У виборчому процесі побачимо проросійські партії?

Минулого року не раз спалахували дискусії щодо проведення виборів в Україні, оскільки у травні й липні завершилися повноваження відповідно шостого президента і Верховної Ради IX скликання. Тоді недруги верещали про нелегітимність українського керівництва, про узурпацію влади. Але всі політичні суб'єкти нашої країни погодилися з тим (і так каже закон!), що в умовах воєнного стану про вибори не може йтися — нового главу держави і новий законодавчий орган обиратимуть уже після завершення війни. Гарячі перепалки припинилися. Та ба! Кілька днів тому виборчу тему актуалізував спецпредставник президента США з питань України та росії Кіт Келлоґ. За його словами, Сполучені Штати хочуть, щоб ще до кінця цього року (за умови досягнення угоди з росією про припинення вогню) Україна провела як президентські, так і парламентські вибори. Мовляв, це було б «добре для демократії».

Що означає така чи то рекомендація, чи то примус з боку нашого заокеанського партнера? Чи не таїть це у собі загроз? Чи не дестабілізує виборча кам­панія в екстремальних умовах суспільно-політичну ситуацію у нашій державі? Ці та інші за­питання ми поставили докто­ру політичних наук, голові «Комітету виборців Украї­ни» Олексію Кошелю.

— Інформацію про те, що тема виборів в Україні ста­не однією зі складових час­тин мирних домовленостей, у західних медіа обговорю­ють упродовж місяця, — каже аналітик. — Заява Кіта Келло­ґа свідчить, що західна преса мала рацію. Існує достатньо висока ймовірність того, що такі вибори буде проведено, як цього і хоче офіційний Ва­шингтон. Виглядає на те, що вибори стануть невеликою, але все ж поступкою США ро­сії для початку мирних пере­мовин. Очевидно, що їх уже ведуть, — у закулісному фор­маті, достатньо активно.

Чому кажу про вибори як поступку? Тезу про «нелегі­тимність» Володимира Зе­ленського путін озвучує з 2024 року. У силу специфі­ки своєї роботи я щодня зна­йомлюся з російськими нови­нами, і чітко бачив, як кремль розкручував питання «нелегі­тимності». Очевидно, робив так у надії розгойдати україн­ське суспільство, спровокува­ти різкі заяви проросійських партій в Україні, експер­тів, блогерів. Але не вдало­ся: жодного розколу, жодних спекуляцій на цю тему в укра­їнському суспільстві не було. Наші громадяни не сумніва­лися у легітимності глави дер­жави, парламенту, місцевих органів влади і об'єдналися навколо цієї думки.

У російській політиці й пресі була піврічна інформа­ційна пауза щодо цієї теми. В останні місяці тезу про «неле­гітимність» українського пре­зидента стали експлуатувати знову. Думаю, це пов’язано з емоційно-психологічними особливостями характеру пу­тіна. Зеленський не раз жор­стко критикував російського президента…

— Навіть «посилав» його «вслід за російським кораблем»!

— І це було вкрай непри­ємно для кремлівського пра­вителя. Якщо проаналізува­ти політику путіна, його заяви, дії, видно, що він наслідує царя миколу І, який правив росією на початку ХІХ століт­тя. І один, і другий вважали себе «богообраними»… Якщо говорити про прагматичні ін­тереси росії, то формат від­тягування остаточного миру шляхом примушування до ви­борів для неї теж вигідний. Тож імовірність їх проведен­ня є достатньо великою. Вод­ночас нам у будь-якому разі потрібно готуватися до різ­них сценаріїв розвитку подій. У тому числі - до затягування війни на тривалий час.

— Із перших днів сво­го правління адміністрація Трампа вирізняється без­апеляційними, самовпев­неними заявами, різкими кроками. «Нагинає» своїх опонентів і навіть партне­рів. Чи не означає це, що і Україну змусять щось ро­бити проти її волі? Зокрема провести вибори, для яких немає умов?

— США мають достатньо великий вплив не тільки на Україну, а й на Європу зага­лом. Після завершення Другої світової війни Вашингтон узяв на себе роль гаранта безпеки на європейському континен­ті. Зараз же своїми заявами Трамп демонструє, що повер­нувся до окремих тез «док­трини Монро», проголошеної на початку ХІХ століття (згідно із цією доктриною, яку 1823 року виголосив п’ятий пре­зидент США Джеймс Мон­ро, спроби колонізації або втручання у внутрішні спра­ви держав, які розташовані у Північній і Південній Америці, США розцінюватимуть як акт агресії безпосередньо про­ти себе, такі спроби призве­дуть до військового втручан­ня з їхнього боку. Водночас у доктрині було положення про те, що США не втручати­муться у внутрішні справи єв­ропейських країн. — І. Ф.) У США достатньо складні сто­сунки із Китаєм щодо лідер­ства в технологіях, щодо ролі країн Перської затоки… Тому природно, що ці питання сто­ять на порядку денному. Їх (а не тільки російсько-україн­ські відносини) обговорюва­тимуть під час своєї зустрічі Трамп і путін.

Інші поступки путіну част­ково окреслюються. Зараз ніхто із європейських ліде­рів і команди Трампа не гово­рить про сценарій членства України у НАТО, тим більше — прискорений її вступ туди. Це може бути однією з найбіль­ших поступок. Але все зале­жатиме не тільки від перспек­тив нашого членства у НАТО, а й від реальних гарантій безпеки, які може отримати Україна. Навіть прискорений вступ у НАТО Фінляндії за­йняв 11 місяців, а вступ Шве­ції в Альянс розтягнувся на два роки…

— Чи може путін вимага­ти від України ще однієї по­ступки — участі у майбутніх виборах зрадників, кола­борантів на кшталт мед­ведчука, козака, мураєва?

