Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

«Херсонські діти колекціонують військові шеврони ЗСУ»

Враженнями від звільненого Херсона поділився з «ВЗ» волонтер, юрист Віталій Надашкевич, який разом із польськими благодійними організаціями привіз туди гуманітарну допомогу

Фото з приватного архіву Віталія Надашкевича
Фото з приватного архіву Віталія Надашкевича

«Під постійними обстрілами, без електрики, води та газу… Херсонщина тримається! Українські та польські волонтери побачили „русскій мір“ на власні очі», — написав на своїй сторінці у Фейсбуці львівський юрист і волонтер Віталій Надашкевич. Віталій тривалий час працює координатором кампанії допомоги PolandHelps. Разом із благодійною організацією Siepomaga возить у «гарячі точки» України гуманітарні вантажі - від їжі та гігієнічних засобів до генераторів, медичних товарів та карет швидкої допомоги. Такі гуманітарні вантажі від поляків уже отримали чимало міст, зокрема Харків. Спеціальними медичними автівками гумконвой забирає з гарячих точок людей, яким потрібна реабілітація у Польщі.

У делегації волонтерів, які возять на схід та південь «гуманітарку», — не лише львівські волонтери, а й чи­мало польських. Віталій каже, у подорож на схід зі собою завжди беруть і групу польських журналістів — щоб вкотре по­казати світу правду про «визволителів», наслідки руйнувань і те, як українські міс­та залишаються незламними, як віднов­люють життя там, де ще вчора тривали запеклі бої.

«Ми везли гуманітарну допомогу в Херсон не за принципом „що можна зі­брати, те й повезли“, — розповів Віта­лій Надашкевич в інтерв'ю „ВЗ“. — Наш принцип — возити те, чого реально по­требує звільнений від окупації Херсон. Перед тим, як зібрати гумконвой, наші представники сконтактувалися з місце­вим населенням, з адміністрацією Хер­сонщини, і запитали про потреби. Наші малі групи волонтерів попередньо їзди­ли на Херсонщину бусами, побачили все на власні очі. Дійшли висновку: ситуа­ція в місті та області критична. Херсон украй потребує допомоги. Зараз там не­має світла, газу, води… Не всі люди там мають криниці з питною водою. На щас­тя, на Херсонщині тепліше, ніж у Льво­ві. Коли ми там були, на термометрі було 10−12 градусів вище нуля. Але все так не буде, зима довга. Зараз якраз той мо­мент, коли потрібно допомогти херсон­цям підготуватися до зими».

— Чого найбільше, за вашими спо­стереженнями, потребують херсон­ці?

— Насамперед продуктів харчування. Херсонщина завжди була сильним сіль­ськогосподарським регіоном. Але цьо­горіч окупація не дала людям змоги зі­брати урожай. Те, що вдалося зібрати, дуже часто росіяни просто силоміць від­бирали й вивозили до себе. Забирали не лише вирощений урожай. Спілкувався з медиками кількох лікарень Херсона. ра­шисти вивезли з лікарень дороге облад­нання. Усе, що знайшли цінне, забрали… Відповідно, людям зараз вкрай потріб­на їжа тривалого зберігання (готува­ти щось буде складно — немає електри­ки, холодильників), засоби гігієни, теплі речі (одяг, ковдри), засоби для освітлен­ня. Ми закупили багато ліхтариків на ба­тарейках. Також потрібні запаси батаре­йок.

Відвідали і Херсонську обласну лікар­ню, привезли туди обладнання, інстру­менти — ножиці, пінцети, лейкопластирі… Привезли дві палати спеціалізованого медичного інвентаря. Також привезли якісну плівку, яка призначена для авто­промисловості. Цією плівкою можна за­клеювати розтрощені вікна — щоб збе­регти тепло в домівках, лікарнях.

— Які враження від міста, яке пере­бувало під окупацією?

