Відмова України від угоди про надра – привід припинити нам допомогу?..

Справжній барига при владі – це американський президент Дональд Трамп. Він іще не встиг вдруге сісти у головне кріс­ло в Білому домі, як почав займатися мародерством України. Втім, його апетити не обмежуються лише нашими природни­ми надрами (до речі, окрім рідкоземельних мінералів, уже хоче накласти лапу на нафту, газ і основні енергетичні активи Укра­їни!). Колоніальні замашки Трампа сягають, зокрема, і багатої на природні ресурси Гренландії, яку він готовий анексувати навіть воєнним шляхом. Але нам болить наше. Бо тепер Укра­їна стала жертвою двох хижаків-імперіалістів: одного цікавить наша земля, іншого – те, що лежить у цій землі...

«Під шумок» війни, яка четвертий рік знекровлює і знелюд­нює Україну, Трамп вирішив банально нас пограбувати. Він, мабуть, дуже тішиться своєю хижацькою винахідливістю і вва­жає ідею про підписання так званої угоди про українські корис­ні копалини, яку нам нав’язує адміністрація американського президента, геніальною і безпрограшною для нього. Адже якщо не вдасться переламати Зеленського через коліно і зму­сити підписати грабіжницьку угоду, для Трампа це не біда.

Ба більше! Норовливість українського президента (і укра­їнського парламенту, який ніколи б не ратифікував таку угоду) йому тільки на руку, бо формально розв’язує руки… Для Трам­па це чудовий привід театрально розлютитися, заявити, що Зеленський його “водив за ніс” та... припинити будь-яку до­помогу Україні. Це і є механізм, точніше, сценарій припинення війни. Це те, чого насправді і добивається Трамп з першої хви­лини свого президентства – змусити саме Україну, як найслаб­шу ланку, піти на болісні компроміси, відтак допомогти путіну формально виграти війну.

З усього видно, що з путіним Трамп сваритись не хоче, по­при те, що російський диктатор демонстративно не йде на жодні компроміси, тому зламати Україну, тобто змусити пого­дитись на умови путіна, – єдиний шанс Трампа закінчити війну. Нагадаю, як путін бачить “компроміси”. Його свіжа цитата піс­ля усіх цих декоративних мирних переговорів: “Ми її (Україну. – Авт.) не тільки дотиснемо, а й доб’ємо”. Тобто путін чітко дає зрозуміти Білому дому, що на жодні поступки йти не збира­ється...

Для годиться, як кажуть, про людське око, Трамп вдає, що не задоволений і поведінкою «друга» путіна, але риторика щодо путіна і Зеленського відчутно різниться. Щодо путіна Трамп по­водиться вкрай коректно, обережно, з повагою, навіть, як він не раз казав, з розумінням. Видно, що боїться перетнути якусь межу, аби не зіпсувати стосунків. Натомість висловлювання в бік Зеленського відчутно жорсткіші, а тон – зверхній, приниз­ливий, навіть хамський.

Зокрема, заява Трампа, мовляв, якщо Зеленський відмо­виться від угоди про надра, то “у нього будуть великі, дуже великі проблеми”, – це моральна підготовка до чергового де­маршу американської адміністрації щодо України. Трамп та­ким чином готує інформаційний ґрунт, аби вдруге припинити допомогу. І він це зробить, я у цьому чомусь не сумніваюсь. Ну які ілюзії можуть бути щодо людини, яка свого часу казала, що саме Зеленський, а не путін, винен у війні?! Тому готуватися до припинення допомоги, а може, і до значно гіршого розвитку подій з боку США, треба було ще позавчора. Сподіваюсь, Зе­ленський це зрозумів ще під час сварки в Овальному кабінеті...