Дев’ятий вал: хто на парламентському гребені опиниться, а хто — на політичному дні?

Тож з 24 травня, ледь відхекавшись від президентських перегонів, Україна знову занурилася у виборчу кампанію. Хоча часу на «розкачку» немає, ще далеко не всі претенденти на мандати у ВР дев’ятого скликання готові «здатися» у ЦВК. До завершення подачі документів на реєстрацію менше як місяць залишилося (термін спливає 20 червня, до 25-го включно ЦВК має закінчити реєстраційну процедуру), а остаточні розклади, хто як і з ким, досі невідомі. Про стартові можливості головних ходоків у парламент, а також про політичні кооперативи та можливі комбінації на виборчій шахівниці — у матеріалі «ВЗ».

Чи спрацює судовий стоп-кран?

Двері для претендентів на парламентські мандати у ЦВК відчинили ще 24 травня. Але навіть через тиждень напливу охочих отримати посвідчення кандидата у депутати не доче­калися. З партіями зрозуміло: списки, розмітки на мажори­тарні округи, з'їзди — швидко не розженешся. А самовису­ванці чого гальмують? З доку­ментами менше тяганини, ніж на строкових виборах: декла­рацію про майно і доходи по­давати не потрібно. Грошова застава для претендентів на мажоритарку підйомна — де­сять мінімалок (за нинішні­ми розцінками, це 41 тис. 730 грн). Можна припустити, що головною причиною кандидат­ського штилю на старті кам­панії стали спроби оскаржити президентський указ про роз­пуск ВР: три, адресовані до Верховного суду, ще одна — до Конституційного. Проте ймо­вірність, що стоп-кран проти дострокових виборів спрацює, радше гіпотетична.

У Верховному суді вже роз­ставили крапки над «і»: оціню­вати указ президента — не їхня парафія. Слово — за конститу­ційною Фемідою. Якщо вона ви­знає президентський указ про розпуск ВР неконституційним, це означатиме повернення си­туації на стартову позначку: відставка парламенту скасо­вується, а значить, і достроко­ва виборча кампанія — теж. Але К С, який видресирували трима­ти ніс за вітром, навряд чи по­спішатиме з вердиктом. Гребти проти течії ризиковано. А течія — он яка: у бажанні дочасних ви­борів «верхи» (президент + по­літичні важковаговики) з «ни­зами» (як засвідчує соціологія, народна підтримка ідеї щодо розпуску парламенту та дочас­них виборів — понад 70%) злили­ся. У цьому вирі голос істинно (а не на публіку) невдоволених під патронатом «Народного фрон­ту», представники якого і звер­нулися до КС, — як крапля у морі. Зовсім проігнорувати його не можна, але є інші варіанти, на які може піти конституційна Фе­міда: а) пропетляти, ухвалити рі­шення «ні вашим, ні нашим»; б) потягнути час — після виборів рі­шення КС, по суті, вже не мати­ме значення, обнулити ситуацію воно не зможе.

Ділять шкуру без ведмедя

Фінал колективного окоза­милювання під назвою «Даєш відкриті списки» був перед­бачуваний. Президент Зелен­ський мав можливість заробити електоральний плюсик до кар­ми, ініціювавши відповідну змі­ну виборчих правил. Але, по­при інавгураційну обіцянку, не зробив цього — мінус. Проте це аж ніяк не знімає відповідаль­ності з Верховної Ради, яка так дружно верещить про відкри­ті списки, наче попередні п’ять років не вона цю обіцянку за ця­цянку мала. Цікаво було б поди­витися, як вужиком на патель­ні звивався б парламент, якби все ж довелося розглядати іні­ціативу щодо відкритих списків. Це було б видовищніше за той цирк, який влаштували під пар­ламентським куполом на пропо­зицію відмовитися від продаж­ної мажоритарки.

Говорили, балакали — пере­лякалися і заплакали. Це перед камерами борці з «мажоритар­ним злом» розпиналися про те, як добре було б це зло поборо­ти. А коли справа дійшла до го­лосування, ряди «воїнів світла» враз порідшали. Президент­ський законопроект, який афі­шували як результат компромісу між «озелененою» Банковою та парламентом, навіть до поряд­ку денного не внесли. Причо­му до браку голосів доклалися навіть ті, кого важко запідозри­ти у нелояльності до новообра­ного президента. Позафракцій­ні депутати, котрих пов’язують з Коломойським, майже друж­но поповнили список відсутніх у сесійній залі. Жодного голо­су не дала група «Відродження», в акціонерах якої той же Коло­мойський. «Совпадєніє»? Ні — «цеу», як заземлити президента Зеленського з його апетитами на «монопольну» коаліцію у на­ступному парламенті. Можли­вість створення такої коаліції (з усіма наслідками, які з цього ви­пливають) і стала тим спільним знаменником, який ситуативно об'єднав у Верховній Раді опо­нентів «Зе!команди» з її союз­никами.

