Бойківщина зачарує природою, надихне історією, окрилить легендами, пригостить смакотою…

Ви ніколи не ловили себе на думці, що, виснажені гамірною міською метушнею, потребуєте цілковитого спокою, відстороненості від цивілізації? Маю помічний рецепт для подолання депресії, повернення гармонії: чимскоріш вибирайтеся у Карпати! Не обов’язково мчати у супер-пупер відпочивальні комплекси — підіть у незаймані куточки наших гір, де вас не дратуватимуть бурчання джипів, ресторанні запахи, криклива музика та інша «індустрія розваг» за столичними розцінками. Поглядом торкніться неторканої природи. Покваптеся туди, де, як казав наш безсмертний Франко, «святочна тишина»…

Такі райські місця, які свого часу споглядав і описав в атмосферному нарисі «Верх Пікуя» Іван Якович, я побачив на території Національного природного парку «Бойківщина» — на близьких і далеких околицях містечка Турки, біля селища Борині та поблизу Ужоцького перевалу. Один кадр із тих вражень: вийшов з машини, а на тебе, розштовхавши хмари, зиркають поглядом мудреця задумані вершини Буківської полонини та Стрийсько-Сянської Верховини. П’янить гірське повітря, вітри розчісують верховіття смерек, імітуючи шум часу. І ти, як отой буддист, мимоволі входиш у «дзен» — стан просвітлення, ясності…

Тут беруть свій початок Сян і Дністер

До природи тут ставляться воістину як до релігії, як до святості. Досить лише глянути, як любовно у розсадниках, шкілках, на спеціальних терасах, у коробах, у теплиці, в оранжереї цього парку із насінин, живців вирощують ліси. А також — декоративні насадження та квіти, про які раніше і мови не могло бути, але які тепер все більше прикрашають обійстя бойків. Працівники буквально чаклують над розсадою, розмовляють з нею! Експериментують, щоб виплекати здорове покоління рослин. За словами тутешнього фахівця Мар’яни Петренко, деякі з них «не слухаються» — скажімо, лохина. Але терпляча робота дає результати. Ми бачили, як у теплиці ця примхлива рослина розцвіла «конвалійними» дзвіночками.

Можете собі уявити радісні почуття дітей, які приходять на екскурсії у це царство рослин! З такими ж враженнями залишаються паралімпійці, які займаються у Західному реабілітаційно-спортивному центрі Національного комітету спорту інвалідів, а у вільний час навідуються сюди набратися додаткового позитиву. А також — внутрішньо переміщені особи, які тимчасово живуть на Турківщині. Додому багато з них їдуть із карпатськими саджанцями…

Свого часу у цьому регіоні буревії знищили великі масиви смерекових угідь, дошкуляють їм хвороби, шкідники. Працівники НПП «Бойківшина» повертають горам первинну красу! Тисячі вирощених, загартованих у боринських «яслах» саджанців перебираються на гірські ділянки, щоб згодом стати розкішними карпатськими лісами.

У розсаднику НПП «Бойківщина» у селищі Бориня ми побачили і дерева-«легіонери». Скажімо, північноамериканську дугласію, яку «приручили» тут, щоб поступово замінила такі вразливі наші смереки. Дугласія — дерево хвойне, але її голочки не колючі, до того ж пахнуть лимоном, мають багато вітаміну С, їх можна використати для приготування фіточаїв. Морозостійке, довговічне (живе і 500 років!), не хворіє, швидко росте (може вирости до 100 метрів!). Ще одна користь цього дерева — не закислює, а навпаки, удобрює ґрунт. Луска на шишках заморської дугласії має вигляд… Державного герба України.

Провідний інженер відділу рекреації та благоустрою Ольга Смуток провела нас у дендрарій, де вирощують 40 видів дерев, у тому числі 15 — екзотичних. Серед них прекрасно почуваються оцтове дерево, вічнозелена калина зморшкувата, тис ягідний…

— Тис ще називають «вічним» деревом, у перші 100 років він росте кущем, — розповідає пані Ольга. — Його використовують у судноплавстві, у виготовленні меблів — жоден хробак не пошкодить такі вироби. Колись із тиса робили домовини для багачів. Розповідали, що у давнину, коли хтось хотів позбутися свого суперника, виготовляв з тиса дерев’яні кубки, наливав туди вина — і воно ставало отруйним…

На території парку б’ють джерела з лікувальними водами. Є тут своя «нафтуся», «содова», «залізна» води. У селі Карпатському, в урочищі Горб, є і така, яку називають «гістьовою». Вона витікає з-під коріння, кажуть, що не замерзає. За бойківською легендою, один місцевий житель мав проблеми із зором, умився нею — і почав бачити краще. За переказами, «гістьова» допомагає і від захворювань шкіри. Тому й вважають цю воду цілющою. Науковці проводили дослідження і виявили у ній підвищений вміст алюмінію. Може, через це вона має знезаражувальні властивості, ймовірно, діє як антисептик. У День святого Пантелеймона, якого вважали цілителем, покровителем лікарів і військових, у сільській церкві проводять відправу, освячують ту воду, вмиваються нею — люди вірять, що принесе здоров’я.

