Паспортів може бути кілька, але душа — одна, українська…

Схоже, недалекий той час, коли українцям дозволять бути ще й підданими інших держав. Водночас деякі іноземці разом із посвідкою своєї країни матимуть право на паспорт із тризубом, зможуть голосувати в Україні, вести бізнес, користуватися іншими правами і преференціями корінних жителів. Як відомо, стаття 4 Конституції України визначає для наших співвітчизників єдине громадянство, проте, не виключено, цю норму під тиском нових викликів переглянуть. Або розширять її тлумачення. Не в останню чергу на зміну політики у цій сфері вплинула війна, її жахливі наслідки — демографічні, економічні, фінансові, соціальні.

Із ініціативою подвійного (множин­ного) громадянства у травні 2019 року під час своєї інавгурації виступив шос­тий президент України Володимир Зе­ленський. «Нас 65 мільйонів — тих, кого народила українська земля. Українці в Європі та Азії, Північній та Південній Аме­риці, в Австралії та Африці. Я звертаюся до всіх українців на планеті - ви нам дуже потрібні. Усім, хто готовий будувати нову, успішну та сильну країну, я з радістю на­дам українське громадянство. Ви повинні їхати в Україну не в гості, а додому, ми чекаємо на вас. Сувенірів з-за кордону не потрібно, привезіть нам свої знання, досвід і ментальні цінності», — казав пре­зидент з трибуни Верховної Ради.

Було вже кілька спроб матеріалізувати цю ідею. У грудні минулого року 247 на­родних депутатів взяли за основу прези­дентський законопроєкт про множинне громадянство (жодного голосу за нього не дали фракції «Європейська Солідар­ність» і «Батьківщина»). Після внесення правок (частину їх для розгляду запропо­нував Світовий конгрес українців) доку­мент розглядатимуть у другому читанні. Голосування обіцяє бути непростим — надто багато дискусій довкола цієї теми. Одні пов’язують із цим законом зміцнен­ня єдності Української держави, інші по­боюються небезпечних наслідків для її національної безпеки.

Якщо іноземець приїхав захищати Україну…

Законопроєкт № 11 469 «Про внесен­ня змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набут­тя та збереження громадянства України»

• закріплює допустимі випадки мно­жинності громадянства (підданства) спільно з українським;
• передбачає спрощення процедури набуття громадянства для іноземців та осіб без громадянства, зокрема які про­ходять військову службу в ЗСУ;
• передбачає збереження громадян­ства для українців, які вимушено покину­ли країну через війну.

Народні депутати повинні визна­чити категорії осіб, які подаватимуть зобов’язання припинити іноземне гро­мадянство для набуття громадянства України.

Окрім набуття громадянства, у пояс­нювальній записці до згаданого проєк­ту Закону обумовлено підстави щодо по­збавлення українського паспорта. Його можна втратити за таких умов:

• громадянин України добровільно набув громадянство держави, яка ви­знана ВРУ країною-окупантом, країною-агресором або невизнаною державою (псевдокраїною);
• повнолітній громадянин України ви­користовує паспорт іноземної держави (це створює загрозу національній безпе­ці та/або національним інтересам Украї­ни);
• людина, яка отримала громадян­ство України, подала неправдиві відо­мості, підроблені документи або при­ховувала суттєві факти, за якими не надають громадянства;
• громадянин України, який проходив військову службу за контрактом у дер­жаві, визнаній Верховною Радою Украї­ни державою-агресором або державою-окупантом;
• в суді оголосять обвинувальним вирок щодо осіб, засуджених в Украї­ні за вчинення злочину проти основ на­ціональної безпеки України, проти миру, безпеки людства та міжнародного пра­вопорядку;
• якщо громадянин України бере участь у збройній агресії проти України в складі збройних формувань держави, яку Верховна Рада визнала агресором або окупантом.

