Свій статус міста Трускавець вперше отримав від окупаційної німецької влади

Та гості курорту, як і місцеві жителі далеко не завжди знаходять час для того, щоб зайти сюди та почути, а, можливо, й побачити щось з того, що має стосунок до історії курорту, визначає його сьогоднішню сутність та допомагає краще зрозуміти місто «Нафтусі». Невже нецікаво? Переконати скептиків у доцільності змінити власну думку спробували в розмові з директоркою музею Галиною Коваль.

Щоб «Повстанську криївку» побачити

— Сьогодні в Трускавці, зважаючи як на тимчасово переселених до міста людей, так і на тих, хто приїжджає сюди для відпочинку та лікування, мабуть, набереться більше, ніж самих жителів міста-курорту. Зрозуміло, що не лише умови проживання та лікування цікавлять приїжджий люд, а й саме місто, його історія та культура, все те, що робить Трускавець особливим та неповторним. Що можете таким людям запропонувати? Які експозиції та експонати чекають на них у музеї міста-курорту? І чому, побувавши у Трускавці, обов’язково музей слід відвідати?

— Музей, як це розумію я, найперше слід відвідати через те, що в жодному іншому місці на нашому бальнеологічному курорті не зібрано стільки довідкового матеріалу про місто «Нафтусі», як у нас. На відвідувачів завжди чекають цікаві несподіванки, музейний фонд постійно оновлюється.

Для приїжджих це означає, що тут вони завжди нову інформацію почують. Якщо під час теперішнього перебування в Трускавці хтось подумає собі, що йому не варто до нас заходити, бо вже, скажімо, побував торік, запевняю, що помиляється. Життя ж на місці не стоїть. Як сьогоднішній день від вчорашнього відрізняється, так і торішні музейні можливості не потрібно з цьогорічними порівнювати. Сьогодні, на відміну від минулого року, відвідувачі мають змогу ознайомитись з оновленою експозицією історії Трускавця. Ми зробили сучасну інтерпретацію всього того, що є в нашому розпорядженні, чим володіємо. Подбали й про підвальне приміщення, де, як і в інших залах, «освіжили» експозицію «Повстанська криївка», яка вже 12 років експонується. Можу сказати, що експозиція дуже популярна. Сюди навідуються всі ті, хто хоче якнайбільше довідатись, відчути «смак» до історії та «дух» національно-визвольної боротьби українців.

На другому поверсі розташовані виставкові зали, в яких експонуються картини сучасних художників. Наприклад, сьогодні тут можна ознайомитись з роботами львівської художниці Наталії Дубовицької у виставковому проєкті «Містерія життя». Вироблений маляркою стиль — це свого роду нове слово в графіці. У музеї регулярно презентації відбуваються. Зустрічі з письменниками, діячами культури та мистецтва, майстринями-вишивальницями, проводимо екскурсії та інтелектуальні квести нашими військовим — все це практикуємо, постійно входить до нашого «порядку денного».

Усі задоволені

— Як відвідувачі реагують на відкриття в музеї нового інклюзивного простору?

— Усі задоволені. І ми, персонал музею, не можемо натішитися відкриттям культурно-мистецького мультимедійного проєкту Облаштування інклюзивного простору «Зв'язок поколінь: від УПА до ЗСУ». Довго чекали на цю подію, але за фінансової допомоги Українського культурного фонду та підтримки нашої міськради це, нарешті, сталося. Завдяки новому проєкту, який складається з оснащеного дванадцятьма інформаційними блоками мультимедійного столу та сенсорним стендом з інформацією про російсько-українську війну і книгою Пам’яті про загиблих воїнів Трускавецької громади. Тепер маломобільні відвідувачі музею мають можливість ознайомитись із розташованою в підвальному приміщенні експозицією «Повстанська криївка», отримати повну інформацію з «Книги пам’яті» про новітніх героїв, які віддали своє життя, захищають всіх нас у теперішній війні з росією. Новий інклюзивний простір дозволяє демонструвати й тематичні фільми з історії національно-визвольної боротьби нашого народу.

Перша водолікарня з чотирьох кабінок складалась

— Що сьогодні про історію Трускавця слід знати? Хто тут у сиву давнину жив?

