«Мені нарахували незрозуміле «пособіє», на яке не те що жити, - існувати неможливо»

Чому деякі знаменитості отримують мінімальні пенсійні виплати?

Ми дивимося на них і захоплюємося – красиві, статні і талановиті. І здається, що увесь світ можна покласти до їхніх ніг, адже прославляють нашу країну, її культуру не лише «вдома», а й далеко за її межами. Причому не рік-два, а усе своє життя. Іноді нам здається, що їхнє закулісне життя таке ж яскраве, як і сценічне. Насправді, багато знаменитостей, яким за 60, отримують такі ж невеликі пенсії, як і звичайні люди.

В артистичних колах говорять про те, що країні не вистачає пенсійної реформи

Це стосується не лише виплат для музикантів та акторів, а й загалом для всіх українців, які нагромадили необхідний для цього стаж.

До прикладу, музичний продюсер Володимир Бебешко, який ще «за совєтів» працював із культовими музичними виконавцями не лише української естради, а й російської, як-от з Аллою Пугачовою, Валерієм Леонтьєвим, Кіркоровим та багатьма іншими знаменитостями, отримує копійчану пенсію. Бо хіба можна прожити на мінімалку у межах 1900 грн?

Не може похвалитися високою пенсією і народний артист України Іво Бобул. За майже 40 років виступів і гастролей, маючи такий потужний голос і харизму, Іво Бобул «виспівав» собі 6000 гривень. Добре, що ще є «порох в порохівницях», співак із задоволенням бере участь у концертах і дає «сольники».

Інша річ – пенсія у Ніни Матвієнко. Легенда української сцени віддала професії майже 50 років. Її голосом захоплюються не лише в Україні, а й далеко за її межами. Український соловейко Ніна Митрофанівна, попри те, що і звання має, і славу, могла отримувати такі ж кошти, як і колеги по цеху.

«Я отримувала державну пенсію – чотири тисячі гривень. Але завдяки тому, що Ющенко дав мені Героя України, там підвищилася ставка, але це тільки тому, що звання дали». Тож пенсія Матвієнко – понад 15 тисяч гривень.

Ще один представник українського шоубізу, володар «найкрутіших брендових вусів», Павло Зібров офіційно заробив 5700 гривень пенсії.

Коментарі для «ВЗ»

Богдан Козак, народний артист України, актор Національного театру імені Марії Заньковецької, народний артист України

- Якщо актор має звання, то, звісно, отримує певні доплати. Та й від самої зарплати залежить нарахування пенсії. У різних театрах вона різна. Одна справа – Національний театр, і зовсім інша – не Національний. Але є ще один великий стимул, якщо актор виходить на пенсію, і він є членом Спілки театральних діячів, і служить у театрі, то керівництво театру і Спілка можуть перед президентом піднімати клопотання про присвоєння йому президентської пенсії. У мене особисто, на жаль, такої нема. Мене чомусь не подали на призначення такої пенсії. Тож отримую те, що заробив у театрі, плюс звання народного – от з усього цього мені й нараховують пенсію. Заплатити комунальні послуги, прохарчуватися за ці гроші можу.

Олег Кульчицький, народний артист України

- Артисти, які працюють в Україні, повинні показати себе професіоналами на сцені, чесно відпрацювати концерт і приносити задоволення тим, хто прийшов їх послухати. І, відповідно, отримати за це плату – гонорар. Але не думати про те, які суми мають бути відраховані у певні фонди і які внески куди треба сплатити. Бо це робота менеджерів і організаторів. Так є в інших державах, там артисти – захищені, але так чомусь не було колись у нас. Тому, мабуть, через те, що у нас недосконала пенсійна реформа, дехто з артистів, які досягли пенсійного віку, тепер отримує малі виплати. Зрештою, на це б мали звернути увагу наші обранці – народні депутати, адже багато з них добре знають закулісся артистичного життя. Бо чому артист повинен мати зарплату – «мінімалку», добре, якщо є звання народного, тоді ще плюс 40 відсотків. Хіба це гроші? А що у такому випадку казати про звичайних артистів, які не мають звання?

Галина Сулима, актриса (головні ролі у фільмах «Така пізня, така тепла осінь», «Голод-33», «Останній бункер»)

- Знімаюся з десяти років. Ще при Союзі я належала до когорти найбільш оплачуваних актрис. Більші гонорари могла отримувати хіба що Ада Роговцева. Я багато знімалася і, відповідно, сплачувала усі внески, податки. Тому навіть не сумнівалася, що старість матиму забезпечену, бо на пенсію вже давно заробила. Зрештою, я і тепер багато працюю, тому коли настав час оформляти пенсію, мала багато роботи і вчасно не звернулася до Пенсійного фонду. Але я і тоді не переживала, бо знала, що у мене все гаразд.

Коли ж документи всі було здано і опрацьовано, з’ясувалося, що у Пенсійному фонді мені не зарахували навчання у ВГІКу. Це був єдиний інститут кінематографа у світі, так, він у Москві, але ж тоді ми всі працювали у єдиному Радянському Союзі. На місце тоді претендувало 165 осіб, і це місце виборола я! Вчилася на стаціонарі, закінчила з відзнакою, а мені навчання не зараховують! Та це ж нонсенс! Отже, чотири роки навчання – «коту під хвіст». Потім попросили, щоб кіностудія імені Довженка видала документ про мої заробітки. Все мені видрукували і дали, а в Пенсійному фонді не могли повірити: «Ого, це ви так багато заробляли?». Життя в акторів – як зебра. То зйомки одні за одними, то може бути «застій» в роботі. Але ж то не від мене залежить, я ж не за станком на виробництві стою. Натомість коли були зйомки, гонорари були високі. Щоб ви розуміли, що на зйомки в одному фільмі я купила собі дачу! Я ще відраховувала на утримання колег, які залишилися без роботи (така практика існувала у кіношному світі). Отже, мені нарахували не пенсію, а незрозуміле «пособіє», на яке не те що жити, - існувати неможливо. На сьогодні це 1934 гривні. Дякую Всевишньому, що дає мені силу працювати і заробляти гроші, а не ходити з простягнутою рукою по владних кабінетах нашої держави…

Читайте також: «Не впевнена, що знайдете сьогодні людину, яка бачила живу Соломію Крушельницьку. А я бачила!»

Схожі новини