Марки як зброя

У Державному історико-краєзнавчому заповіднику «Нагуєвичі» триває філателістична виставка «Марки як зброя»

Як стверджує директор заповідника, доцент кафедри всесвітньої історії та спеціальних історичних дисциплін факультету історії, політології та соціальної педагогіки Дрогобицького педагогічного університету імені І. Франка Богдан Лазорак, це непересічна подія: на виставці експонується поліграфічна продукція видавництва Підпільної Пошти України, засновником якої був уродженець Дрогобича, український письменник-прозаїк Любомир Рихтицький.

Засноване нашим краянином видавництво, яке функціонувало із 1949 по 1983 рр., базувалося у німецькому Мюнхені. Але не лише у головному місті Баварії виходили видання ППУ, а й у Регенсбурзі, Новому Ульмі, а згодом і в американському Чикаго, куди на постійне проживання перебрався Любомир Рихтицький. Як стверджує Богдан Лазорак, важко переоцінити значення того, що було зроблено ППУ. Цьому віддав багато років життя Любомир Рихтицький — для утвердження духу української державності.

Підпільна Пошта України проіснувала до 1983 року. Упродовж всього цього часу видавництво, за словами науковця, «не оминало жодної нагоди, щоб нагадати світові про підневільне рабське становище української нації та жахливі злочини москви проти українців». На жаль, про це, крім дослідників та філателістів, яких ця тематика цікавить, мало хто знає.

Яке головне завдання стояло перед ППУ?

На це запитання в історико-краєзнавчому заповіднику «Нагуєвичі» дають розгорнуту відповідь.
Починають з «азів» — з пояснень про призначення поштових марок. У будь-яких країнах вони виконують дві головні функції.

«По-перше, марка чи блок, які наклеюють на поштову кореспонденцію, є посвідкою оплати відповідних кур'єрських послуг доставки цієї кореспонденції до адресата. По-друге, що згодом у поштовій справі виявилось не менш важливим, через ці мініатюрні видання держава-емітент пропагує всередині власної країни, а також у інших країнах свої досягнення у різних сферах життя. Зрозуміло, що успішно виконувати ці функції можуть лише державні поштові служби, або ж, інакше кажучи, нації, які мають державну незалежність. Як це не парадоксально, але ППУ, будучи недержавною поштою, впродовж трьох з половиною десятиліть спромоглась більшою чи меншою мірою виконувати обидва ці завдання для своїх адресатів з української діаспори».

Річ у тім, що свідомі українські емігранти, проживаючи у країнах вільного світу, завжди на конверти, звідки відправлялась поштова кореспонденція, наклеювали ще й марки ППУ, кошти від реалізації яких йшли на підтримку визвольної боротьби українців на рідній землі.

Своїми поштовими марками ППУ постійно нагадувала адресатам, що вільна Україна не зламана. Що вона продовжує боротись, і що рано чи пізно споконвічні зусилля волелюбного народу увінчаються успіхом. Ідеологічний вплив таких марок давався взнаки упродовж багатьох років. Кількість видань ППУ, як наголошують організатори виставки, приголомшує. Упродовж часу свого існування пошта Любомира Рихтицького видала близько 3 тис. 700 основних типів своїх марок. Це своєрідний світовий рекорд!

Схожі новини