«Хатні хащі»: квітникарка у трикімнатній квартирі вирощує майже 400 рослин

— Любов до квітів у мене з дитинства, — розповіла журналістці «ВЗ» пані Марина. — Мої обидві бабусі тримали вдома дуже багато різних рослин. Любилися у цій зелені. Мабуть, через те, що я серед усього цього росла, то вже й не уявляла свого життя без цієї краси. Пригадую, ще у шкільному віці сама вирощувала свої власні вазони. Брала у коліжанок кактуси, пересаджувала і вирощувала вдома. З рослинами я виросла.

Марина Ждан — жінка скромна. Експерткою з квітникарства себе не вважає. Однак, каже, що без цієї усієї зелені, яку вдома назвали «Хатні хащі», не уявляє свого життя. Але, маючи за плечима такий великий досвід, відчуває кожну рослинку.

— Коли я вийшла заміж, ми з чоловіком спочатку винаймали житло, — продовжує пані Марина. — Зрозуміло, що у нас не могло бути багато рослин. Багато не було, але вони все ж таки були. Рослини завжди були у моєму житті, бо з ними мені затишніше у будь-якому просторі. Потім, коли ми перебралися у власну квартиру, зелених насаджень почало додаватися. А у час ковідної пандемії їх стало дуже багато. Коли нас «зачинили» вдома, дуже хотілося у закритому приміщенні створити ще більше природи, яка б тебе приземлювала і заспокоювала.

— Марино, знаю, що рослини забирають багато повітря, а деякі взагалі отруйні…

— Насправді, отруйних рослин є дуже багато. Повірте, ті, що продають на ринках, половина з них отруйні. Але через те, що вони виросли не у природі, а у тепличних умовах, їхня отрута не така концентрована, як у тих, що ростуть у природі. З іншого боку, ці рослини для краси, а не для того, щоб їх їсти (сміється. — Г.Я.). Вони не випаровують отруту. Мої обидва коти цих рослин не їдять. Але обожнюють поскубати хлорофітум чи драцену, які не є отруйними. Доводиться ці вазони тримати високо, щоб котики туди не дісталися.

У трикімнатному помешканні родини Ждан справді хатні хащі. Бо маже 400 різних вазонів разом з усіма членами сім'ї й двома котами живуть на одній площі.

Коли почалася велика війна, Марина в один з днів розсаджувала рослини. Розуміла, що квітам у помешканні стає затісно. Вирішила продати бодай той надлишок, що розсадила. У соцмережах побачила — хтось продає старі книги. Подумала, що так само може продати надлишки рослин. Створила сторінку. Думала, продасть ці надлишки, а потім сторінку закриє.

З того моменту закрутилося-завертілося. Продала кілька вазонів і вирішила виручені кошти перерахувати на потреби ЗСУ. Спочатку написали подруги, мовляв, я тобі також дам свої вазони, продай їх за донат і скидай ці кошти на банку. А щоб ще більше наповнити банку, подружки і самі почали купувати у Марини вазони.

Люди з усієї України почали стежити за «Хатніми хащами» — саме так Марина назвала свою сторінку у соцмережах. Хтось купував вазони, а хтось надсилав свої квіти з проханням полікувати їх і продати.

— Ті рослини, які я продаю за донат, не всі мої. Лише половина. А друга половина — це ті вазони, які мені надіслали люди з проханням «вдихнути» у них друге життя і виставити на продаж за донат. У банці, на яку я приймаю оплату за рослини, на сьогодні близько 400 тисяч гривень.

З настанням морозів банка не так швидко наповнюється, бо висилати у різні міста України вазони небезпечно. Можуть дорогою замерзти. Вазони «їдуть» у помешкання одеситів, харків'ян, у міста Дніпро, Кропивницький.

Назву «Хатні хащі» на своїй сторінці Марина поставила тимчасово. Бо ж не думала, що назва переросте у проєкт. У квартиру, яку успадкувала після смерті бабусі, перенесла ті рослини, які продає за донати. Більшість з цих рослин, за словами пані Марини, «на реабілітації» — вона їх підрощує, деякі лікує… А ще у цій квартирі має намір проводити майстер-класи для тих, хто хоче навчитися правильно доглядати за квітами.

— У мене тепер така робота, як кажуть, для душі, — каже Марина. — Тільки не подумайте, що це легка робота. Тут багато технічної праці. Але я люблю працювати з рослинами. Мене це заспокоює, надихає. Про кожну рослину можу розповідати багато і довго. У мене є рослини, які ростуть у мене понад 20 років, є й такі, які я привезла з далеких подорожей, і вони мені дорогі, як згадка про цю подорож…