«У чому феномен „Львівського танго“? У музиці Весоловського!»

Ще у жовтні 2022 року «Високий Замок» писав про грандіозну прем'єру у Театрі імені Марії Заньковецької «Львівське танго». Сценарій для заньківчан написали драматург Андрій Бондаренко у співавторстві з актрисою Наталією Боймук (виконавиця головної ролі і дружина Богдана Ревкевича). Вже тоді, у 2022-му, після перших прем'єрних аншлагів, квитки на наступні вистави були розкуплені за лічені дні. Режисер-постановник «Львівського танго» Богдан Ревкевич мені розповідав, що творчий процес над постановкою тривав понад 8 місяців.

«До мене підійшов наш диригент і підкинув ідею. Друзі, які творили разом з Весоловським, — Анатоль Кос-Анатольський, Леонід Яблонський, а також Ірена Яросевич, яка, хоч її і вважають польською попдівою, починала в Україні. Вона — українка, була колись у „Пласті“, зналася зі Степаном Бандерою, — заслуговують на те, щоб про них знали українці, бо вони багато вклали у нашу пісню і українську культуру». Та що казати, від їх пісень у ритмі танго львів'яни шаленіли.

Богдан Весоловський обрав шлях служіння українській пісні, хоча міг піти простішою дорогою й стати відомим композитором за кордоном. Головним його успіхом вважається піднесення української естрадної музики у 1930-х роках до висоти модної, популярної на противагу домінуючи польській. Він є автором солоспівів та численних мелодій на вірші українських класиків, популяризатором українського слова та музики у Відні й Канаді - все життя був вірним своєму походженню і залишив чималий музичний спадок.

Ця вистава про львівських попзірок 30-х років. Гурт «Ябцьо джаз» став блискавично популярним, а молоді талановиті музиканти були прообразами майбутніх «Бітлз». Солістка та перша любов Весоловського Ірена Яросевич, вона ж — Ірена Андерс (Рената Богданська) — стала зіркою польської сцени. Його пісня «Я знов тобі…» вважається її найбільшим шедевром.

Ще одним щемливим для кожного львів'янина акцентом вистави є згадка про культуру дорадянського Львова. «Львівське танго» цінне не лише зверненням до нашого минулого. У важкий воєнний час актуальною є легкість сприйняття музичної вистави про любов та пригоди молодих і талановитих українців.

Від першої прем'єри минуло трохи більше двох років. Попри те, що у заньківчан багато нових постановок, вистава і досі в афіші театру. Вона стала такою, на яку львів'яни і гості міста йдуть з величезним задоволенням. А дехто і по два рази. Бо «Львівське танго» — не вистава-одноденка. «Львівське танго» належить до високомайстерних і високопрофесійних надбань заньківчан!

Про Богдана Весоловського — пісняра, акордеоніста, який увійшов в історію музичного Львова як композитор легкого жанру, мабуть, кожен у редакції «Високого Замку» знає давно. І майже кожен з нас її вже також бачив. Але коли я запропонувала піти усім колективом на перегляд «Львівського танго», зголосилися майже усі «високозамківці». І були щиро подивовані - зала Театру імені Марії Заньковецької аж «тріщала по швах» від глядачів. Попри те, що четвер — день робочий, вільного місця ані на балконі, ані у партері не було!

Оскільки я уже писала про «Львівське танго», тож попросила своїх колег висловити свої враження від перегляду вистави.

Іван Фаріон: «Львівське танго» — не якийсь там розважальний водевіль, а епічна сага про святі речі, які кожен з нас має пам’ятати"

