Президент подумає про цей закон завтра…

На початках свого президентства колишній керівник «Кварталу 95», анонсуючи принципово нові підходи в українській політиці, запевняв журналістів: піду з посади, якщо порушу закон. Таких порушень закидали йому вже не одне. За підрахунками експертів, з травня 2019 року, коли Володимир Зеленський став главою держави, він, попри прописаний у Конституції обов’язок, не підписав (чи не ветував з обґрунтованими поясненнями) 47 схвалених парламентом законопроєктів. У тому числі - 33, за які Верховна Рада проголосувала під час великої війни, 14 — у цьому році.

На те, щоб поставити свій підпис під ухваленими у ВР за­конопроєктами, які завізував і передав на Банкову голо­ва Верховної Ради, або ж із власними зауваженнями по­вернути їх на доопрацювання, президенту відводять 15 днів.

Проте Володимир Зелен­ський у ці строки дуже час­то не вкладається. Портал «Слово і Діло», який відсте­жує, як вітчизняні політики втілюють свої передвибор­чі гасла, навів промовис­ту статистику. Чинний гла­ва держави протермінував терміни схвалення май­же пів сотні законів — і тому вони не працюють. Для при­кладу, на 26 листопада уже 979-й (!) день залишаєть­ся невизначеною доля за­конопроєкту № 7153, який регулює діяльність органів виконавчої влади під час во­єнного стану, а також спро­щує процедуру ухвален­ня кадрових рішень. 970-й день на Банковій «марину­ють» ухвалений у ВР зако­нопроєкт № 7180 (про вдо­сконалення організації та ведення руху опору), а та­кож законопроєкт № 7169 (про порядок націоналі­зації майна, що належить громадянам рф та україн­цям, які публічно заперечу­ють агресію). 847 днів Во­лодимир Олександрович не наважиться підписати за­конопроєкт № 7352 про від­строчку від мобілізації для наукових, науково-педаго­гічних та педагогічних пра­цівників.

У президентській канце­лярії припадають пилюкою й інші вкрай важливі законо­проєкти. Як-от — про підви­щення податків, зокрема во­єнного збору, про відстрочку військовозобов'язаним ві­ком до 25 років, які за ста­ном здоров’я визнані не­придатними до військової служби у мирний час і об­межено придатними — у во­єнний час. Президент не по­ставив свого підпису (або ж «не забракував») законо­проєкти про збільшення від­пусток для військовослуж­бовців, про облаштування військового кладовища у Ки­єві, про соцгарантії сім'ям полеглих воїнів, про страху­вання журналістів, які пра­цюють у зонах бойових дій. Як і під законопроєктами про повноваження місцевих рад у будівництві, про пере­хід на сезонний час. Ніяк не висловився він і щодо резо­нансного «закону про дро­ва»…

Найбільше дивує те, що президентського «добра» немає під законом про по­датки, у зростанні яких най­перше зацікавлений глава держави. Видання «Еконо­мічна правда» подає власну версію причин. Одна з них начебто у тому, що, на дум­ку Зеленського, чиновники «погано подали» закон на­родові. Треба було, мовляв, говорити про гостру потре­бу (в інтересах фронту) під­німати воєнний збір — нато­мість люди чули про різке збільшення зборів від про­дажу бензину і вищу ренту на видобуток корисних ко­палин. Поінформовані дже­рела кажуть, що німецькі бізнесмени, які працюють в Україні, скаржилися на те, що уряд підняв ренту на каолін. Такі сигнали, воче­видь, отримали і у Берліні. А там через це могли скори­гувати і так обережну свою політику щодо України…

«Президент не хоче брати на себе відповідальність»

Є й інші пояснення відсут­ності президентського ав­тографа на законопроєктах. Про це кореспонденту «Ви­сокого Замку» розповідав керівник політико-право­вих програм Українського центру суспільного роз­витку Ігор Рейтерович.