— Як поселення, освоєне людьми місце для проживання Трускавець ще за часів княжої доби існував. У XIX столітті у місці, яке сьогодні є частинкою сучасної території міста, були виявлені залишки фортифікаційних споруд. Знайшли й матеріальні свідчення того, що наші попередники, як і жителі сусіднього Дрогобича, заробляли на життя тим, що варили сіль на продаж. На підставі цього дослідники зробили припущення, що тоді Трускавець, мабуть, був одним з присілків Дрогобича. Наші предки, як і жителі сусідніх сіл, і сільським господарством займались. Були, звісно ж, й ремісники. Щодо самого курорту, то початком його заснування вважають 1827 рік, коли, зважаючи на наявність у нашій місцевості цілющих вод, від тодішньої австрійської влади було отримано дозвіл на будівництво першої водолікарні. Постала вона у середмісті, самому серці теперішнього курорту. Складалась нова будова з чотирьох кабінок. Санітарними, якимись іншими вимогами щодо проведення будівельних робіт тоді особливо не переймались. Перше курортне приміщення, яким слід вважати водолікарню, добудували до місцевої корчми. На жаль, точне місце розташування цієї безцінної для нас курортної реліквії не збереглось. Лише приблизно знаємо, де ця споруда стояла. На жаль, не лише водолікарні — ніщо інше, що постало в Трускавці упродовж першої хвилі архітектурної забудови курорту, не збереглось. Шкода, але нічого не зробиш. Після цього в Трускавці почалася нова доба. Поділимо її на кілька етапів, які на багато десятиліть розтягнулись — від першої половини XIX-ого до другої половини XX-ого століть.

Хрещений батько «Нафтусі»

— Зрозуміло, що до створення в Трускавці курорту різні люди доклалися. А що про них відомо? Можете розповісти про тих, хто підготував підґрунтя для теперішнього курортного центру, столиці бальнеологічних вод України, яким сьогодні місто «Нафтусі» є?

— Починати тут, мабуть, слід із такої історичної для Трускавця постаті, як Йосиф Міцевський. Цій людині, поляка за походженням, свого часу судилося стати управителем села, яким тоді був Трускавець. Саме Міневський отримав із рук тодішньої влади документ, який засвідчував новий статус села як курортного поселення. Винятково важливу роль у становленні курорту відіграв Теодор Торосевич, знаний львівський фармацевт-дослідник. У життєписі цієї людини стверджується, що за своїм походженням Торосевич — вірменин. Належить до числа тих вірменів, чиї родинні коріння тягнуться з XIII століття. Саме тоді король Данило Галицький запросив для будівництва до свого королівства знаних майстрів. Вірмени на той час у цій галузі мали дуже гарну репутацію, вважалися одними з найкращих. Сам майбутній дослідник народився у Станіславові. Як пояснити його невірменського походження прізвище? Тим, що він, як і інші вірмени, полонізувався. Торосевича називають хрещеним батьком трускавецької «Нафтусі». Науковець не лише Трускавцю прислужився. Визначивши хімічний склад лікувальних вод, посприяв становленню багатьох інших бальнеологічних курортів Галичини. І, звісно, здобув визнання в науковому світі.

Колись гірничовидобувним перспективам перевагу віддавали

— Торосевич, звісно ж, велику справу зробив. Своїми дослідженнями він, по суті, «винайшовши» «Нафтусю», яку тоді називали звичним словом «нафта», утвердив ії у статусі винятково корисної, цілющої водички. Але навіть після цього тодішні «отці» Трускавця, остаточно не визначившись із тим, як далі рухатись — на розвиток бальнеологічного курорту консолідувати зусилля чи інший, гірничо-видобувальний, напрямок для розвитку обрати, певний час вагались, не могли повірити у пріоритетне значення наразі сумнівної, як тоді вважалось, курортної справи. Що їх змусило віддати перевагу бальнеології?

