На рапанову ферму – як в операційну: в бахілах, білому халаті, шапочці і масці…

Пригадую, в дитинстві я везла подружкам з моря подарунки — невеликі за розмірами мушлі, які купувала поблизу моря. Дівчата прикладали до вуха цю мушлю і начебто чули, як наближається хвиля. Ще тоді я не знала, що ці мушлі — це сховки, у яких живуть рапани. Рапани — хижаки, що живляться мідіями і устрицями, мушлі яких вони відкривають за допомогою своєї мускульної сильної ноги. Так рапани винищили майже значну кількість устриць у Чорному морі, а тепер знищують мідій і деяких інших двостулкових молюсків. Живуть на будь-яких типах дна, пересуваючись за допомогою мускулистої ноги.

Одним з пунктів подорожі Миколаївщиною, яку для українських журналістів організував відділ туризму Миколаївської облдержадміністрації, відвідання заводу молюсків «Алмус», який працює у селі Парутиному Очаківського району з 2017 року. У народі його називають рапановою фермою, яка займається виловом, переробкою та експортом рапанів.

Мабуть, ми були однією з перших туристичних груп, якій вдалося побачити на власні очі увесь процес переробки рапанів. Хоча тут варто не лише проводити екскурсії, а й облаштувати невеличкий дегустаційний зал, бо «АЛМУС» — єдиний такого роду завод, де можна і побачити весь процес, і скуштувати щойно приготовлений салат з додаванням молюска-хижака.

Потрапити на завод дуже складно. На прохідній заводу керівнику групи дали підписати анкету, у якій одним з питань був пункт про те, що члени нашої групи стійкі до запахів і блювотної реакції не буде у жодного з нас. Далі нас завели у роздягалку, де кожному видали бахіли на взуття, одноразові халати і одноразові шапочки на голову. Усі речі, окрім телефонів, ми залишили також у роздягалці. Бо, за словами бригадира цеху Ліни Бєлявцевої, там, де йде переробка продукції, має бути стерильна чистота.

За кілька хвилин ми переступили поріг цеху. Тільки там я зрозуміла, чому на прохідній вахтер дав підписати анкету про реакцію організму на запахи. Та навіть попри це, забігаючи наперед, скажу: екскурсія настільки цікава, що її треба поставити у перелік місць у Миколаївській області, які бажано відвідати туристам.

Як з’ясувалося, рапанів збирають з квітня по листопад. У теплу пору їхнім виловом займаються водолази, а у холодну застосовують промисловий вилов. Розмножуються рапани дуже швидко, тому робота є завжди для людей, які живуть у Парутиному і навколишніх селах. На підприємстві постійно працює понад 30 осіб. Яка заробітна плата, пані Ліна нам не сказала, але ж хіба бувають таємниці перед журналістами? Як зізналася одна з працівниць, за місяць можна заробити і понад 8 тисяч гривень, оскільки робота від виробітку. А хто спритніший, той може «начистити» тих рапанів і на 10 тисяч.

У цехах рапанів спочатку миють, потім очищують від панцира. Молюска потрібно скрупульозно очищувати — відділяти ніжку від нутрощів і плівки. В іншому випадку м’ясо матиме гіркий присмак. Потім важливо дуже добре промити м’ясо від піску, бо ж живе молюск на морському дні. Тому далі знову миють, обдають окропом, запаковують у герметичні пакети і заморожують. А далі делікатес йде на експорт.

Я здивувалася, чому м’ясо рапана йде на експорт. Хіба у нашій країні не знайдеться ресторанів, які б його купували? За словами Ліни Бєлявцевої, «АЛМУС» — це спільний проєкт директора заводу Олександра Кепіна з його турецьким партнером Мустафою.

Назва підприємства від перших літер імен двоє підприємців — Олександра (Александр. — Г. Я.) і Мустафи. Мустафа вже багато років спеціалізується на морепродуктах, має вихід на світові ринки, які високо оцінюють якість продукту.

Що ж роблять з вичищеною мушлею? Її добре промивають і дроблять. Як з’ясувалося подрібнену мушлю додають у їжу тваринам. За словами пані Ліни, тварини, яким дають в корм таку добавку, рідше хворіють.

А ще подрібненими мушлями позасипали ями на дорозі, що веде до родинної виноробні «Ольвія-Нуво» Павла Магаляса. На 14 гектарах господар з дружиною вирощує виноград, з якого потім роблять смачнюще вино.

— Землі для виноградів тут непогані, — каже господар. — До цієї справи мене завжди тягнуло. Попри те, що роботи дуже багато, я вже не уявляю себе без неї. Я народився і виріс у Молдові, а там вино роблять усі.

Але хіба б міг пан Павло підняти таке господарство, якби не надійне плече його дружини Алли.

— Ми жили у Миколаєві, — каже пані Алла. — Я ж ніколи не займалася сільським господарством. Аж раптом чоловік розповів мені свою ідею — перебратися у Парутино і займатися виноградарством. Але ще до власних виноградників чоловік купував цей смаколик і робив сам вино. Бо вмів це робити і любить цю роботу.

— Але ж там у вас ще й овечки бекають?

— Так. У нас велика господарка, — сміється пані Алла. — Окрім овечок маємо ще й курник. Звісно, ми самі не можемо впоратися з усією живністю і з величезною кількістю винограду, тому наймаємо робітників для збору винограду.

— Діти вам допомагають?

— Думаю, настане такий час, коли їм доведеться більше цим займатися. Але зараз син і донька живуть і працюють у Миколаєві. Син має свою улюблену справу, а донька — дитячий психолог.

Поки ми спілкувалися з господарями, їхні діти приготували все для дегустації. Вино, звісно, лилося рікою. Пані Алла з донькою наготували таких смаколиків, що нас екскурсовод Валерій Чернявський не міг витягнути нас з-за столу. Бо де ще можна поласувати долмою — голубцями у виноградному листі? А про шурпу з баранини що вже казати! Дехто підходив до пані Алли не лише за другою, а й за третьою порцією…

Читайте також: Свій дім збудували як Одіссей — навколо дерева