"А хто моїх пацанів захищатиме, як не я?.."

Сотні односельців і жителів довколишніх округ віддали останню шану воїну-будівельнику Ярославу Дуткевичу

На Тернопільщині упродовж кількох останніх днів прощаються з воїнами-земляками, які загинули 9 липня у Часовому Яру на Донеччині від ракетного удару росіян. Сьогодні 38-річного односельця Ярослава Дуткевича провели в останню дорогу у Рогачині неподалік Бережан.

На малій батьківщині Ярослава, батька двох синів-школярів Тараса та Івана, запам'ятають насамперед як доброго господаря. Будь-яка робота в його руках горіла: мурував, штукатурив, зварював, клав плитку, утеплював хати, стелив підлогу. На домашній господарці придумав багато помічних механізмів. Років десять тому ми писали про цього хлопця у додатку "ВЗ" - "Добрий господар". Восени Ярослав вибив 30-метрову студню на батьківському подвір'ї. Казав мамі Ганні: у всіх сусідів своя вода на подвір'ї є, треба, щоб і у нас вона була…

Щоб заробити грошей для втілення інших своїх задумів, Ярослав збирався на заробітки за кордон. Робочу візу мав отримати 24 лютого, у чорний для України день…

- Славко завжди був у всьому чесний, - згадує загиблого героя його вуйко Ярослав Куций. - Поза очі нічого не говорив. Якщо з чимсь не був згідний, відверто казав про це. Коли отримав повістку у військкомат, дехто радив йому шукати можливостей оминути поїздку на фронт. А Славко навіть не хотів про це чути. Казав: "А хто моїх пацанів захищатиме, як не я?."

Улюбленими квітами Ярослава Дуткевича були жовті троянди у домашньому палісаднику. Часто після повернення з далеких поїздок милувався ними. Тепер ці квіти - жива пам'ять мамі про її сина…

Схожі новини

Популярне за добу

Популярне за тиждень