«Гроші за манікюр, який зробила росіянці, переказала на ЗСУ»

Ольга Танащук — уродженка Чернівців. Перед великою війною жила у Києві, займалась туристичним бізнесом. Свого часу в Ольги була ідея переїхати жити до Ірландії. Але плани так і залишилися планами, усім серцем прикипіла до Києва. Проте війна внесла свої корективи… Ольга вирішила на місяць поїхати у Дублін. І ось живе там уже три роки.

У Дубліні чернівчанка пра­цювала офіціанткою, май­стром манікюру, а згодом відкрила власний салон краси Mavka. Окрім майстрів манікю­ру, у салоні працюють візажист, лешмейкер (спеціалізується на нарощуванні вій), а також бро­вист. У салоні краси, де працю­ють українки та одна дівчина з Молдови, також проводять на­вчання для охочих опанувати ці спеціальності. У перспективі Ольга планує запровадити пе­рукарські послуги.

В інтерв’ю «ВЗ» Ольга Тана­щук розповіла, чи складно вес­ти бізнес в Ірландії. Які відмін­ності помітила між ірландками та українками?

— Ще до ковіду я побувала в Ірландії, — розповіла Ольга Та­нащук. — У мене навіть закра­далася думка туди емігрува­ти… Але Київ ідеально підійшов мені для життя. Став ментально близьким. Тому кинула ту ідею. Але, як кажуть, бійтеся своїх планів… Коли почалася вели­ка війна, ми з подругою поїха­ли до Ірландії. Думали, їдемо на місяць. У той час Ірландія дуже підтримувала українців: селила у готелях, давала виплати. Ми з подругою одразу пішли працю­вати офіціантками в ресторан. Хотіли підтягнути англійську, тому що в таких закладах лише англомовне оточення.

— Скільки заробляє офіці­ант у Дубліні?

— Майже 13 євро за годи­ну, плюс чайові. Якщо зміна з 14.00 або з 16.00 і до 24.00, ти вже ніг не відчуваєш… Перерва лише 30 хв. Ця робота досить виснажлива.

— В Україні ви займали­ся туристичним бізнесом. А коли приїхали в Ірландію, кардинально змінили свій фах…

— 2013 року ми з чолові­ком відкрили офіс у Чернівцях. Коли переїхали до Києва, від­крили офіс у столиці. Займали­ся переважно корпоративним туризмом. Чернівецький офіс працює досі. Я з Ірландії органі­зовую туристичні тури. Ось не­щодавно туристична група їз­дила в Андорру. Зараз летимо на Балі… Туризм мене не поки­дає, це, мабуть, моє покликан­ня.

Коли ми приїхали у Дублін, нас розселили у готелі. Дівча­та-українки, які там жили, роз­повідали, як ходили до китай­ського, ірландського салонів краси… Дезінфекція, прийнята у нас за стандартами, там від­сутня. Інструменти дезінфіку­вали лише у спеціальних розчи­нах. Чому так? Тому, що немає такого попиту, як в Україні. В Ір­ландії манікюр роблять 30−40 хвилин. Ірландки не готові ви­трачати на манікюр 1,5 годи­ни… Моєю клієнтською базою стали українки. Я свій запис «забила» повністю.

— Чи займалась я раніше ма­нікюром? У студентські роки робила манікюр дівчатам у гуртожитку, — продовжує роз­мову Ольга. — Виховувала у собі юного підприємця (усмі­хається. — Авт.). Я полетіла в Україну, пройшла індивіду­альні експрес-курси з манікю­ру. Закупила увесь необхідний інструмент, і до Ірландії по­вернулась з повною валізкою обладнання.

Спочатку ми з подругою жили в готелі, потім пересели­лися в кампус університету. А далі потрапили на п’ять тиж­нів у спортзал. П’ятдесят лю­дей спали на розкладачках… Урешті-решт ми поселились у прекрасній ірландській родині. Жили у них півтора року. Зараз орендуємо житло. Знайти жит­ло у Дубліні навіть складніше, ніж комерційне приміщення. У них не ви обираєте, а власник житла обирає, чи йому підхо­дите… Після ковіду вільних ко­мерційних приміщень у Дубліні стало більше, бо багато компа­ній закрилися — ресторани, са­лони краси. Утім, ціни на неру­хомість тут дуже високі. Оренда теж не дешева. Приміщення на 50 «квадратів» обійдеться у 3 тисячі євро на місяць.

