«Зник принцип „презумпції невинуватості“ ЗМІ»

Від 1 квітня в Україні набирає чинності закон «Про медіа». Документ визначає правові засади діяльності в Україні суб'єктів у сфері медіа, а також засади державного управління, регулювання та нагляду у цій сфері. Згідно із документом, органом державного регулювання діяльності медіа, а також органом нагляду у цій сфері, є Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. Окрім того, документ визначає особливості правового регулювання діяльності медіа в умовах збройної агресії.

У зв’язку з набранням чинності закону України «Про медіа» втрачають чинності закони «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства», «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» та «Про захист суспільної моралі».

Сприйняття нового законодавства у середовищі медіа різне. Зокрема, неприємним нюансом стало те, що під «владою» Нацради з питань телебачення і радіомовлення тепер опинилися і друковані, і онлайн-ЗМІ. А ще — Нацрада тепер сама… виписуватиме штрафи редакціям за якісь порушення. Раніше усі спірні питання вирішувалися у суді. Такі «дзвіночки» — перші ознаки зосередження повноти влади в одному органі. Тут недалеко і до цензури…

Про особливості нового закону «Про медіа» журналістка «ВЗ» поговорила з головою Національної спілки журналістів України Сергієм Томіленком. Адже ще на етапі розробки закону НСЖУ виступала проти деяких його положень. Чи змінилася ситуація зараз? Які «підводні камені» приховує в собі новий закон?

— «Спілка журналістів України підтримує імплементацію зобов’язань України перед Європейським Союзом, — каже Сергій Томіленко. — Водночас вважаємо, що автори нинішнього закону «Про медіа» не обмежилися нормами, до яких закликала Єврокомісія, Євросоюз, а додали багато українських нововведень, які зводяться до того, що український державний телерадіорегулятор стає регулятором для всіх онлайн та друкованих медіа. Відповідно це тягне за собою скасування багатьох досі чинних законів: про друковані ЗМІ, про інформагентства, про телебачення, радіо та інші. Але у цих законах велика частина складалася з норм, які свого часу приймалися в незалежній Україні - а це гарантування свободи слова, покарання за цензуру, за втручання в роботу ЗМІ тощо. Тобто зараз зупинення чи скасування цих законів (як їх називають автори нового закону — закони у ретро-форматі) це фактично зупинення тих законів, які по суті своїй є законами про захист незалежної журналістської діяльності, про захист українців в їхньому праві отримувати нецензуровану інформацію.

Спілка журналістів «за» відповідальну журналістику, підтримує журналістів, відповідальних за свою роботу в усіх видах медіа, які повинні давати правдиву, точну інформацію, а не маніпулювати нею. Водночас базовою характеристикою медійних регуляторів у країнах Європи або в країнах розвиненого демократичного світу є політична незалежність і суспільна довіра. Тому Нацраді варто попрацювати над тим, щоб переконати журналістів і суспільство, що вона не є урядовою структурою, яка може бути наглядачем над журналістами. Допоки цієї репутації державний медійний регулятор не здобув, доти будуть застереження щодо цієї вади.

Ми проводили не одну нараду головних редакторів і зараз аргументовано говоримо про те, що понад 90% редакторів і журналістів друкованих ЗМІ не підтримували ідею, щоб телевізійний регулятор ставав регулятором для преси. Це позиція галузі, яку, на жаль, автори цього закону проігнорували і це сигнал щодо того, що з галуззю треба працювати. Навіть якщо автори закону переконані, що нам немає чого боятися, все одно необхідно йти на відкритий діалог, на відкриті суспільні дебати. Цього діалогу від авторів ми не бачили. Якщо говорити про те, як було організоване обговорення тоді ще законопроєкту про медіа на об'єднаному інформаційному телемарафоні, то бачимо, що там були представлені лише позиції авторів, прихильників і адвокатів цього законопроєкту. Це теж для нас певний сигнал: коли ще законопроєкт не набув статусу закону, ми не бачили, що Нацрада підтримує якийсь рівний діалог, доступ критиків тих чи інших ініціатив, можливість навести свої аргументи.
Вважаємо, посадовці, які в Україні відповідають за інформполітику, мали би більше часу приділяти не лише посиленню державного регулювання, а насамперед політиці підтримки українських медіа і їхнього виживання.

— Але закон прийнято, чи є побоювання, що зараз буде тиск чи цензура з боку Нацради?

