році, коли закінчився термін дії попереднього контракту на транзит газу між Україною та росією, було підписано новий контракт, що спливає у грудні 2024 року. Там росія зобов’язувалася платити за прокачування 60 мільярдів кубів українськими газогонами незалежно від реального прокачування, а потім ця цифра була зменшена до 40 мільярдів кубів. В реаліях, як вже зазначено, у 2023 році було прокачано 14,4 мільярда кубів газу. Чи насправді росія сплачувала Україні за резервування транзиту у 40 мільярдів кубів під час широкомасштабної агресії, слід запитати у керівництва «Нафтогазу України».

Єдине, що слід зауважити з цього приводу, продовження торгівельних відносин з агресором є підставою для внесення у базу «Миротворця», а також внесення «Нафтогазу» у список спонсорів війни, навіть як вони і будуть це пояснювати важливістю заробітків на транзиті газу для бюджету України.

Виправданням таких стосунків може служити хіба прохання Європейського Союзу пропускати хоча б ці 14,4 мільярда кубів, оскільки в Європі відчувалася гостра нестача газу після початку російської агресії. Наразі такої гострої потреби у Європі не відчувається.

Тому подовженню угоди після 31 грудня 2024 року вже немає ніякого виправдання. Як ми можемо вимагати від іноземних компаній припинення економічних відносин з росією, якщо самі під час війни укладаємо з нею нові контракти на транзит газу?

Відновлення транзиту російського газу українською територією можливо тільки у разі повернення Криму та всіх його газоносних площ під юрисдикцію України. А до того часу жоден кубічний метр російського газу не повинен транспортуватися українською територією. Росія вкрала поклади українського газу у Криму на сотні мільярдів доларів, а український уряд, що є власником «Нафтогазу України, продовжував і надалі співпрацювати з «Газпромом», мотивуючи тим, що транзит дає прибуток українському урядові у два мільярди доларів на рік. З яких до бюджету, до речі, потрапляло менше одного мільярда.

Прем'єр Словаччини Фіцо та прем'єр Угорщини Орбан дуже би хотіли діставати російський газ з українського напрямку, щоби транзит був дешевшим, бо це дає їм можливість виторговувати нижчу ціну від «Газпрому». А також і для того, щоби Болгарія ще більше не підвищила ціну за транзит.

Ми мусимо визнати, що у цьому випадку вони захищають свої національні інтереси.

Але національний інтерес України, полягає не у транзиті російського газу, а у продажі газу українського видобування. «Нафтогаз України» якраз видобуває на рік таку саму кількість газу, що прокачувалася до Словаччини у 2023 році — близько 15 мільярдів кубів. Ще близько 5 мільярдів кубів видобуває приватний сектор України. Різке збільшення видобування газу в Україні є третім за значимістю завданням української влади після звільнення українських територій та викорінення корупції. І воно добряче допоможе у вирішенні двох перших завдань. Бо, по-перше, російський газ був найбільшим джерелом впливу росії в Україні, а також і найбільшим джерелом корупції. А, по-друге, експорт українського газу до Європи хоча і не зробить Угорщину та Словаччину нашими щирими друзями, але припинить їхній саботаж щодо надання ЄС фінансової та військової допомоги Україні.

Ось настільки високими є ставки у нарощуванні видобутку газу в Україні. І війна не є на заваді збільшенню видобутку, особливо у віддалених областях від фронту, таких, як Львівська та Івано-Франківська. Також і традиційні місця видобутку у Харківській, Полтавський та Сумській областях контролюються ЗСУ, і тому там теж можна нарощувати видобуток.

Прискорення видобутку газу є таким пріоритетом, що оцінку роботи і преміювання правління державної компанії «Нафтогаз України» слід давати виключно на підставі успіхів у збільшенні видобутку газу, а не досягненні фінансових цілей. Також видача ліцензій приватному сектору не повинна припускати навіть тижня зволікань.

Крім того, всі ліцензії на видобуток, які надані, але в реаліях на тих родовищах газ не видобувається, слід знову виставити на продаж. Для цього їхніх власників слід попередити, що вони повинні або розпочати видобуток протягом трьох місяців, або продати ліцензію іншим власникам, які візьмуть на себе зобов’язання розпочати видобування у тримісячний термін.

Нагадаємо, що уряд у 2014 році обіцяв довести видобуток газу в Україні до 27 мільярдів кубів з тих 19 мільярдів кубів, що видобувалися на той час. Вже на дворі 2024 рік, а видобуток майже на тому ж рівні, що й у 2014 році.

І ніхто за це не був покараний, хоча й очевидно, який це мало негативний вплив на брак коштів у бюджеті держави та сприйняття України у Європі, як суто транзитера, а не експортера газу.

Україна не може експортувати до Європи власного газу у кількості 146 мільярдів кубів, що дозволяє газотранспортна система України. Але 20 мільярдів кубів є цілком досяжною метою. І ці 20 мільярдів становили би 5% від усього споживання газу Європейським Союзом. Це була би вагома допомога для ЄС, і Україна могла би вимагати повного припинення споживання російського газу у Європі до звільнення українських територій, бо робила би все від неї залежне для постачання українського газу до Європи.

Президент Байден оголосив про тимчасове припинення видачі нових дозволів американським експортерам скрапленого газу. Це означає вищі ціни на газ у Європі, принаймні, деякий час. Для українського газовидобування це добра новина, бо можна витрачати на видобуток більше коштів, залишаючись прибутковим бізнесом. Вірогідно, американський президент не заради українського видобутку прийняв таке рішення, але Україні слід скористатися ним. Перетворення України з країни, що закуповує газ за кордоном у країну, що його експортує до Європи, як ніщо інше показало би росії марність її надій захопити нашу державу.

І це би зміцнило стосунки з сусідами, включно з Словаччиною та Угорщиною.

А це би ще більше сприяло закінченню війни та встановленню міцного миру.

Схожі новини