«Саміти війни не зупинять. Мирні ініціативи ефективні, якщо підкріплені успіхами на фронті»

Минулого тижня у світі багато говорили про війну і мир в Україні. У Швейцарії відбувся Глобальний саміт миру, звучало багато різнополярних заяв, декларацій і навіть ультиматумів. Аналізуємо ці події із Михайлом Гончарем, президентом Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», експертом з міжнародних енергетичних та безпекових відносин.

— путін напередодні саміту заявив, що готовий припини­ти вогонь і почати перегово­ри, якщо ЗСУ відійдуть із чо­тирьох українських областей. А також, якщо відмовимося від НАТО, перейменуємо «на­цистські» вулиці, запровади­мо другу державну мову…

— Нічого нового у вимогах пу­тіна немає. Вони нічим не відріз­няються від тих, що прозвучали у лютому 2022 року, перед по­вномасштабним вторгненням. росія демонструє для своєї вну­трішньої і зарубіжної аудито­рії «твердість позиції». кремль хотів побачити, хто після його заяв коливатиметься, перегля­не свою позицію. У москві по­бачили, з ким їй працювати далі, щоб на наступних поворо­тах світової політики домогтися свого. Тепер будуть намагання просувати китайсько-бразиль­ську «мирну» ініціативу. До цьо­го залучать країни, які не підпи­сали комюніке у Бюргенштоку. Серед таких, очевидно, будуть саудити, в яких з росіянами тіс­не партнерство у питаннях збе­реження високих цін на нафту. Також низка країн БРІКС (Бра­зилія, Індія, Китай, Південна Аф­рика, ОАЕ, Іран, Єгипет, Ефіо­пія). Через зондаж буде відомо, з ким треба «працювати», кого треба заохотити, шантажувати, щоб кількість тих, хто підтримує українські ініціативи припинен­ня війни, зменшилася. За кілька днів до Глобального саміту взя­ти участь у ньому зголосилися 102 чи 106 країн та організацій. А як бачимо, підписів під під­сумковим документом зібрали лише 78. Тож певний ефект від підривної роботи росії і Китаю є. путін сподівається і далі грати «у чотири руки», щоб на наступно­му саміті миру, який може відбу­тися восени, кількість прибічни­ків України зменшилася.

— Чи можуть такі саміти, як швейцарський, наблизити припинення війни?

— Ні, саміти війни не зупи­нять. Ця дипломатична ініціа­тива була нам потрібна, щоб Україну не схиляли до підтрим­ки південноафриканських, ін­донезійських, китайських, бразильських та інших «мир­них планів». Але із самого по­чатку було зрозуміло, що вона не була варта тих колосаль­них потрачених зусиль. Наші дипломатичні потуги можна було докласти на інших, більш важливих треках. Маю на ува­зі роботу з нашими західними партнерами щодо військово-політичної підтримки, фінансу­вання — на цих напрямах були провали. Тож коли наші парт­нери спрямували нашу увагу на Глобальний Південь, це ве­ликого ефекту не принесло. Цей шлях не веде до диплома­тичних перемог України. Будь-яка мирна ініціатива тільки тоді матиме успіх, коли буде підкрі­плена успіхами на фронті. На­разі росія розглядає можли­вість мирних переговорів лише в одному випадку — за капіту­ляції. Це для нас за жодних об­ставин неприйнятно.

— Деякі учасники саміту за­кликали Україну до «важких компромісів» з путіним…

— Заклики з боку симпатиків росії до територіальних посту­пок будуть і надалі. Наша від­повідь: а ви готові поступити­ся сусідам своєю територією?! Такою псевдомиротворчістю автори цих ідей намагаються заробити політичний капітал. Не варто звертати на них увагу. Ці шляхи не ведуть до миру, лише дають оперативну паузу росії для підсилення свого війська.

— Минулого тижня підписа­но безпекову угоду зі США, як попередньо з півтора десятка інших країн. Яка нам користь від цих угод?

— Ці угоди не є декоративно-декларативними. Але вони і не є безпековими. Це домовленос­ті про розширену військово-тех­нічну співпрацю, оборонно-про­мислову допомогу, технологічне сприяння, політичну і диплома­тичну підтримку. Однак це не угоди про гарантовану допомо­гу, вони не передбачають вій­ськової присутності країни-під­писанта на території України. Не сказав би, що йдеться про новий Будапештський мемо­рандум, але це десь близько до нього.

— У The New York Time оприлюднили проєкт так зва­ної Стамбульської угоди між росією та Україною у квітні 2022 року. Експерти назива­ють прописані там умови від­верто капітулянтськими для нас… Чому ця інформація з’явилась саме зараз?

— Мандата на погодження змісту таких угод групі україн­ських переговорників ніхто не давав. Те, що там парафовано, не має жодної юридичної сили…

росіяни чекали, коли ін­формацію про ці домовленос­ті через західні ЗМІ буде злито — щоб дискредитувати україн­ську владу, знизити рівень дові­ри до неї, аби посилити напру­гу в українському суспільстві, спровокувати наші внутрішні су­перечки. На додачу штампують заяви про нелегітимність укра­їнської влади.

Але ті, хто «керуючись бла­гими намірами», у 2022 році від імені України домовлявся з ро­сією, мали розуміти наслідки. Чому нині путін говорив неприйнятні для нас речі у своїй більш ніж годинній промові перед спів­робітниками мзс рф? Тому, що представники української де­легації вели про це переговори, готові були поступитися фунда­ментальними речами, чого ро­бити категорично не можна. За­раз кремль робить захід на нове коло — у більш складних для України умовах. Бо якщо у 2022 році майже всі країни, за винят­ком білорусі, нікарагуа, куби, си­рії, кндр, виступили проти ро­сійської агресії, тепер кількість країн, які стоять на нашому боці, внаслідок різних мотивів ско­ротилася. росія активізувала спецоперації на політико-ди­пломатичному, інформаційному фронтах, бо омріяних військових перемог досягти їй не вдається.

— Як Україні боротися на­далі?

— Слід пам’ятати слова Він­стона Черчілля, який казав бри­танцям: «Вас чекають кров, піт і сльози!». Потрібно усіляко під­тримувати Сили оборони, не впадати у відчай, захищатися на всіх фронтах. Ще більше мобі­лізувати наших партнерів і при­хильників. Чарівної палички, яка вирішить проблему війни, не­має ні у кого. Українці завжди у скрутних часах демонстрували залізну волю до перемоги. Пе­ремога не дається гаслами і де­клараціями.