— Будемо слідкувати, щоб не було зловживань. Крім того, маємо підтримку від Міжнародної європейської федерації журналістів. Також ми у діалозі з багатьма інституціями, які захищають свободу слова. При потребі будемо закликати міжнародну спільноту допомагати захищати журналістські права. Але за нинішніх обставин відповідальність за цей закон лежить на владі, відповідальність лежить, зокрема, і на європейських інституціях, насамперед це Єврокомісія, яка надавала методичну допомогу, оплачувала юристів, які цей закон писали, та давала імплементацію. Тому розраховуємо, що будуть відповідно забезпечені різні «гарячі лінії», юридична підтримка, публічний розголос, супровід і максимальна допомога для журналістів і редакторів, щоб у них не опускалися руки через те, що їм треба вивчити закон у триста сторінок. А щоб вони розуміли його і було максимально спрощене роз’яснення цих усіх новацій.

Тому головні редактори й видавці газет, онлайн-медіа зараз насамперед повинні думати про виживання, про те, як зможуть продовжити подавати важливу інформацію, особливо в часи війни. А не фактично згаювати час і вивчати весь цей «фоліант» і переживати, які будуть наслідки.

Абсолютна більшість журналістів і редакторів — законослухняні, вони не хочуть виходити з правового поля. Але, на жаль, це правове поле зараз карколомно змінилося. Тому обов’язок і держави та іноземних партнерів — максимально допомагати ЗМІ методичною та ін. Сподіваємося, що Нацрада не перетвориться на наглядача над ЗМІ і не стане інструментом цензури.

— Крім положення про Нацраду, які у законі є ще «підводні камені»?

— Ключове тут — закон змінює моделі регулювання для друкованих ЗМІ і онлайн-медіа щодо покарання за їхню діяльність. Якщо досі здебільшого друковані ЗМІ були в правовому полі і якщо каралися за порушення, то через суд. І обов’язок чиновників був встановити провину, і вже суд або закривав ЗМІ, або штрафував. А зараз Нацрада сама трактує, як покарати за те чи інше порушення (або контентне порушення, або порушення мовного законодавства, мова ворожнечі та інші). Регулятор сам це все розцінює і виписує штраф. А вже редакція, якщо не згідна, має наймати юристів і йти в суд. До цього був принцип «презумпції невинуватості» ЗМІ.

Коментар для «ВЗ»

Отар ДОВЖЕНКО, журналіст, медіакритик, письменник

В Україні давно було потрібно унормувати регулювання сфери медіа — і через безнадійно застаріле законодавство, почасти успадковане з радянських часів, і через появу нових медіа, яких закон «не бачив» і які, відповідно, були територією вседозволеності і всіляких зловживань. Крім того, під час війни виклики, пов’язані з поширенням дезінформації, особливо гострі, а легальних відповідей на ці виклики у законодавстві «мирного часу» не було. І нарешті — необхідність синхронізувати українське законодавство з європейським, без чого ми не зможемо увійти в ЄС.

З іншого боку, новий закон дає владі нові можливості впливу на медіа, які за бажання можна, принаймні, спробувати використати у приватних політичних інтересах. Поки що влада не має потреби застосовувати ці інструменти, бо під час дії режиму воєнного стану і так має право робити з медіа практично будь-що на власний розсуд — і це, в принципі, правильно. Що буде, коли закінчиться війна й відновиться відкрита політична боротьба, ми не знаємо, й історія України підказує, що цими загрозами не варто легковажити. Медіаюристи переважно оцінюють цей закон як загалом корисний, але такий, що створює певні загрози й невизначеність у певних сферах. Наприклад, поки що важко спрогнозувати, як працюватимуть саморегулювання і співрегулювання: виникне живий фронтир між зоною впливу влади на медіа і зоною, де медіа самі можуть і мають розв’язувати свої галузеві проблеми, і кожна сторона буде намагатися відсунути цей фронтир.

До речі, згадка в законі, що журналісти зобов’язані дотримуватись Кодексу етики українського журналіста — це справді круто і знаково. Щоправда, там не уточнили, що буде, якщо його не дотримуватись. Так само поки що не зрозуміло, як діятиме регуляторний орган із розширеними повноваженнями — Нацрада: чи реагуватиме лише на скарги, чи проводитиме моніторинг, шукаючи порушення самостійно. Може бути і так, і так — і в першому випадку «каральні» функції будуть застосовуватись, скоріш за все, досить рідко, поки не сформується традиція писати обґрунтовані скарги.