— Більшість із цих зако­нів повинно бути ухвалено, бо їх розробляли у середо­вищі влади і за них голосу­вали її представники у пар­ламенті. Водночас ці закони є контроверсійними, їх нео­днозначно, часом вкрай не­гативно сприймають у сус­пільстві. Як, наприклад, закон про суттєве підви­щення податків. Оскільки фінальну крапку ставить президент, він відповідає за ці закони. «Звалити» все на Верховну Раду чи Кабінет міністрів не вийде. В Офісі глави держави обрали при­мітивну, але дієву тактику: максимально відтягуємо підписання «неоднознач­них» законів, потім вибирає­мо якийсь слушний момент і тишком-нишком їх підпису­ємо. Як правило, роблять це на тлі якихось подій, які від­волікають увагу громадян, котрі на цих подіях зосеред­жені. На думку канцелярис­тів із Банкової, це несе мен­ше репутаційних втрат для глави держави. Не здиву­юся, якщо в ОП скориста­ються «канікулами» під час Різдва, коли українці будуть у дещо піднесеному стані, а відтак — трохи спокійніше на це підписання відреагують.

Це історія про те, що президент не хоче брати на себе відповідальність. Якби хотів, то на більшість зако­нів, за винятком про «зимо­вий/літній» час, наклав би своє вето. Перша особа до певної міри лавірує, чекає слушної нагоди…

Тут ще питання у тому, що голова Верховної Ради Руслан Стефанчук боїться підписувати ці закони піс­ля того, як спливе відведе­ний для рішення президен­та термін. За процедурою, спікер повинен це зроби­ти. Однак він ігнорує своє право, обов’язок — і у такий спосіб дає можливість Во­лодимиру Зеленському за­тягувати ці історії.

— Чи немає тут суперечностей: парламент­ська більшість, уряд, пре­зидент, його Офіс — одна команда. Без погоджен­ня із Банковою законо­проєкти у сесійну залу не вносять, потрібної кіль­кості голосів за них не да­ють. Чому ж відбувають­ся ці «нестиковки»? Ліва рука не знає, що робить права?

— Уявіть собі: у медіа іде новина про те, що прези­дент підписав непопуляр­ний закон. В очах громадян Зеленський асоціюється із тим же підвищенням подат­ків. На Банковій цього дуже бояться. Тож обрали такти­ку — відкладати підписання. Підпише тоді, коли вже всі забули, про що мова. В ОП намагаються перекрити ці новини іншими інформацій­ними приводами.

— Чи не порушує глава держави свої обов’язки, коли самоусувається від підписання законопроєк­тів?

— Порушує! Бо законо­давство відводить певний період часу, протягом якого він повинен ухвалити рішен­ня щодо законопроєктів, які йому принесли на підпис. За відповідною процедурою має діяти і голова Верховної Ради. Бачимо порушення як з боку глави держави, так і з боку спікера парламенту.

На жаль, у чинному за­конодавстві не передбаче­но санкцій за те, чого не ви­конує президент. Верховна Рада могла би звернути на це увагу. Але не робить цьо­го, бо тон задає лояльна до президента монобільшість. Маємо правову колізію, якою Володимир Зелен­ський користується.

— Які наслідки має та­кий законотворчий ні­гілізм, бездіяльність на Банковій?

— Непідписані закони від­кладають вирішення важли­вих питань (як-от про подат­ки), створюють атмосферу невизначеності, нервознос­ті. Той же бізнес не може зрозуміти, за якими закона­ми йому жити: за старими чи за новими? І чи не буде підписано їх заднім числом, що призведе до інших бага­тьох складнощів. Такі підхо­ди до управлінських рішень несуть ризики загальної дестабілізації.

А тим часом…

Президент підписав ухвалений парламентом закон про санкції, який пе­редбачає позбавлення дер­жавних нагород зрадників України, колаборантів усі­ляких мастей, які працюють на країну-агресора. Народ сприйняв це «на ура». Але — знову маємо ложку дьогтю! У цей закон всунули норму про скасування конфіскації майна… корупціонерів. По суті, у привабливу обгортку цинічно загорнули корупцій­ну складову. Ось що пише про це колишній нардеп Ві­ктор Уколов: «Після ухва­лення цього закону слідчі органи не мають права кон­фіскувати майно корупціо­нера, який пішов на угоду зі слідством. Тобто спочатку крадеш (незалежно від об­сягів), потім здаєш „поділь­ника“ і отримуєш крадене у власність та індульгенцію… Негайно поверніть норму, відновіть конфіскацію! Тим більше, що під цю норму ми отримали допомогу від Єв­росоюзу!».