Із такими радниками наша влада безпорадна…

Громом серед ясного неба для багатьох українців, особливо тих, хто зі зброєю у руках боронить нашу країну від агресора, стало повідомлення про те, що рідний брат Михайла Подоляка, радника керівника Офісу президента України (вихідця зі Львова), працював у головному розвідувальному управлінні міноборони росії. Родинна близькість із негарним політичним присмаком зовсім не заважала Михайлу Подоляку у воєнний час преспокійно ходити коридорами Банкової, слухати розмови державної ваги і давати поради першим особам країни. Нікому в канцелярії Зеленського навіть не спало на думку оцінити ризики перебування такої особи на стратегічному об'єкті і поцікавитися, чи можна допускати її у святая святих…

Інформація про те, що старший брат Михай­ла Подоляка — полков­ник-розвідник Володи­мир Подоляк працює на росію, у політикумі гуля­ла давно. Але на Банко­вій на неї не реагували. Скандал набрав шалених обертів лише коли ста­ло відомо, що Подоляк-старший помер. Осо­бливо привернули увагу ритуальні речі: вінок на цвинтарі від колективу «Центру підготовки офі­церів ГРУ», надмогиль­ний портрет російського розвідника у військовій формі і його численні бо­йові нагороди на мунди­рі. Серед відзнак цього ГРУшника окремих по­яснень вимагає відо­мча медаль російського міноборони — «Учасни­ку спеціальної військо­вої операції». Якщо хтось забув, нагадаємо: СВО — це повномасштабна ві­йна росії проти України. Отож за медалькою мож­на дійти висновку, що По­доляк-старший брав у ній участь, воював про­ти українців. Чому ж на Банковій це пропускали мимо вух? Не порушува­ли карної справи проти високопосадового оку­панта, не накладали на нього санкцій? Зрештою, чому не вказали на двері його молодшому брату, який «патронує» інфор­маційні потоки у держа­ві й після сумнозвісного Арестовича, цієї росій­ської «консерви», став своєрідним рупором Банкової? Наскільки пра­вильні його месиджі?

У лютому цього року на запитання, поставле­не руба, Михайло Подо­ляк свою родинність із братом Володимиром коментував як віддалену, несерйозну. Заперечу­вав його співпрацю із кдб, фсб. Мовляв, спілкуван­ня з братом у нього прак­тично немає. Міг зателе­фонувати йому на день народження — і нібито на цьому всі їхні контак­ти закінчувалися. Зі сві­тоглядних та організацій­них причин. Водночас, на думку Михайла Подоляка, за всіх ідеологічних роз­біжностей з братом він «не бачив жодного сенсу відмовлятися від сім'ї…».

Офіцер гру Володимир Подоляк був аж ніяк не рядовим офіцером у ро­сійській розвідці. Це під­тверджує той факт, що його зарахували до росій­ської делегації, яка на по­чатку великої війни вела з представниками України переговори про припи­нення бойових дій (читай — фактичну капітуляцію). У складі української групи на цих перемовинах був… його брат Михайло. Уяв­ляєте, яка колізія! Про що могли домовлятися брати по обидва боки барикад? І як можна було розці­нити тодішні слова рад­ника Офісу президента України Михайла Подоля­ка, який навесні 2022-го стверджував, що сторо­ни наблизилися до комп­ромісу?..

Коментар для «ВЗ»

Євген МАГДА, виконавчий директор Інституту світової політики

— Чому українські спецслужби допустили до роботи у канцелярії президента Зеленського Михайла Подоля­ка, брат якого працював на росію? Йдеться не просто про конфлікт інтересів, а про загрозу національним ін­тересам України?

— Вочевидь, тому що було ухвалено таке політичне рішен­ня… Але у суспільстві резонно кажуть: Михайло Подоляк пе­ребуває на державній службі, повинен проходити відповід­ну перевірку. З Банкової парирують — мовляв, радить він на громадських засадах. Але ж це лукавство! Михайло Подо­ляк є, по суті, інформаційним рупором чинної влади. Якщо не зважаємо на позицію Подоляка, то виникає питання: а як тоді збираємося формувати інформаційну політику?

— Михайло Подоляк не другорядна людина у владі, у нього свій офіс на Банковій…

— Питання в іншому: люди, які є безпосередніми керів­никами Михайла Подоляка, на його зв’язки з росією взагалі ніяк не реагують. Начебто цього не було! Начебто те, що ста­лося, нікого не стосується. Але ж це не так!

Попри те, що триває війна, територією України продо­вжують прокачувати російську нафту для потреб Угорщини. Нафтопровід «Дружба» продовжує працювати. Це якось по­літично обумовлено. Але це наша проблема, що наші пра­щури довго боролися проти «країни рад», а отримали країну радників… Сьогодні ситуація є такою, що третина вакансій в уряді не заповнено, а радники з кожним днем стають все більш всемогутніми. У нас триває війна, але виходить, що у нас зазіхають на Конституцію, змінюють порядок у державі. Я не думаю, що життя в офісно-президентській республіці - це те, за що голосували виборці Зеленського.

— У пресі пишуть, що брати Подоляки брали участь у російсько-українських перемовинах — по різні боки. Якими могли бути наслідки таких «братських» перего­ворів?

— Достеменно не знаємо, як воно у цьому випадку було. Мене цікавить не стільки цей факт, скільки те, що влада з цього приводу нічого не коментує. Робить вигляд, що цьо­го конфлікту інтересів немає, що цього не сталося. Що все начебто так і має бути. Така позиція неправильна. Ми не по­винні бути заручниками цієї ситуації. Ми повинні бути дер­жавою, яка будується на основі чинних норм законодавства. Але замість політичної відповідальності у нас є інституція радників, які робитимуть що завгодно та як завгодно. У ті­ньовий спосіб керувати урядом, у тіньовий спосіб впливати на політику влади — і за це не нести жодної політичної відпо­відальності.