— Львів — це традиції. У тому числі — культурні. Їх свято береже і примножує колектив легендарного театру Марії Заньковецької. Щемлива вистава «Львівське танго», яка повертає сучасників на століття назад, гідно вшановує тих, хто творив наснажливу атмосферу міста Лева, додавав яскравих акварелей до його неповторного шарму. Заповнена зала і бурхливі овації засвідчують, що свій задум заньківчани майстерно втілили — донесли українцям історію синівської любові до Львова, до України видатного львів'янина Богдана Весоловського. І немовби передали естафету цієї несамовитої любові нині сущим… У залі театру я бачив різні покоління. Із затамованим подихом у події на сцені вдивлялися поважні представники інтелігенції, «прості смертні», серед глядачів було багато молоді із запаленими від цікавості і захоплення очима. У деяких шанувальниках Мельпомени по суворих, неголених обличчях легко можна було розпізнати воїнів. Мене зворушила присутність незрячого шанувальника мистецтва, який це заворожливе дійство сприймав серцем. З реакції на обличчі було зрозуміло, що воно його вразило… Вистава прокладає місток із ХХ-го століття у ХХІ-ше, не менш буремне, тривожне. Своєю майстерною грою актори немовби закликають нас до подвижницької праці (у тому числі - ратної) на благо Батьківщини. У «Львівському танго» багато музики, сміху. Але, як на мене, це не якийсь там розважальний водевіль, а епічна сага про святі речі, які кожен з нас має пам’ятати. Вдячний творцям цього шедевру за подаровану насолоду. Особливий респект — виконавцям головних ролей!

Ірина Хома: «Богдан Весоловський боровся за українську культуру і пропагував українську пісню»

— Чудова вистава. Дивилася її уже вдруге. Актори своєю професійною грою занурили мене у 30-ті роки. Вважаю, що зараз, у період війни, слід не забувати про таку людину, як Богдан Весоловський, адже він боровся за українську культуру, пропагував українську пісню, коли було засилля іноземної музики.

Ігор Заяць: «Назвати гру акторів „грою“ не можна. Вони цю виставу прожили»

— Через свою завантаженість вибратися до театру — дуже складно. Виставу дивився вперше. Професійна гра акторів, талановита постановка режисера Богдана Ревкевича, «живе» виконання пісень Весоловського під супровід оркестру театру — усе це склалося, як один пазл, і створило картинку довоєнного Львова. У виставі було все настільки щиро, що назвати гру акторів «грою» не можна. Вони цю виставу прожили.

Людмила Борак: «Приємно, що ця історія не загубилася серед багатьох втрачених історій талановитих українців»

— Приємно, що така вистава зʼявилася у рідному місті Бонді, що ця історія не загубилася серед багатьох втрачених історій талановитих українців. Акторська гра, надзвичайні голоси солістів, оркестр, сценографія, хореографія, режисура — все сподобалося, запало в глибини свідомості. Важливо не забувати, хто ми і для чого ми на цій землі.

Сюзанна Бобкова: «Львівське танго» — це любов!"

— Театр імені Марії Заньковецької - це місце сили. Я вчора у цьому переконалась. «Львівське танго» — найкраща вистава, яку я коли-небудь бачила. Це і про кохання, і про трагічні сторінки нашої історії… Надзвичайно дотепний гумор! «А щоб тебе гепнула львівська бруківка»… Львівська говірка робить виставу «своєю». Професійна гра акторів! Видно їхню титанічну працю! Ти занурюєшся у виставу з головою, співпереживаєш. У декораціях нічого зайвого. Словом, «Львівське танго» — це любов!

У чому феномен «Львівського танго»?

Чому щоразу вистава відбувається при таких аншлагах, я запитала у режисера-постановника Богдана Ревкевича.

Для мене, як для режисера-постановника, це велика радість, що за два з лишком сезони вистава йшла на нашій сцені 84 рази. І щоразу з повним аншлагом! У чому феномен? У час війни історія про цих молодих людей 30-х років минулого століття насправді надихає. Ми розповіли за що вони боролися, як вміли відстояти свою позицію, про їхню ідентичність, народність. Учасники «Ябцьо-джазу» представлені, як нормальні, хороші, добрі і героїчні люди. Не такі, як нам насаджувала російська і радянська пропаганда, що українець — це такий хохол, з якого треба трохи посміятися. У чому ще феномен? Та у самій музиці Весоловського! Ми змогли глядачеві розповісти про цього талановитого композитора. Весоловський був забутий, а тепер зазвучав по-новому.

…Коли закінчилася вистава і актори вийшли на поклон, глядачі почали скандувати: «Режисера! Режисера!». Богданові Ревкевичу плескали так, що, здавалося, ці гучні оплески чув увесь Львів. Як з’ясувалося, цього дня, 30 січня, режисеру-заньківчанину виповнилося 45 років. Глядачі стоячи вітали пана Богдана, співали «Многая літа!». Колядками режисера також привітали актори Першого театру — гурт «Джерегеля», яким керує Ірина Артим’як.