— Гадаю, це питання актив­но розглядають. Цілком мож­ливо, що у виборчому процесі побачимо проросійські полі­тичні партії. Водночас нага­даю, що українська влада має усі важелі впливу для того, щоб принаймні головним лі­дерам проросійських партій закрити доступ до виборів в Україні. Маю на увазі прове­дення люстрації і заборону на участь у виборах на два ви­борчі цикли (10 років) для всіх лідерів заборонених судом проросійських партій. Підста­ви для такого рішення є. До виборів мали б не допусти­ти не тільки лідерів згаданих політичних сил, а й усіх кан­дидатів, які з 2014 року бало­тувалися у депутати від про­російських політичних партій — починаючи від місцевих до президентських виборів.

Однак цього питання у на­шому парламенті і загалом в українському політикумі сьо­годні не обговорюють. Навіть питання про можливість по­збавити мандатів депутатів місцевих рад від заборонених проросійських партій відкла­дають уже два з половиною роки. Йшлося про урядо­вий законопроєкт, який вне­сли у парламент ще у червні 2022 року. У мене складаєть­ся враження, що рішення з цього питання, як і щодо УПЦ МП, свідомо затягують — для можливих компромісів у пе­реговорах з росією. Сумний висновок, але по-іншому по­яснити затягування розгляду цих питань упродовж трива­лого часу не можу.

— На які ризики нара­зиться Україна, якщо по­годиться на проведення виборів, нехай і після при­пинення вогню?

— Їх може бути багато. Але є чітка позиція української влади, лідерів парламент­ських фракцій і депутатських груп у парламенті, які сво­го часу підписали меморан­дум про проведення виборів лише після завершення війни. В умовах стійкого перемир’я цілком можливо провести ви­бори з мінімальними ризика­ми. Для цього треба виріши­ти низку питань, пов’язаних із можливими спекуляція­ми щодо часткової нелегі­тимності українських вибо­рів. Йдеться про те, що від 3,5 млн до 5,5 млн виборців пе­ребувають за кордоном і не мають можливості проголо­сувати. Маємо кілька міль­йонів внутрішньо переміще­них осіб. Треба визначитися з участю у виборах воїнів ЗСУ. Загалом ідеться ледь не про третину українських вибор­ців, участь яких у голосуванні під знаком питання.

Інша проблема — можли­ва внутрішня дестабілізація, пов’язана зі слабкістю цен­тральної влади. Слід говори­ти про глибоку управлінську кризу, яку спостерігаємо на всіх рівнях. Ексцеси із ТЦК, розкраданням бюджетних ко­штів — похідні від цієї пробле­ми. Якщо українська влада пі­дійде до виборчого процесу підготовленою, то цих нега­тивних чинників на виборах можна буде уникнути. Маю на увазі повне переформатуван­ня Кабінету Міністрів, можли­ве надання йому надзвичай­них повноважень на період дії правового режиму воєнного стану. Це могло би дещо ста­білізувати ситуацію.

— Якщо президентські вибори в Україні буде ого­лошено, Володимир Зе­ленський на них балотува­тиметься?

— Гадаю, побачимо його учасником виборчого проце­су.

— Одним із потенцій­них кандидатів називають українського посла у Вели­кій Британії, екскоманду­вача ЗСУ Валерія Залужно­го…

— Якщо Залужний ухвалить для себе рішення стати полі­тиком, матиме великі шан­си на перемогу. Поки що про себе як політика він не заяв­ляв. Очевидно, це пов’язано з тим, що відразу після опри­люднення своїх намірів За­лужний зіткнеться із кампа­нією дискредитації, почує багато звинувачень на свою адресу. Такі натяки йому вже публічно робили. Мабуть, че­рез це затягує старт свого по­літичного майбутнього. За­лужний може також вирішити не йти у політику. Наразі його медійна активність, окре­мі заяви свідчать про високу ймовірність того, що він буде серед учасників виборчого процесу.

— То вибори цього року все-таки будуть?

— У цьому питанні спира­юся не на інтуїцію, а на чіткі заяви Сполучених Штатів. Та жорстка політика, яку прово­дить Трамп, підтверджує, що ці заяви не можемо сприй­мати виключно як побажан­ня, які, схочемо — будемо ви­конувати, а не схочемо — то ні. Зараз як базовий сценарій розглядається проведення виборів як частина складно­го й тривалого мирного пла­ну. Відтак із великою ймовір­ністю цього року відбудуться як президентські, так і парла­ментські вибори.

— Відчуваючи це, багато політичних гравців, у тому числі у владі, почали піари­тися…

— Якщо називати ознаки на­ближення виборів, то я у дру­гу-третю чергу говорив би про підвищення політичної актив­ності, політичну рекламу. Го­ловна ознака неформального старту виборчої кампанії - ба­гатомільярдні соціальні про­грами з підтримки українців. Маю на увазі «тисячу Зелен­ського», доплати вчителям, які подають не як підвищення зарплати, а як щомісячні до­плати. Ідеться про можливість купити за державний кошт частину симпатій виборців. Це одна з проблем під час війни. Бо в умовах її гострої фази будь-яка влада повинна готу­ватися до злагодженого опо­ру, а не витрачати десятки мі­льярдів на достатньо сумнівну благодійність.