«Якби Іван дожив до наших днів, пішов би воювати. Він був великим патріотом»

…Але, на жаль, доля відміряла йому лише неповні 53 земні роки життя. Невблаганна хвороба — рак щитовидної залози — виявилася сильнішою за неймовірну любов до життя і пісні, і в липні 2007 року народний артист України, співак з унікальним голосом і щирою українською душею Іван Мацялко відійшов у засвіти. Проте залишив по собі свої пісні, чудову донечку і світлу й вдячну пам’ять усіх, хто його знав і любив.

…19-річним юнаком, восени 1983 року, Іван Мацялко став солістом Прикарпатського ансамблю пісні і танцю «Верховина». А вже у січні 1990 року був одним із співзасновників музичного гурту «Соколи». Голос співака добре знали не лише його краяни, а й українська діаспора в Канаді, США, Великій Британії, Югославії, Німеччині, Польщі.

Спогадами про Івана Мацялка поділилися його дружина — заслужена артистка України Валентина Бондар-Мацялко і творчий побратим, народний артист України Мар’ян Шуневич.

— Іван був видатною постаттю, — каже Валентина Бондар-Мацялко, — і як співак, як людина, як митець, як батько, як сім’янин… Якщо говорити про нього як про співака, то він мав унікальний дар від Бога — володів надзвичайним тембром голосу. У його родині всі співали. Тато у вільний від роботи час грав на весіллях на кларнеті. А Іван грав на скрипці, в музичну школу його відвів старший брат Михайло. Потім вони з Михайлом, Марією Шалайкевич і Ярославом Дубом створили гурт «Соколи» — на хвилі українського відродження початку 1990-х років. «Соколи» були мега популярні, виконуючи пісні УПА, стрілецькі пісні. А люди були спраглі всього українського.

Цікава історія знайомства Валентини з Іваном — у Дрогобичі, у черзі за виноградом 13 вересня 1993 року. Юна артистка приїхала працювати в Дрогобич у Львівський обласний театр ім. Юрія Дрогобича і на першу зарплату вирішила купити винограду.

— Він мені замінив всіх, навіть мою родину, — продовжує згадувати Валентина, — тому що я з Житомирщини, приїхала У Дрогобич, коли мені не було й 19 років, і тут зустріла Івана. Це була моя любов на все життя. Це ж треба було вчитися в Дніпропетровську, їхати на захід України у театр імені Юрія Дрогобича, щоб тут зустріти свою долю! Для мене вересень і виноград — то своєрідні символи нашої великої любові. Івана нема вже 17 років, але він завжди поруч. Без нього я навчилася бути сильною, бо з ним я була такою собі дівчинкою, а він вирішував усі побутові питання. Був прекрасним татом для нашої Анни. Думаю, якби Іван дожив до наших днів, пішов би воювати, він був великим патріотом своєї землі, і цей патріотизм був у нього в крові.

Валентина Бондар-Мацялко розповіла, що її чоловік був із родини репресованих, любов до України була закладена у ньому генетично. А стрілецькі й упівські пісні співали у родині Мацялків ще задовго до створення «Соколів».

— Ми з Іваном Мацялком знайомі ще з Дрогобича, — згадує народний артист України Мар’ян Шуневич. — У нас з Іваном був один викладач вокалу — Микола Якович Копнін, у нього була італійська школа, і те, що прищепив нам із Іваном, з тим ми і йшли по життю. А потім зустрічалися на спільних концертах у Львові. Не можу сказати, що ми дружили, але мали спільні погляди й думки щодо українства — так нас виховали мої і його батьки. У тому ми й зійшлися — що «Соколи», що «Ватра». Іван був дуже цілеспрямованим, сам собі давав раду, був одержимий українською піснею. Пісні УПА і січових стрільців стали для «Соколів» як повітря. Вони перші їх підняли із забуття. Потім Іван пішов своїм шляхом і став виступати сольно. Якось попросив у мене «мінусовку» однієї новорічної пісні. Я кажу: «А ти дай мені «мінусовку» пісні «Родина». Іван дав, але з бек-вокалом свого голосу. Я й досі співаю «Родину» з беком Івана. Ми були з ним споріднені українською піснею.