Цей лось міг би ще жити…

Тварини на дорозі - одна з багатьох проблем наших автомагістралей. На жаль, буденним явищем стала поява на асфальтівках бездиханних тіл собак, котів, лисиць, птахів, білок, борсуків тощо. Про жаб і змій навіть мови немає… Під колеса потрапляють також великогабаритні звірі: козулі, кабани, олені.

На початку вересня непода­лік Новояворівська смертель­ний наїзд скоєно на 300-кіло­грамового лося. Рух у цьому місці був таким інтенсивним, що збитому мікроавтобусом сохатому повторно переїхала ноги інша машина…

У багатьох цивілізованих країнах, де інтенсивність до­рожнього руху значно вища, ніж в Україні, проблему співіс­нування тварин і машин май­же вирішено. Для братів наших менших збудовано надземні чи перехідні коридори, захисні огорожі. Спеціальні тунелі пе­редбачено навіть для жаб, які щовесни мігрують до водойм, щоб відкласти ікру! У Польщі я бачив вздовж автотрас спе­ціальні повітряні коридори для птахів. Господарники і екологи працюють пліч-о-пліч — і це дає результати.

У нас же чомусь руки не до­ходять до найменшого. Хіба дорожникам так важко здога­датися, що на лісистих ділян­ках трас варто поставити попе­реджувальні знаки про високу ймовірність зустрічі із твари­нами? Або ж суттєво обмежи­ти швидкість руху, що дало би змогу вчасно загальмувати, уникнути зіткнення з ними.

Знайомий шофер рейсового автобуса розповідає, що коли їде трасою через ліс, швидкість свого «Еталона» скидає до пі­шохідної. І тому ніколи не збив ще козулю, білку, лисицю, що раптово вискакують з гущави­ни. Обачним бути навчив його колись великий вепр — виско­чив з-за снігової кучугури ледь не перед самими колесами. Водій тоді різко загальмував, автобус сповз у канаву, а від «поцілунку» з кабаном (йому самому хоч би що!) на обшивці була добряча вм‘ятина. Відтоді сповідує правило: тихіше їдеш — швидше приїдеш.

Усім водіям такого би ро­зуміння! Тоді на наших доро­гах не валялися б трупи збитих тварин…