Попри те, що вибір примі­щень є, важко знайти їх у хоро­шому стані. Зазвичай потріб­но зробити капітальний ремонт, а це неймовірно дорого. Нам треба було викликати електри­ка (в Ірландії можна викликати тільки ліцензованого майстра). За заміну трьох розеток треба було заплатити 350 євро. А уя­віть, у яку суму обійдеться ре­монт…

Кажуть, в Україні бізнес «убивають» податками… Але в Ірландії ти маєш сплатити 40−50% податків (залежно від за­робітку). Це дуже багато.

— Які відмінності між Ір­ландією та Україною у б’юті-галузі?

— У нас багато клієнток із Пів­денної Америки, Литви, Латвії, Румунії, Молдови… Чимало ір­ландців живуть не в Дубліні, а в маленьких містечках побли­зу столиці. А Дублін перенаси­чений іноземцями… Ірландці ніколи прямо ні в чому не від­мовляють. Якщо їм щось не по­добається, не скажуть про це. У них не прийнято про це від­крито висловлюватись. Це вва­жають поганим тоном. Про­мовчать, посміхнуться… Якщо ірладцям щось у салоні не спо­добалось, просто більше не прийдуть.

— Чи велика конкуренція у цьому бізнесі?

— У Дубліні багато салонів, тому треба обрати свого клі­єнта. Якщо працюємо для всіх, значить, ні для кого. Наші клієн­ти — це мігрантки. На ірландок не надто орієнтуємось. З мі­грантками у нас є спільні теми, хто як влаштувався тощо.

— Є така думка, що укра­їнки не впевнені у собі, тому приділяють багато уваги своєму зовнішньому вигля­ду. А європейки не комплек­сують, можуть обійтись без манікюру та косметики…

— Якщо поспостерігати за ір­ландками, це можна побачити. Ми не вийдемо винести сміт­тя без макіяжу, не вдягнувшись у щось пристойне. А в них — не питання. Якщо їй потрібно ви­йти в магазин, вийде у тому, у чому їй комфортно. Хоче одяг­нути мінісукню, то хоча фігура їй начебто не дозволяє, вона її одягне. Ти дивишся на неї, а вона стовідсотково в собі впев­нена. Такий «вайб» іде, і ти ду­маєш: «Красуня!».

Українки мають більше себе цінити. Навіть якщо ви переї­хали за кордон, і нова країна допомогла вам облаштувати­ся. Ви не приїхали туди як же­брачки… Українки — розумні, освічені, талановиті, працьо­виті! Не потрібно знецінюва­ти себе. Одна клієнтка напи­сала у соцмережах відгук про наш салон: «У вас все так клас­но, але ціни — як у ірландських салонах». Але ж нам не роблять пільг, ми сплачуємо податки, — чому ціни на наші послуги ма­ють бути нижчими?

— Скільки у вас коштує ма­нікюр? І які тенденції у кольо­рах, наприклад? Чи ходять на манікюр чоловіки?

— Манікюр — 50−70 євро. Чоловіків приходить небага­то — обирають корекцію брів і догляд за руками. Чоловік-тра­весті приходить на макіяж.

Щодо кольорів манікюру, то клієнтки дивляться Instagram, приносять скріни, який хочуть манікюр. Частенько роблять дизайн. Щоправда, обирають малюнки, які у нас років п’ять тому робили: зірочки, камін­чики, «вензельочки»… Класи­ка жанру: нюд, червоний колір і френч.

— Чи багато росіян у Дублі­ні?

— Росіяни є, але мало. Якось одна російськомовна жінка до мене записалась на манікюр. Я спілкуюсь українською за­вжди, ніколи не переходжу на російську. Коли вона прийшла, я зрозуміла, що вона росіянка. Я доробила той манікюр, а гро­ші переказала на ЗСУ… Потім я їй написала: «Вам краще зна­йти іншого майстра, я вас біль­ше не буду обслуговувати…». А вона, уявляєте, ще питає: «Ой, а почему?».

— Чайові за манікюр клієн­ти часто залишають?

— Ірландці іноді залишать, іноді не залишать. Литва, Лат­вія — залишають чайові через раз. А ось американці завжди залишають — від 5 до 15 євро.