Якщо біля хати водиться мідянка, гадюк поблизу не буде…

Як ви зреагували б, якби у ваше помешкання приповз ось такий довгохвостий екземпляр? Думаю, багатодецибельна істерика була б гарантована. Не на жарт злякалися і в родині Руслани Мазяк зі села Розвадова, що біля Миколаєва над Дністром. Туди у літню кухню занадилася якась гадина. Домашні припускають, що приповзти вона могла з хащ ближнього цвинтаря…

У соцмережах, куди господиня виклала фото непроханої гості, розгорілися суперечки, яка саме істота відвідала це обійстя. Більшість безапеляційно твердила: гадюка! Але спростував це твердження і заспокоїв розвадівців віцепрезидент Українського герпетологічного то­вариства Тарас Гринчишин.

— Це не що інше, як мідянка звичайна, що на­лежить до родини вужевих або полозових, — каже науковець. — Вона є одним із десяти видів змій України, вісім з яких — неотруйні, зокрема й ця — мідянка. Живиться вона переважно ящірками, але також споживає молодняк інших видів змій. Мідянка запросто може з'їсти молоду гадюку чи вужа — така у неї харчова спеціалізація. Може впо­лювати і якесь пташеня.

За словами пана Тараса, мідянка оселяється у чагарниках, на луках, сухих схилах, між камінням — там, де є багато ящірок. Своєю чергою, на мі­дянок можуть полювати лисиці, їжаки, лелеки чи хижі птахи.

Довжина тіла мідянки сягає 70 сантиметрів. Має кілька варіацій свого забарвлення: руде чи мідне (таке можна побачити, пошукавши фото в мережі) та сіре — як цього разу. Малюнок на голові нагадує корону або птаха, що летить. Дуже харак­терна риса мідянки — темна смужка по боках голо­ви, що простягається від кінця морди, через око і до потилиці. Як і у всіх наших неотруйних змій, зі­ниці у мідянки круглі.

Через те, що змії бувають сірими, назва «мі­дянка» — не зовсім вдала, це калька з російської. У польській мові цей вид називають «сердитою змі­єю», в англійській та німецькій — «гладенькою змі­єю». У мідянки, справді, лусочки шкіри гладенькі (такі ж у полоза) — на відміну від вужа чи гадюки. Також часом буває агресивною.

Наукова назва виду — Coronella austriaca (вка­зано про корону чи вінець), тож український уче­ний Іван Верхратський, гімназійний вчитель Івана Франка, пропонував для неї таку українську на­зву — «вінчанка гладиця», яка, щоправда, наразі не прижилася.

Мідянку часто плутають із безногою ящіркою веретільницею. Ця ящірка має кілька народних назв, одна з них — мідяниця, що цілком відповідає її забарвленню. Тому коли люди кажуть, що бачи­ли мідянку, то, швидше за все, йдеться саме про веретільницю. Мідянки поширені по всій Україні, але ведуть доволі прихований спосіб життя, тож лише зрідка потрапляють на очі.

Тарас Гринчишин, якому за професійне життя довелось бачити цей вид лише тричі, продовжує:

— Мідянку занесено до Червоної книги України, тож вбивати її (зрештою, як і інших змій) не мож­на. За це загрожує штраф у розмірі чотири тисячі гривень. Тож кому потрапить до рук мідянка, слід її відпустити. Чи взагалі не чіпати. Але ще кра­ще — попередньо зробити фото і поінформувати про цю знахідку герпетологів (оптимально — че­рез Фейсбук-групу «Жаби, ящірки та змії»), вка­завши координати місця, де вона трапилась. Для науковців це важливий фактичний матеріал, який поповнить кадастр спостережень разом із іме­нем автора знахідки. З іншого боку, людина, ді­знавшись, що перед нею — не гадюка, позбудеть­ся зайвого страху, а змія збереже життя.

Якби наші громадяни знали, що мідянка може з'їсти гадюку, вони іншими очима дивилися б на цю змію. Якщо мідянка живе десь поблизу хати, можна бути впевненими, що молоді гадюки там не заведуться. Отож це навіть корисно мати тако­го плазуна біля свого дому.