Магія витинанок Дарії Альошкіної

«Мереживо століть» — так називається унікальна виставка відомої мисткині витинанки Дарії Альошкіної, яку вперше в Україні відкрили у Львівському музеї модернізму. Ці роботи вже здобули визнання під час XVIII Венеційського бієнале у рамках проєкту «Українська ДНК». Дарія Альошкіна створює роботи великих і малих розмірів. Цю неймовірну красу у світі витинанки побачили люди у 16-ти країнах світу. І ось, нарешті, Дарія Альошкіна привезла виставку для львів'ян та гостей міста Лева. Про виставку, яка триватиме у залах Музею модернізму до 9 березня, про магію витинанки та коли вперше зробила таку неймовірну красу, Дарія Альошкіна розповіла журналістці «ВЗ».

— Даріє, як довго готувалися і чому присвячена виставка, яку відкрили у Львові?

— Витинанковий проєкт «Мереживо століть» був створений для незалежного проєкту «Українська ДНК» під час проведення La Biennale di Venezia. Україна була представлена на Архітектурному бієнале у 2023 році вперше за останні 10 років. Виставка є спільним проєктом Асоціації Design4Ukraine, Національної Спілки Архітекторів України (НСАУ) та Roberto Bianconi. Виставка пропонує матеріальну, просторову та часову подорож через ключові моменти української історії до сучасності. Працювала над проєктом понад місяць по 10 годин на день. Проєкт налічує 12 витинанок, кожна розміром 100×270 см. Витинанки поділені на 9 тем: «Трипілля», «Скіфія», «Київська Русь», «Анна Ярославна», «Золота Орда», «Вишивка козацької старшини», «Покрова», «Модерн», «На Волю». Понад місяць витинанки експонували у Венеції - під час Венеційського бієнале, у 2024 я представила його у болгарській Софії, і от вперше в Україні.

— Одна з робіт присвячена Софії Київській…

— Вона називається «Київська Русь». На цю роботу витратила найбільше часу — спогади з дитинства, коли стояла у Києві посеред собору і дивилася вгору, настільки закарбувалися у пам’яті, що хотілося передати усе детально та енергетично: хвилі Дніпра, Софійський Собор, купол, стилізовані під витинанку орнаменти з фресок.

— Ще одна має назву «На волю», присвячена українським воїнам, які віддали життя за волю України. Це і посвята вашому братові, який став ангелом ще торік?

— У роботі на тему опору українців радянській владі у центрі зображено тернисте дерево, обабіч вгору летять птахи. Птах — символ волі, руху, надії. Птах вільний, він намагається вирватися з полону, як і наші люди, які всупереч жорстким законам не втрачали надії і боролися. Також цю витинанку я посвятила своєму брату Михайлу, який загинув під Запоріжжям.

— Мереживний світ, який творите ви, зачаровує і вже не відпускає. А коли зробили свою першу витинанку?

— Мама викладала у школі образотворче мистецтво — тому перша витинанка народилася десь там. Не пам‘ятаю точно, що то було — думаю, витинанка звичайної сніжинки. Потім у школі композиції стали складнішими — я витинала тематичні сюжети. Але то все було на рівні хобі.

— Ви народилися у родині скульпторів. Тобто з дитинства бачили роботу з каменем, металом чи деревом… А для себе обрали інший шлях — мистецтво витинанок. Чому?

— Я за освітою — скульптор, до 26 років активно розвивала карʼєру скульптора — брала участь у понад 40-ка різноманітних пленерах та симпозіумах монументальної скульптури, у тому числі снігова скульптура та льодова. Ще до недавнього часу я організовувала льодові конкурси у Львові. До витинанки повернулася вже під час народження трьох дітей — кар‘єру скульпторки довелося призупинити, бо материнство займало багато часу вдома. Однак бажання самореалізуватися творчо не покидало мене і я звернулася до свого хобі з дитинства — витинання. Таким чином, можна сказати, витинанка врятувала мою творчість. Не припиняю тим займатись, бо є попит. Маю безперервний потік замовлень та проєктів.

— Як довго працюєте над виготовленням одного полотна? Чи спочатку малюєте ескіз?

— Для створення великої витинанки ми спочатку робимо маленький ескіз у масштабі, потім переносимо його на великий формат — папір, який складаємо вдвоє. І далі вже досить механічна робота — довге витинання промальованого ескізу. Для виготовлення одного великого полотна (110 см на 350 см) витрачаю від 3−5 днів. Це за умови, що працюю по 7−10 годин на день.

— Зараз ідеї для творчості народжуються, власне, темою теперішньої війни. Але ж не лише війні присвячені ваші роботи, які демонструють у світі різноманітність української культури. Що вас надихає на створення інших сюжетних ліній?

— Наші традиції надихають, і це основний фундамент моєї творчості, що був у мене від початку. Я майже завжди вплітаю у роботи орнаменти, які також є на писанках, килимах та рушниках, але, звісно, їх переосмислюю технічно — під витинанку. Надихають пори року, книга, кіно, музика — навколо безліч ідей, які ще хочеться спробувати зробити у цій техніці.

— Чи траплялося таке, що ви створили витинанку, а потім подивилися і зрозуміли — не те хотіли показати? І що тоді робите з тією витинанкою?

— Зазвичай не буває таких моментів, бо є перед тим чіткий ескіз, якого ретельно дотримуюсь — це і дає безпрограшний фініш. У менших роботах я даю собі шанс більше експериментувати — і після кожної маленької витинанки я хочу зробити наступну — кращу, ніж попередню.

— Мистецтво витинанки ви колись назвали магією. У чому ця магія полягає?

— Так витинанка, яка створюється за традиційною технікою складання паперу вдвоє, є магічною. Витинанка народжується, коли папір складається і розкривається — це своєрідна магія і дуже цікавий процес, бо ти не знаєш, що в кінці вийде.