Міністерство щастя у нещасливій країні

У Криму аналізували виконання проєкту «Освіта», що за словами його авторів, націлений на підтримку здібностей і талантів кожної дитини. Зокрема, відбувся форум для педагогів у загальноосвітніх організаціях в Криму і Севастополі. Так звана міністр освіти Криму Валентина Лаврик говорила про «великі зміни і нововведення», які, однак ґрунтувалися на тому, що «Крим повернувся у свою гавань».

Один зі спікерів запропонував включити у програми уроки про те, що таке щастя. «Багато хто бачить його в хорошій якості життя, достатку, а інші — в освіті та вдосконаленні в професії», — казав він. І запропонував перейменувати міністерство освіти у… міністерство щастя. Мовляв, в Бутані й Об'єднаних Арабських Еміратах існують міністерства щастя…

Але точно не в Росії, з її диктаторським політичним режимом, говорити про щастя громадян. Наприклад, у Фінляндії міністерства щастя нема, однак фіни вже двічі поспіль у світових рейтингах щастя займають перші місця.

Росія у світовому рейтингу зайняла 68-е місце у списку щасливих країн світу (World Happiness Report), який представляє агентство ООН з пошуку рішень для стабільного розвитку (Sustainable Development Solutions Network (SDSN). У порівнянні з 2018 роком Росія опустилася на дев'ять рядків, а в порівнянні з 2017-тим на 19. У 2021 році Росія посідала вже 78 місце… В середньому в Росії менше щасливих людей, ніж в середньому у світі.

Щодо Бутану та Об’єднаних Арабських Еміратів, то і в тій, і в іншій країні є також міністерства толерантності, які виховують у громадян ввічливе ставлення одне до одного. В Росії ж толерантність оголошена «пережитком Заходу», цю якість тут висміюють, називають «толерастія». А хіба можуть бути щасливими люди, які ненавидять одне одного і всіх оточуючих?

У Бутані замість ВВП розраховують індекс валового національного щастя, який враховує соціальні, екологічні негативи економічної діяльності та з’ясовує наскільки щасливим є кожен громадянин. Бутан — єдина держава на землі з релігією «тантричний буддизм». Головна мета уряду Бутану є забезпечення щастя кожного громадянина, що закріплено у Конституції, контролюється комісією з суспільного народного щастя (Gross National Happiness Commission) та реалізується Міністерством щастя. Після останнього перепису населення на питання «Чи щасливі ви?», 45.2% населення відповіло «дуже щасливий», 51.6% «щасливий», і лише 3.3% «не дуже щасливий». При тому, що в загальних міжнародних рейтингах Бутан іноді навіть не присутній, а країна вважається індустріально відсталою. Разом з тим, Бутан — це країна, в якій немає злочинності (одиничні сепаратистські прояви вже в минулому), нема голоду, війн та жебрацтва.

Росія ж зараз повістю наслідує систему освіти СРСР, зі всіма її недоліками. І в Криму, за свідченнями експертів, це гостро відчувається. Так, з приводу святкування цьогорічного Дня вчителя ексдепутат кримського парламенту Віктор Попов розповів журналістам Крим. Реалії, що в кримській сфері освіти «освітній процес доведений до примітиву, спрямований на отримання споживача, вузькопрофільного фахівця і виконавця. В сучасну шкільну програму вкрай важливо повернути процес виховання особистості на основі духовних і загальнолюдських цінностей, любові до батьківщини, поваги до оточуючих, готовність захищати справедливість». Натомість Росія, а тепер і всі кримські вчителі, виховують в учнів пристрасть до війни, ненависть до України та інших «толерастів», а також гордість за країну-агресора, в якій панує диктатура.

Кримський активіст Дмитро Демчук розповів журналістам, що «у 2014 році… біла смуга для кримських дітей і їх батьків тривала недовго. В 2015 році нібито через санкції, які спричинили спад російської економіки, зарплати кримським вчителям урізали… природно, такий поворот подій не міг не відобразитися на ставленні вчителів до своєї праці».

За інформацією кримського активіста Олексія Єфремова, «бюрократія, свавілля адміністрації, побєдобєсіє, попи, „божевільні“ матусі, що вимагають п'ятірки своїм чадам, не додають привабливості вчительській праці. За таких предметів, як іноземна мова, математика, інформатика, хлопці не бачать вчителів місяцями — десятки вакансій. У селі можна бути одночасно і директором, і вчителем з кількох предметів, і сторожем — і це вже не жарт. В Криму важка невдячна вчительська праця — це доля людей пенсійного та передпенсійного віку».

Активіст Степан Глухів зазначив, що «Педагогів не вистачає, і приймають на роботу людей не з вищою освітою, але з курсами педагогіки, що не мають нічого спільного з педагогічною освітою. У сільських школах взагалі завал!»

А вони говорять про міністерство щастя!

Читайте також: Тінь Південних Курил над… Кримом?