Передплата 2025 «Добра кухня»

«Берестейська унія пришвидшила наше входження в європейський релігійно-культурний цивілізаційний простір»

У видавництві «Коло» побачила світ свіжа книга-дослідження доктора історичних наук, професора Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Леоніда Тимошенка «Феномен Берестейської унії (XVI-початок XVII ст.)»

Леонід Тимошенко
Леонід Тимошенко

Вірний своєму дослідницькому кредо, учений написав мегатекст, який є справою його дослідницького життя. Монографія присвячена вкрай складним подіям, які охоплюють генезу, підготовку та укладення Берестейської унії 1596 року, і є першою повноцінною спробою в українській (почасти й зарубіжній) історіографії викладення історії Берестейської унії, яка є безсумнівним феноменом, що спричинив великі зміни в розвитку ранньомодерних Церкви та суспільства.

Ми попросили Леоніда Тимошенка відповісти на кілька запитань, аби донести до майбутніх читачів унікальність дослідження, в якому спростовується низка історіографічних міфів, опубліковано нові знахідки джерел сенсаційного характеру, інші надважливі джерела, в тому числі й із Ватиканського, Лейденського, польських, литовських та інших зарубіжних архівів.

Найбільш табуйована дослідницька тема

— Пане Леоніде, в анотації до вашої монографії зазначається, що вона є підсумком вашого багаторічного дослідження феномену Берестейської унії. Чому саме ця тема вас зацікавила?

— Тему Берестейської унії я розпочав вивчати у середині 90-х рр. минулого століття, коли широко відзначалося 400-річчя події. Відбулося чимало конференцій. Цікаво, що найбільше — в сусідній Польщі. У 1994 р. я став докторантом Київського національного університету ім. Т. Шевченка і обрав цю тему в річищі історіографії, але швидко переконався, що у величезній літературі предмета як вітчизняній, так і зарубіжній певні питання не висвітлюються. Тобто я вже тоді почав формулювати певні дослідницькі питання, але не знаходив на них відповідей. Тому перейшов до конкретно-історичного формату дослідження, розпочав роботу в архівах України, Білорусі, Польщі, Росії, США, Франції. Пізніше додалися Ватиканський архів і рукописи бібліотеки Лейденського університету (Нідерланди). Все ж зазначу, що головний блок автентичних джерел до історії унії зберігається в архівах Санкт-Петербурга — колишній імперській столиці, куди в ХІХ ст. зі всієї імперії збиралися документальні джерела, особливо з новоприєднаних в кінці XVIII ст. територій. У цих архівосховищах, які зараз, зрозуміло, для українців стали недоступними, я провів не один тиждень.

Це був тернистий дослідницький шлях, але мені вдалося зробити багато копій джерел, які я поступово вводив до наукового вжитку. Але головне не тільки джерельна евристика — потрібно було два десятиліття, щоб осмислити цю феноменальну подію в історії києворуського християнства. Ще один мотиваційний момент вибору теми: саме історія Церкви була найбільш табуйована в роки сталінізму та «розвинутого соціалізму», тому назагал я не помилився, що саме в цій ділянці гуманітаристики можна зробити багато відкриттів у порівнянні зі, скажімо, історією козацтва.

Унікальний примірник Іпатія Потія

— Які нові імена та раніше невідомі факти щодо процесу підготовки й укладення унії відкриває ваше дослідження?

— Про відкриття, які мені вдалося зробити в дослідницькій практиці, можна скласти дуже довгий список. Обмежуся тим, що саме в моїх працях вперше в науці укладено найповніші списки учасників Берестейських соборів у жовтні 1596 р. — унійного і православного. Так, якщо в роботі унійного собору взяло участь лише 25 учасників духовних і світських, то в роботі православного — аж 147 також духовних і світських. Більшість імен — учасників соборів, не була відомою дослідникам, у книзі я подаю біографістику лідерів обох соборів, про декого з них довелося збирати біографічні деталі безпосередньо по крихтах. Про декого їх збір продовжується. Якщо брати згрубша, то саме в моїх працях більш-менш досконало випрацювано біографії митрополитів Онисифора Дівочки, Михайла Рагози, Іпатія Потія та Йосифа Рутського, кількох єпископів — наприклад, Михайла Копистенського, Кирила Терлецького та ін.