І ще про місцеві, а також континентальні води. Територією НПП «Бойківщина» пролягає Вододільно-Верховинський хребет, звідки беруть свої витоки дві великі європейські річки — Сян і Дністер. Перша впадає у Балтійське, друга — у Чорне море. Чисті карпатські води живлять унікальний рослинний світ краю. Тут ростуть 32 червонокнижні види флори, а серед них — дикі орхідеї, ведмежа цибуля, багно болотне, Петрів хрест, лісові лілії, зозульки, арніка, росичка (рослина, яка їсть комах). Про це треба не писати — бачити…

Метелик — як символ, як індикатор, як скарб

Карпати багаті на всяку звірину. На території НПП «Бойківщина» мешкають олені, ведмеді, вовки, рисі, козулі, борсуки, повзають саламандри, бігають горностаї, заходять сюди зубри, фотопастка зафіксувала дикого кота. Місце неподалік офісу парку уподобали бобри, яких вважають найкращими будівничими гребель. Але логотипом парку місцеві науковці обрали таке тендітне створіння, як невеличкий метелик із сонячними крильцями — жовтюх торфовищний, який живе в урочищі Мішок, на місцевому заповідному болоті «Надсяння».

— Для своєї емблеми ми вирішили взяти щось унікальне, — розповідає кореспонденту «Високого Замку» завідувачка відділу екосистемології Інституту екології Карпат НАН України, провідна фахівчиня з екоосвіти у НПП «Бойківщина» Ірина Шпаківська. — Метелики-жовтюхи підкреслюють унікальність цих боліт. Вони не зазнали втручання людини, виконують важливу' гідрологічну роль — живлять витоки річки Сяну. У дощову погоду болота, наче губка, вбирають, акумулюють вологу, а у посушливий період — віддають її. Через це витоки річки Сян не пересихають…

Метелики-жовтюхи живуть тільки на тих болотах, де гідрологія не порушена. Не дай Боже, втрутяться меліоратори — із осушених площ жовтюх зникне. Відтак його наявність свідчить, що з природним балансом все гаразд. На думку пані Ірини, охорона водно-болотних угідь (саме це є одним із завдань НПП «Бойківщина») допомагає боротися із підвищенням температури, із глобальним потеплінням.

До слова, стороннім людям ходити на торфовище «Надсяння» (воно перебуває під захистом Рамсарської конвенції про охорону водно-болотних угідь) заборонено — доступ туди мають лише науковці. Але якщо з часом парку передадуть інше болото (біля села Маткова) туди, у певні періоди за умови дотримання суворих правил поведінки, зможуть водити екскурсантів.

Зображення карпатського метелика є на сувенірній продукції НПП «Бойківщина». Побачили ми його у формі прикрас на «Дереві мрій», яке «виростили» учасники дитячого табору. Юні переселенці написали на цих «метеликах» свої заповітні бажання: щоб наші воїни повернулися додому живими, щоб в Україну прийшов мир.

На могилах повстанців «совіти» палили вогонь…

Для відвідувачів Національного парку розроблено кілька пізнавальних екостежок. Одним із цих маршрутів, який пролягає через урочище Бабінець і стосується героїчної, драматичної історії бойківського краю, нас провела начальниця відділу еколого-освітньої роботи Ірина Яворська. Йдеться про місце, де у 50-х роках радянські каральні органи ховали сліди своїх злочинів.

— У наших лісах діяли партизани УПА, багато з них загинули, у тому числі — через зраду, — розповідає пані Ірина. — Полеглих енкаведисти з довколишніх округ звозили у Бориню, де розміщувався їхній гарнізон (тепер там школа). Вбитих складали на землю, щоб місцеві жителі впізнавали своїх рідних і плачем видали себе. Серед загиблих був син дяка на псевдо «Циган». На упізнання прийшла його мати. Як не важко було, але жодним порухом ця жінка не виказала свого болю. Повертаючись додому біля церкви знепритомніла…

Згодом убієнних «совіти» звозили на підводах в урочище Бабінець. Старожили пригадували: біля фірмана сидів енкаведист і грав на гармошці. Тіла, які за сильних морозів задубіли і мали неприродні пози, енкаведисти скидали у старі австрійські окопи, засипали землею. Коли не могли її розрівняти через те, що з ям виступали частини тіл, брали сокири і рубали руки-ноги мертвих. А потім, щоб краще утрамбувати братські могили, на їхньому місці розпалювали багаття. Згодом засадили ту територію деревами — щоб не було видно сліду. Але люди все запам’ятали. Мати «Цигана» щодня ходила туди і запалювала свічку. Через три місяці її серце не витримало…