Якщо приміряти нинішні рей­тинги партії «Слуга народу» (у відсотках це 40+) на вибори лише за партійними списками, без мажоритарки, то виходить під 200 своїх мандатів (плюс — ще бонусні набіжать, за рахунок розподілу голосів партій, які не подолають прохідний бар'єр). Ті самі відсотки «Слуги народу» з приміркою на змішану систему виборів дають інший розклад. Коли за партійними списка­ми обирають лише 225 депута­тів, нинішній рейтинг «Зе!партії» конвертується лише у +/- 100 мандатів. Наскільки щедрий урожай вдасться зібрати по ма­жоритарці (після відмінусуван­ня округів на окупованих Росією територіях список одномандат­них «точок» зменшився до 199) — питання на засипку. Але су­купний «Зе!результат» буде точ­но не таким райдужним (із при­цілом на «олімпійські» позиції у коаліційних переговорах), як у першому варіанті.

Який, спитаєте, був ре­зон у Коломойського підігру­вати (через своїх «підопічних» у ВР) менш вигідному для Зе­ленського сценарію? Пове­дінка олігарха додає деда­лі більше аргументів тим, хто переконаний: «Ко» має вплив на «Зе», але не настільки, щоб вважати «Зе» маріонеткою «Ко». Коломойський розуміє: чим міцніше норовливий Зе­ленський «окопається» у пар­ламенті, тим більшими будуть «Зе!претензії» на автономію і меншими «Ко!можливості» ске­ровувати ситуацію у вигідне для себе русло. Коломойському потрібен не тріумфальний ре­зультат «Слуги народу» (це ж не «УКРОП», в якому лише «Ко» — і цар, і Бог), а страховка, яка до­даватиме впевненості, що Зе­ленський від рук не відіб'ється. У ролі такої страховки «Ко» ба­чить якщо не своїх, то при­наймні не чужих йому донорів для майбутньої коаліції. Спи­сок вже озвучив, перелічивши сили, яким готовий допомага­ти на парламентських виборах. Серед «обраних» прозвучала і «Батьківщина», і збірна, яку вже охрестили «Поганими Гена­ми» на честь її співзасновників — одіозного харківського мера Геннадія Кернеса та не менш сумнозвісного градоначальни­ка Одеси Геннадія Труханова. Проект анонсували як виборчу парасольку, під якою зіллють­ся «Відродження», труханівська партія «Довіряй справам», час­тина «воленародників», а також охочі до депутатських мандатів градоуправителі. Запевняючи, що його роль у цій збірній лише консультативна, Коломойський явно прибідняється. Ще б ска­зав, що він вже не акціонер у «Відродженні».

У відкритих соціологічних за­мірах «Погані Гени» ще не за­світилися. Тож не на пальцях прикинути шанси цієї партії на подолання п’ятивідсоткового прохідного бар'єра наразі важ­ко. Але «Гени» розраховують на те, що вдасться зібрати непо­ганий врожай у мажоритарних округах, які завбачливо «окучу­вали» у тому числі і представ­ники «Відродження». Звідси — і відповідь на запитання, чому «відродженці», як і «Воля на­роду», не дали жодного голо­су у парламенті за включення до порядку денного законопро­екту щодо скасування мажори­тарки.

Чи вдасться Коломойсько­му втілити свою передвибор­чу чернетку у реальність і отри­мати важелі впливу не тільки через свої парламентські ка­дри у «Слузі народу», а й че­рез контрольованих партнерів «Зе!партії» у коаліції, залежить не лише від Коломойського. Навряд чи Зеленський мовчки спостерігатиме за тим, як його намагатимуться обкласти чер­воними прапорцями.

Порошенко «ЄСом» манить, Вакарчук — «Голосом»

Судячи з результатів дослі­дження, проведеного Соціоло­гічною групою «Рейтинг» (16−22 травня), на старті виборчої кам­панії п’ятивідсоткову планку, крім «Слуги народу» (43,8% се­ред тих, хто визначився з вибо­ром), долають також «Опозицій­на платформа» (10,5%), «БПП «Солідарність» (8,8%), «Батьків­щина» (7,3%) та «Сила і честь» Смешка (5,1%). У партії Вакар­чука — 4,6%, у Радикальної партії — 3,3%, в «Опозиційного блоку» — 3,2%. «Громадянська позиція» Гриценка, «Самопоміч», партія Гройсмана, «УДАР» опинилися під тривідсотковою позначкою.

У наступних соціологічних замірах зміняться не тільки цифри, а й назви партій. І йдеть­ся не лише про перейменовану на «Європейську солідарність» партію Порошенка та вже най­меновану «Українську страте­гію» Гройсмана. З дня на день проясниться кінцевий розклад: хто з ким домовився чи не до­мовився про «корпоративний» похід на вибори. Буде зрозумі­ло, як розсортувався «Народ­ний фронт», частина якого (так званий гурток Парубія) мала плани на порошенківську пара­сольку, а інша вела перемови­ни з Гройсманом. Озвучить свій формат і «УДАР»: йде на вибо­ри самостійно чи все ж у зв’язці (були розмови про переговори партії Кличка з «Голосом» Ва­карчука, Смешком, Тимошен­ко). Вималюється портрет вже згадуваної мерської партії «По­ганих Ген». Отримають підтвер­дження чи спростування чутки про спроби «пришвартувати» шлюпку «Опоблоку» до «Опо­зиційної платформи». Почнуть прокльовуватися і прізвища претендентів на «мажоритарні» мандати. Так що усе найцікаві­ше — попереду…