Щодо джерел дослідження теми — я прагнув їх охопити якнайповніше, особливо ті, які були опубліковані на Заході, але чимало протягом тривалого часу я віднайшов в архівах. Відверто, я пишаюся тим, що саме мені вдалося віднайти оригінали ухвал різних Берестейських соборів. Наприклад, першої унійної декларації 1590 р., ухвал унійного собору в 1596 р., у тому числі й оригінал декларації унії з Ватиканського архіву. Перед тим всі знали лише про оригінал, що зберігається у нас у Львові.

Публікація полемічного твору Іпатія Потія про Берестейський собор, унікальний примірник якого зберігається в бібліотеці Академії наук у Санкт-Петербурзі, — це, без перебільшення, «відкриття століття», адже основний компендіум полемічної літератури був опублікований понад сто років тому.

Про роль патрона православних князя Василя-Костянтина Острозького

— Що спонукало ієрархів Київської митрополії на чолі з митрополитом Київським у жовтні 1596 року приєднатися до Римо-католицької церкви, які події передували такому рішенню? Та чому деякі його прихильники згодом змінили свою позицію?

— Тут ви сформулювали декілька великих блоків питань, яким присвячено майже половину монографії. Щодо мотивації дій єпископату, який вирішив перейти до унії, питання не таке просте, як його трактували раніше. Я вважаю, що руська ієрархія переймалася не стільки проблемою подолання розколу Церкви, як другорядним її становищем у католицькій державі, прагнучи урівняння з католиками. З іншого боку — в 33-х артикулах унії чітко проглядається мотив захисту східного, грецького, візантійського обряду, який був для них національним. А от такий мотиваційний чинник, як скинення «ярма» влади східних патріархів, який артикулювався в історіографії, я заперечую, бо цю думку нав’язували нам лише польські римо-католики. До слова, вони багато наобіцяли нашій ієрархії і в перспективі нічого не виконали.

Подій, які передували Берестейському тріумфу надто багато, щоб їх навіть перелічити. Але й до багатьох з них я випрацював власне ставлення. Наприклад, я вважаю, що неприйняття унії в Римі двома єпископами (Іпатієм Потієм і Кирилом Терлецьким) було визначальним, а саме собор 1596 р. Велику увагу я присвятив вивченню унійного процесу та його окремим складовим. Один із основних висновків: з одного боку, я підтвердив думку своїх попередників щодо конспіративності та слабкої підготовленості унії, з іншого — уточнив позиції його учасників, наприклад, митрополита Михайла Рагози, який до літа 1596 р. вагався, і навіть на соборі у жовтні був готовий повернутися до православних.

На початковій стадії унійного процесу в ньому брали участь двоє галицьких єпископів — Михайло Копистенський і Гедеон Балабан. Але під тиском патрона православних князя Василя-Костянтина Острозького вони вийшли з унійної партії і стали на чолі православних. Цікава деталь: Г. Балабан, залишивши унійну партію, швидко примирився з Успенським братством (між ними точилася багатолітня боротьба), зате митрополит, який підтримував львівське братство, вже перебуваючи в унії, став його ворогом. В обох випадках роль князя Острозького була визначальною.

Чи була криза Церкви?

— Чи був занепад Київської митрополії у ті часи, чи, можливо, дискримінація католиками православних?

— Ви поставили кардинальне питання, над розв’язком якого я працював багато років. Отже, чи була криза Церкви? Була, але я її кваліфікую, як «прояви кризових явищ», як регіональний відблиск глобальної кризи Церкви, яка призвела до Протестантської Реформації, у нас, можливо, процес затягнувся найдовше. Але «тотальну» кризу Церкви, як це деколи стверджувалося в історіографії, я заперечую. Згаданий висновок базується на таких аргументах: задовго до ініціювання унійного процесу у Київській митрополії були започатковані програми реформування укладу релігійного життя (магнатами, церковними братствами, ієрархією); у чомусь вони були малоуспішними, але загалом — призвели до активізації та потужних змін у розвитку релігійної культури (сформувалася так звана нова релігійна культура, передовсім у літературі та книжності, освіті). На тлі суцільного занепаду релігійного життя в сусідній «одновірній» Московії, ми мали не кризу, а піднесення. У цьому контексті виникає питання: чи потрібні були інші реформи і в чому їх сенс?