— Справді був такий період, коли місцева влада, вагаючись, не знала, яким ресурсам перевагу слід віддати. Ці вагання мали під собою реальні підстави. Не потрібно забувати, що тоді трускавецькі надра не лише озокеритом, а й цинком, оловом, сіркою і, звісно ж, нафтою славились. Можна зрозуміти тих, хто майбутнє Трускавця пов’язував із гірничовидобувним підприємництвом: майбутній курорт опинився в центрі Бориславсько-Дрогобицького нафтового басейну. Але все змінилось, коли трускавецький курорт перейшов до рук спілки приватних власників, яку очолив князь Адам Сапега. На той час це були дуже впливові, знані як у Галичині, так і у самій Варшаві люди. Загальновідомо, що Адам Сапега, який, до речі, народився у Варшаві, як і його батько, мав чималу симпатію до українського національного руху. Брав активну участь у спробах порозуміння з українськими політиками. Завзятий ворог москвофілів. Саме він у «спілці» з графом Жолтовським відіграв винятково важливу роль у тому, щоб Трускавець остаточно переорієнтувався на санаторну справу, став бальнеологічним курортом. Сапега і колега багато грошей, які заробляли у гірничовидобувному секторі, вкладали у розвиток курорту. Це, зрозуміло, без наслідків не минулося. У вісімдесятих роках XIX століття стало остаточно зрозуміло, що точка зору прихильників санаторної справи у Трускавці призвела до незворотних процесів. Відбувся прорив, я би так сказала. Так було визначено долю оздоровниці майбутньої «Нафтусі». Після цього в Трускавці
великі зрушення відбулися. Одна за одною нові водолікарні почали з’являтися. Це змусило тодішніх курортних менеджерів про створення курортної інфраструктури подумати. Потрібно відзначити, що наші попередники свою справу знали добре. Невдовзі у створеній ними парковій зоні курорту залюбки прогулювались заможні відпочивальники з усієї Європи. До речі, курортний парк у Трускавці, одну з окрас курорту, дотепер називають «Адамівкою». Він — дітище Адама Сапеги. Наступною постаттю, яка залишила глибокий слід в історії Трускавця, став один із найбагатших на той час бориславських підприємців — Йосиф Вічинський. Наприкінці XIX століття ця людина, взявши в оренду курорт Трускавець, почала діяти набагато масштабніше та продуманіше, ніж це робили його попередники. За час його управління у Трускавці затвердили так званий регуляційний план, згідно з яким і здійснювалась розбудова курорту. Був радикальним прихильником англійського стилю у створенні паркової зони. Не тільки водолікарні, а й вілли та готелі почали будувати. З’явились нові дороги та підземні комунікації. Все це, звісно ж, робило курортне життя комфортнішим.

Золота доба Раймунда Яроша

— Справді, як свідчить історія, немало людей долучились до розбудови бальнеологічного курорту в місті «Нафтусі». Кожному з них є за що дякувати. Але нікого з них сьогодні не згадують так часто та так шанобливо, як Раймунда Яроша. Що про епоху цієї харизматичної для Трускавця особи, яку і новатором, і реформатором називають, потрібно знати?

— За Яроша, як, зрештою, як і за всіх інших менеджерів, які до нього управляли Трускавцем, говорять їхні справи. Звісно, що за масштабами змін, які відбулися за час управління курортом, найбільше досягнень до свого активу записав саме Раймунд Ярош. Ставши головним власником курорту та головою спілки «Трускавецькі джерела», Ярош із 1911 по 1936 рік стояв біля штурвала курортної справи. Завдяки добре продуманим реформаторським змінам домігся результатів, які дозволили Трускавцю піднятись до рівня європейських курортів. Мабуть, ще більшого домігся, якби не Перша світова війна. Лінія фронту з перемінним успіхом змінювалась. Упродовж цього часу в трускавецьких віллах постійно квартирували якщо не німецькі, то російські війська. Лише після завершення війни у 1918 році та повторної окупації Галичини у 1919 році до Трускавця повернулись колишні власники курортної спілки. Добою процвітання курорту стали двадцяті-тридцяті роки. Останні три роки, із 1936 по 1939 рр., Раймунда Яроша на посаді головного менеджера в Трускавці змінив його син, Роман Ярош. Спадкоємець курортного «трону» батька не підвів. Виявися здібним та працьовитим. Упродовж його управління на води до Трускавця приїжджало немало людей, які тоді до європейської еліти належали. Не лише з Польщі, і з Німеччини та Англії прибували відпочивальники. Багато матеріалу збереглося в музеї і про перебування в нас тодішнього президента Естонії Костянтина П’єца. Польські музейні джерела стверджують, що й перший президент Турецької Республіки, засновник сучасної турецької держави Мустафа Кемаль (Ататюрк) також побував у Трускавці. По-справжньому полюбила Трускавець, неодноразово відпочивала в нас Елізабет Бергнер. Народившись у Дрогобичі, актриса зробила кар’єру в Європі. Не вона одна з творчих людей приїжджала на води. Серед тих, хто частенько, як самі ж висловлювались, для натхнення в Трускавці зупинялись, не бракувало богемної публіки.

