Передплата 2024 «Добрий господар»

Як Марія Маківничук з Прикарпаття створила проєкт для допомоги переселенцям, який розрісся у мережу «Shelter» по всій країні

  • 04.12.2023, 14:23
  • 457

Про те, як зʼявилася ідея створити простір взаємодії та розвитку для ВПО в маленькому гуцульському селищі Верховина, як проєкт розрісся до всеукраїнської мережі, а також як вдалося знайти закордонну підтримку для благодійного проєкту — історію, яка надихає, розповідають у документальному фільмі «Shelter Марії»

Коли почалася війна, населення селища Верховина збільшилося вдвічі - стільки переселенців приїхало в гори за кілька перших місяців повномасштабного російського вторгнення. Відтоді спільна приймальня народного депутата України Миколи Княжицького та депутатки Верховинської селищної ради Марії Маківничук у перетворилися на волонтерський хаб. Там роздавали сотням переселенців гуманітарну допомогу, яку сама Марія на бусі привозила з Польщі.

«На самому початку, ніхто не знав, що треба робити. Ми не готові були до війни взагалі, але кожен з нас хотів бути корисним. Було місце, куди привезти гуманітарну допомогу. І отак воно якось само все почалося», — розповідає Марія.

«Був аншлаг. Люди жили навіть в якихось невеликих прибудовах, бо дуже багато людей поїхало в Карпати. В приймальні все заставлено ящиками. Коло цих ящиків стояло багато жінок і молодих людей, які роздавали продукти, пральний порошок, печиво», — згадує ті дні ідейний натхненник мережі «Shelter» Микола Княжицький.

«Одна жінка, яка приїхала до нас на два тижні, спала одягнута. Вона не могла звикнути до того, що тут не прилітає, що тут немає вибухів. Якщо є тривога, то ховаємося, але ймовірність, що сюда прилетить, дуже низька. Та вона все одно спала два тижні одягнута, бо казала: у випадку чого, я беру дитину і ми тікаємо», — ділиться спогадами Марія Маківничук.

Тож згодом волонтери усвідомили, мало дати людям лише їжу та одяг — їм потрібна психосоціальна допомога. У Шелтері організували заняття з психологом. Згодом зʼявилася арттерапія, йога, курси англійської та української. У перше воєнне літо для дітей-переселенців у Верховині провели дитячий табір. Опіку над усіма проєктами взяла на себе німецька організація «Schüler helfen Leben». Їм вдалося залучити кошти від Федерального міністерства внутрішніх справ на проєкти, організовані протягом наступних двох років.

На самому початку війни у Верховинському районі на офіційному обліку було понад сімнадцять тисяч переселенців. Зараз перебуває до п’яти тисяч осіб. Та загалом в Україні стали ВПО понад 5 млн людей, і більшість з них потребують підтримки. Тож згодом подібні Шелтери відкрилися в Івано-Франківську, Львові, Червонограді, Стрию, Чернівцях, Києві та Полтаві. Англійське слово, що означає «сховище», стало назвою всеукраїнської волонтерської мережі. Там захищають не від ракетних ударів, а від безпомічності, зневіри, байдужості. Українці повертаються до своїх традиційних практик, які рятували нас в найважчі періоди історії, коли йшлося про існування нації: свій до свого по своє.

Схожі новини