— Якщо порівнювати з Миколаєвом, то Херсон вкрай зруйнований. Миколаїв ще більш-менш живе, хоча сліди війни впа­дають у вічі. Коли перетнули блокпост до Херсонщини, склалося враження, що ми потрапили у зону відчуження. Доро­ги вщент розбиті, відтак трафік автома­тично сповільнюється. Там суцільні ями, зруйновані мости. По дорозі, якою ро­сіяни наступали на Херсон, ми побачи­ли багато вщент розбитих сіл і селищ… Там фактично немає вцілілих будинків! Ці села не придатні для життя. Будинки ви­палені. Усі ми розуміємо ситуацію теоре­тично. Та коли туди приїжджаєш і бачиш на власні очі, то розумієш, що росіяни зробили з народом, який вважали брат­ським. «Русскій мір» прийшов і залишив після себе знищені села й міста, знище­ні людські долі.

Але це ще не кінець — росіяни нада­лі продовжують обстріли. Артилерійська канонада супроводжувала усю нашу по­їздку в Херсон. Із ранку до другої поло­вини дня — 51 приліт… Того дня снаряд влучив і у квартиру працівниці Херсон­ської адміністрації. Жінка прислала фото руйнувань, там усе рознесено і знище­но. Це військові злочини — росіяни по­стійно стріляють по місту. Поки ми були з гуманітарною місією в обласній лікар­ні, у міську лікарню Херсона якраз при­летів російський снаряд… Коли гупають снаряди, автоматично хочеться присіс­ти чи лягти. Так було і зі мною. А ось міс­цеві, за моїми спостереженнями, до цьо­го звикли. Під вибухи по дорогах їздять маршрутки. Люди продовжують жити, попри все.

Спілкувався з дітьми. Виявилося, у Хер­соні є дистанційна форма навчання. Але насправді школярі не можуть нормаль­но вчитися дистанційно, бо немає зв’язку, світла, Інтернету… Діти зустрічаються з вчителями і отримують завдання. Це важ­ко назвати освітою. Але настрій у дітей по­зитивний, патріотичний. Вони дуже зра­діли нашому приїзду і зізналися нам, що їхнє улюблене хобі - колекціонувати вій­ськові шеврони ЗСУ. Також діти люблять фотографуватися з військовими. З нами у групі був військовий інструктор з домедич­ної допомоги. До нього підійшли херсон­ські діти й запитали: «А ви військовий?». Ін­структор відповів, що так. «А чого ви без автомата?» — уточнили діти. «Бо я добрий військовий», — відповів наш інструктор.

Є кілька позитивних моментів, які мене приємно вразили. У Херсоні бага­то україномовних людей. Друге здиву­вання: частина людей, серед яких чи­мало підприємців, які зараз працюють у районній та військовій адміністраціях, територіальних громадах, — це ті люди, які до війни ніколи не були чиновниками. Коли почалася війна, відчули, що повинні допомагати своїм громадам. Відчуваєть­ся зовсім інший підхід у їхній роботі, ніж у класичних посадовців, які звикли не так допомагати, як заважати, блокувати.

Спілкувався також з підприємцем, який є власником готелю на Херсонщи­ні. У його готелі жило російське коман­дування. Підприємець повідомив про це ЗСУ. Наші хлопці надіслали «бавовну» й розтрощили готель з російськими вій­ськовими. У цьому готелі загинуло кіль­ка високих чинів армії рф.

— Ви спілкувалися з місцевою вла­дою. Які орієнтовні терміни оголошу­ють для відновлення Херсона?

— Збитки в місті колосальні! Щоб від­будувати зруйноване, потрібно щонай­менше два-три роки. Але, зважаючи на чинні процедури, треба щонайменше п’ять років. Україні буде складно відно­вити місто своїми силами. Допомога по­трібна буде постійно. Якщо вдасться зу­пинити обстріли міста, то енергетичну інфраструктуру, за оцінками місцевої ад­міністрації, треба відновлювати кілька місяців. Спершу — енергетика. А відбуду­вати дороги, заклади праці, розмінувати поля… На це підуть роки.

Схожі новини