Думками про перспективи множин­ного громадянства із кореспондентом «Високого Замку» поділилися наші спів­розмовники — етнічний українець (грома­дянин США), український законодавець, український політолог.

«Американець, але мрію про паспорт із тризубом»

Михайло ЛЕВКО, колишній віцепре­зидент Світового конгресу українців, лікар-ревматолог (Нью-Джерсі):

— Я народився у батьківському селі Вербиці на Любачівщині - нині це терито­рія Польщі, звідки до Рави-Руської можна добратися пішки. Зараз мешкаю в Амери­ці, але завжди вважав і вважаю себе укра­їнцем, використовую кожну можливість допомогти любій Батьківщині.

Ще до повномасштабного вторгнен­ня росіян в Україну ми у СКУ порушували питання подвійного громадянства для тих, хто вимушено покинув рідну землю. Це до­зволило б їм навіть на чужині почуватися українцями, запобігало б асиміляції. По­над 25 мільйонів українців живуть нині у 80 інших державах. Після початку великої ві­йни приблизно 7 млн громадян України ви­мушено виїхали з неї. Рано чи пізно змуше­ні будуть робити вибір, де їм надалі жити, підданими якої країни бути. І тут дуже би пригодилася можливість множинного гро­мадянства. Після закінчення війни ці люди приїжджали би до своїх родин. Множинне громадянство дало би можливість розви­вати Україну, вкладати у неї кошти.

Якби у мене було таке бажання, то я (як народжений на території Польщі) дуже швидко отримав би ще й громадянство РП. Але я хочу мати український паспорт! На жаль, приїжджаючи в Україну, трохи почуваюся чужинцем. Щоб побувати там, змушений чекати шість місяців. А я маю тісні контакти з багатьма українськими установами, хотів би бути в Україні часті­ше. В Українському католицькому універ­ситеті мене запрошують читати медичні лекції, проте не можу робити цього через згадані часові обмеження.

Претенденти для набуття українсько­го громадянства мають відповідати пев­ним вимогам — зокрема, знати історію України, володіти державною мовою. Демократія демократією, але у цьому пи­танні має бути строгість, жодної поблаж­ливості! Не можна дозволяти українське громадянство громадянам тоталітарних росії, білорусі, північної кореї, ірану! Бо хто знає, чим вони дихають, якою буде мета їхнього в'їзду в Україну…

«Дивно мати одночасно українське і російське громадянство…»

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, член Коміте­ту Верховної Ради з питань гумані­тарної та інформаційної політики:

— Є кілька причини, чому я і мої коле­ги з «Європейської Солідарності» не го­лосували за цей законопроєкт. Перша — він суперечить Конституції, яка говорить про єдине громадянство.

Але не лише в цьому річ. Ми повністю підтримуємо рекомендації Світового кон­гресу українців (СКУ), спільно з яким було напрацьовано поправки до цього законо­проєкту. У них йдеться про те, що всі гро­мадяни, які набудуть громадянство України, мають бути рівними у правах з тими, що його вже мають. Також має бути укла­дено список країн, громадяни яких мо­жуть отримати ще й український паспорт, — і у цьому списку повинна бути відсутня країна-агресор. І ще має бути розробле­но кваліфікаційні вимоги до претенден­тів на українське громадянство. Серед них — знання історії України, української мови. Треба буде скласти іспит на знання цих основ. У тому варіанті, який подано до Верховної Ради, нічого цього немає. І саме тому СКУ висловив свої застере­ження й запропонував правки. Представ­ники нашої фракції брали участь у їх роз­робці. Наші депутати готові підтримати цей законопроєкт, якщо у ньому буде вра­ховано інтереси світового українства, а не невідомих людей, якихось «харошіх рус­скіх», які раптом з якихось причин захо­чуть отримати наше громадянство.