Володимир Козявкін, Степан Івасівка, Адам Гела…

— Що можна сказати, які відомості збереглися в музеї про людей, які мають великі заслуги перед Трускавцем, прославили курорт у наш час?

— Багато людей, перебуваючи на різних посадах, вписали своє ім’я в історію Трускавця. Чого лише вартує спадок Народного художника України, неперевершеного майстра гобелена, аплікації, пастелі та багатьох інших художніх технік, колишнього головного художника будинків моди в Харкові, Києві та Львові, полум’яного українського патріота, правдивого генія Михайла Біласа. Ще за його життя у місті «Нафтусі» відкрили музей імені майстра, у залах якого дотепер творіння цієї людини експонуються. А отець Олекса Пристай, автор чотиритомної праці «З Трускавця у світ хмародерів»! І він — наш родак. А місцеві священники Іван Валюх та Тадей Скородинський, які так багато зробили для просвітницької роботи в Трускавці. Їхні імена незаслужено призабуто. Маємо виправити це. Гарний спомин після себе залишив колишній головний лікар санаторію «Каштан» Адам Гела. Ця людина розробила та впровадила у медичну курортну практику теплове лікування озокеритом. У фондах нашого музею зберігаються матеріали, в яких розповідається про справи та досягнення тих, на кого рівнявся Трускавець за життя та чию пам’ять шануємо після їхньої смерті. Глибокий слід залишили вони у нашій історії. Але навіть серед цих заслужених людей є особи, досягнення яких за загальноприйнятою шкалою добрих справ не виміряти. Такими мені бачаться Володимир Козявкін та Степан Івасівка. Професор Степан Івасівка упродовж 1994−2006 років очолював «Гідрогеологічну режимно-експлуатаційну станцію» Трускавецькурорту. За свідченням своїх колег-науковців йому вдалося те, що до снаги лише одиницям. Моніторинг і експлуатацію родовища «Нафтусі» зумів підняти до рівня академічної науки. Але не тільки цим, не лише своїми науковими розробками увійшов в нашу історію Степан Івасівка. Не менше значення має його приклад служіння, його інтелігентність, правдолюбство, непідкупність.

Володимир Козявкін — лікар із світовим ім’ям. Герой України, доктор медичних наук, професор. Заснував та відкрив у Трускавці Міжнародну клініку відновного лікування. Його методика визнана в усьому світі. За допомогою до клініки українського медичного генія привозять дітей з усієї Європи, Америки, Азії, звідусіль.

Мало хто далеко зазирає

— Трускавець не відразу ж курортом став. Не одне століття минуло, поки у звичайному прикарпатському селі з родовищами мінеральних вод не «докумекали», що правдивим багатством володіють, не почали бальнеологічний курорт розбудовувати. А як Трускавець містом став?

— Жителі Трускавця ще до того, як село курортом стало, жили досить заможно. А від добра, як відомо, добра не шукають. Мало хто далеко зазирає, готується до завтрашнього дня, якщо сьогодні живеться непогано. Так вийшло і в Трускавці. Так звані місцеві радні, депутати тодішньої Трускавецької гміни у тридцятих роках минулого століття не підтримали ініціативу власників курорту про надання Трускавцю статусу міста. Проти цього висловились ті, хто в сільському господарстві свій ужинок збирав. В основному це були українці. А ось німецька окупаційна влада, не спитавши в місцевих жителів дозволу, у 1942 році надала Трускавцю статус міста. Вирішальну роль у цьому рішенні відіграла економічна вигода.

Після зміни статусу більше податків почали збирати. Так тривало до 1944 року, поки німці не забралися. Радянська влада, як це було заведено в більшовиків, на курортні перспективи Трускавця спочатку увагу не звернула. Створила собі тут колгосп. Але через деякий час до більшовиків дійшло, що курорт і колгоспі — несумісні речі. Невдовзі колективне господарство було переведено до сусідньої Станилі. А Трускавець, який у 1947 році став всесоюзною оздоровницею, тоді ж отримав статус селища. Вже через рік, наприкінці 1948 року, оздоровниця знову стала містом.