Після укладення Люблінської унії (1569 р.), якогось загального релігійного гніту з боку католиків до православних не було. Регулярно підтверджувалися права православних та їх урівняння з католиками, але, звісно (як правило на місцях), права часто порушувались, а православна Церква залишалась меншовартісною. Все змінилося після Берестя, коли розпочався відомий тиск на тих православних, які не прийняли унію. Парадоксально, але й уніати в католицькій державі не здобули бажаних для них пріоритетів.

День народження сучасної Греко-Католицької Церкви

— Вважається, що Берестейська унія стала одним із найуспішніших проєктів регіональної унії, фактично досягнувши своєї мети — створення нової Церкви. Ви ж називаєте її не надто вдалим проєктом…

— Якраз лідери унійного процесу і не прагнули створення нової церковної структури. Використовуючи тотальну підтримку королівської влади, вони наївно вважали, що вся Київська митрополія перейде до унії. Але не так сталося, як бажалося. Потрапивши після Берестя в ситуацію «ієрархія без вірних», митрополит і його прихильники — владики кількох єпархій прагнули в будь-який спосіб здобути вірних, започатковували певні реформи, в результаті чого і вибудувалась нова Церква, яка домінувала в основному на литовсько-білоруських просторах. Хоча, формально, Берестейський унійний собор у жовтні 1596 р. вважається днем народження сучасної Греко-Католицької Церкви, а прийнята унійна декларація — її своєрідною метрикою.

Берестейський проєкт був унікальним як проєкт власне регіональної унії, на відміну від універсальної Флорентійської унії, але й вона була невдалою. Після нього було небагато уній — наприклад, унія львівських вірмен 1630 р., Ужгородська унія 1646 р. Станом на сьогодні, лише УГКЦ розгалужена не тільки в Україні, а також і в багатьох країнах Заходу та Америки, але вона є лише Церквою українців. Тобто, Берестейський проєкт не мав послідовників. Ба більше, у середовищі західних теологів та істориків домінує уявлення, що унія, як універсальний екуменічний проєкт, не є продуктивним.

Берестейський проєкт лише в перспективі став успішним, а в тій добі він розколов Церкву та суспільство і викликав тривалу (деколи кровопролитну) боротьбу (вона має назву «боротьба Русі з Руссю»).

З огляду на це, я обстоюю думку не про «невдалість» унії, а про її «ризикованість». При цьому не забуваю згадувати про позитивні наслідки унії, яка пришвидшила наше входження в європейський релігійно-культурний цивілізаційний простір.

Після вигнання з москви Федорова і Мстиславця

— А яким у часи укладання Берестейської унії було московське православ’я?

— Як я вже згадував, московське православ’я перебувало в глибокій інституційній кризі, йому не допомогло навіть проголошення патріархату в 1589 р. Вони його фактично вирвали у патріарха майже зубами. Після вигнання з Москви першодрукарів Федорова і Мстиславця книговидання там заглохло на цілі десятиліття, вони не мали катехизису для навчання вірних, не мали парафіяльної освіти, проповіді, полемічної літератури та ін. А в нас все це було на високому рівні, діяли центри релігійного відродження (Миляновичі, Заблудів, Остріг, Львів, Вільно), було видано масу релігійних пам’яток високого рівня (згадаймо знамениту Острозьку Біблію), книгами забезпечувались парафії, діяли церковні братства, яких ніколи не було в Московії, церковні уряди Руської Церкви були добре забезпечені матеріально. Після відомої московської Смути на початку XVII ст. лише в 20-х рр. в Московії розпочалося оновлення релігійного життя, але на основі присвоєння наших пам’яток (у монографії я наводжу переліки того, що в нас фактично було вкрадено і передруковано).

— Пане Леоніде, ваша монографія вийшла у дрогобицькому видавництві «Коло» і одразу стала затребуваною — чимало охочих уже придбали книгу. Чи можна замовляти її напряму у видавництві?

— Так, для цього потрібно знайти ФБ-сторінку видавництва «Коло» і написати їм, оплачені примірники вони надсилають Новою поштою.

Розмовляла Ольга Куц