Щодо тих «справжніх українців, які з певних причин живуть у росії, але в душі підтримують Україну». Гадаю, ми зможе­мо зробити так, щоб кожен українець, який сприймає Україну як свою Батьківщи­ну, міг отримати українське громадянство. Але завжди треба виходити із ситуації, в якій перебуває наша країна. Коли ми у ста­ні війни з росією, надання громадянам ро­сії українського громадянства становить небезпеку. Втім, очевидно, у перспекти­ві тамтешні патріоти України (якщо вони справді такими є) матимуть можливість отримати українське громадянство. Мож­ливо, для них зроблять винятки. Але і за­раз є змога отримати український паспорт, якщо ти відмовляєшся від громадянства іншої країни, тим більше — країни-агресо­ра. Наше законодавство це дозволяє.

Ми зараз кажемо про громадянство, яке поєднується. І маємо на увазі грома­дян з країн-союзників, які виявляють ба­жання мати ще й український паспорт. Але, погодьтеся, виглядає дивним мати одночасно українське і російське грома­дянство…

Як на мене, всі українці у світі, які сло­вом і ділом підтримують Україну, шану­ють її історію, зберігають культурні тра­диції, повинні мати можливість отримати українське громадянство. Поки що це за­бороняє Конституція. Тому рано чи пізно зміни до неї нам доведеться вносити.

«Сказано про права, але не про обов’язки»

Ігор РЕЙТЕРОВИЧ, керівник політико-правових програм Українського цен­тру суспільного розвитку:

— Я не є прихильником закону про множинне громадянство. Бо у ньому є багато неоднозначних положень, які, у випадку їх затвердження, матимуть не­гативні наслідки для нашої країни у май­бутньому. Можливістю отримати україн­ський паспорт можуть скористатися не тільки представники нашої патріотичної діаспори, які багато років тому вимуше­но виїхали з рідної землі, а й особи, які приїжджатимуть до нас з недоброю ме­тою.

Законопроєкт у його нинішньому ви­гляді створюватиме проблеми для лю­дей, які живуть на тимчасово окупованих територіях. Багато з цих громадян виму­шено, під примусом отримали російські паспорти. Відтак, за згаданим законо­проєктом, ця категорія людей може по­трапити під визначення тих, які начебто добровільно відмовилися від українсько­го громадянства. Тож яким чином цих людей будемо повертати у лоно Украї­ни? — питання залишається відкритим. Є сподівання, що буде внесено відповідні правки у законопроєкт.

Ще одна вада цього законопроєкту — дає можливість мати кілька громадянств, користуватися відповідними правами, які надає їм український паспорт, але при цьому — не виконувати обов’язків, які на­кладає українське громадянство.

Дехто боїться, що іноземці з україн­ським паспортом, маючи великий ка­пітал, скуповуватимуть нашу землю. Справді, можливе створення іноземних латифундій. Тому в українському зако­ні (як у законах багатьох європейських країн) повинні бути прописані умови та­ких землеволодінь чи, скажімо, права на голосування. Для прикладу, це до­зволяється, якщо той чи інший громадя­нин протягом 10 років живе на нашій те­риторії, сплачує податки в український бюджет. Але таких норм ми поки що не бачимо — і це відкриває простір для мані­пуляцій. Верховна Рада має врахувати ці та інші застереження.

А позитив цього законопроєкту у тому, що багато українців, які в силу різних при­чин виїхали з нашої країни, можуть збе­регти зв’язок з Україною на основі цього множинного громадянства. Переживати за українське громадянство представни­ків діаспори немає сенсу: як раніше до­помагали Україні, так робитимуть це й далі, і не обов’язково їм для цього мати паспорт із тризубом. Зрештою, наяв­ність паспорта країни-члена ЄС дозво­ляє їм спокійно приїжджати в Україну.

І ще одне. Мені не зрозуміло, як по­літики збираються ухвалювати цей за­кон, не маючи вердикту Конституцій­ного Суду щодо законності постановки питання про множинне громадянство. Можливо, збираються змінити відповід­не положення Основного Закону. Але це можливо лише після припинення дії ре­жиму воєнного стану…