— У 90-х роках громадські активісти почали відкопувати останки воїнів УПА, — продовжує пані Ірина. — Загалом було віднайдено понад 300 тіл повстанців. Експерти-криміналісти підтвердили, що із цих людей глумилися і після їхньої смерті. Зокрема, було ідентифіковано прах командира упівців на псевдо «Бір» — йому відрубали голову, возили її по селах, застрашуючи селян…

Історія повторюється! Скільки років минуло, а нічого не змінилося: нащадки колишніх «совітів» продовжують знущатися з українців, вбивають, мордують їх. Коли ми проводимо такі паралелі, розповідаємо про ці події нашим відвідувачам, внутрішньо переміщеним особам, їх проймає шок — раніше про цю сторінку української історії багато з них не знали…

Бойківські страви «зав'язані» на картоплі

Усі, кому доводиться бувати у карпатських крах, неодмінно пізнають прекрасні традиції місцевих жителів. У тому числі — кулінарні. Чого тільки не готують тамтешні ґаздині: книші, ощипки, паленята, коров’ячу бринзу, кляганий сир, терчані пироги. Працівник Національного природного парку «Бойківщина» Олександр Ільницький ділиться з нами рецептом токану — простої, але дуже ситної їжі, яку раніше бойки споживали ледь не щодня:

— Варять картоплю до готовності, додають кукурудзяну муку, швидко перемішують-товчуть, щоб вийшла однорідна маса. Потім викладають на тарілку, поливають смаженою цибулькою зі шкварками і дають склянку кислого молока. Бойки через свою зайнятість їли раз на день, тому їхня їжа мала бути ситною, калорійною, щоб весь день тримала. Моя бабуся казала, що токан має бути теплим. Зараз більше цю страву готують в етнокухнях як екзотику. Але деякі старші люди споживають її і надалі.

Наш співрозмовник уточнює:

— У бойків багато страв «зав‘язано» на картоплі. Бо вона тут добре родить. Наприклад, тертовані вареники, терчаники: всередині - м‘ясо, зверху — «кожух» з тертої бульби. З тертої бульби робили голубці - бо рис-гречка були дорогими. Є багато випічки на основі бульби: пиріжки, книшенята, бульбяники. Були і своєрідні чипси: бульбу помили, порізали плястерками — і на кухню, нехай обсмажується…

Ну, і про ще один бік життя бойків. Ці глибоко побожні люди дотримуються своїх ритуалів, знають багато повір'їв. Мають поради на всі випадки життя. Краєзнавець Ірина Яворська поділилася однією з них:

— Часом мандрівника, який іде до лісу, чіпляється блуд, збиває його з дороги. Як бути? Мої бабусі Климентина і Марцелія розповідали, що найперше треба «змовити пацяр» (помолитися, прочитати «Отче наш»). А потім — згадувати, що за чим ти їла на Святий вечір. І тоді блуд тебе залишить, вийдеш на те місце, яке тобі потрібне. От сьогодні наша науковиця добиралася до болота, де живуть метелики, і переживала, щоб не заблудитися. То ми їй дали цю бойківську пораду…

Слухати не телефон — звуки природи

Лише шість років тому створено НПП «Бойківщина», але він вже сформувався як повноцінний організм. «Паспортизували» територію, навели порядок у питаннях землекористування, забезпечують режим природоохоронної території, ведуть науково-дослідницьку, екоосвітню роботу, розвивають туризм, розробляють рекреаційні програми. Директор парку Віталій Земан розповідає:

— Я хочу, щоб усі, хто приїжджає у наш край, не тільки милувалися мальовничими краєвидами, а й побачили життя бойків зблизька, торкнулися їхньої автентики. У нас є на що подивитися, є де відпочити. Кожен клаптик нашої території цікавий. Щороку відкриваємо нові таємниці. Наші гори оповиті легендами. Ми все це бережемо. Приїжджайте — насолоджуйтеся! І бережіть наше багатство!

До слова, у «Бойківщині» ми дізналися про незвичний формат екскурсій для гостей, такі собі соло-маршрути. Їм запропонують кілька годин мандрівки по лісу — без напарників, без телефона, без радіоприймача. Ні з ким не спілкуєтеся, тільки слухаєте звуки природи: спів птахів, «розмову» тварин, подих вітрів, шелест трави, дзюркотіння потічка, дзижчання комах. А потім розповідаєте про свої враження…

Коли ми покидали Турківщину, зайшла мова про актуальну проблему — паліїв трави. Ця біда, на жаль, не оминає і бойківський край. Працівники НПП нагадали читачам стару як світ істину: природа була до нас, буде після нас, і ще — довго після, після, після. Ми у цій природі — гості.