«Щоб переселенцю знайти роботу, йому спершу варто виговоритися і поплакати»

37% вимушених переселенців зіштовхуються на заході Україні (Львові та Ужгороді) з проблемою нестачі вакансій за своєю спеціальністю. Ще стільки ж відсотків нарікають, що роботодавці навідріз не хочуть брати на роботу вимушено переміщених осіб. 29% опитаних сказали, що на потенційній роботі пропонували надто низьку зарплату. 20% відповіли, що не мають досвіду в пошуку роботи. 5% мають юридичні проблеми на попередньому місці праці, або втратили документи. 68% опитаних зацікавлені пройти курси підвищення кваліфікації, дотягнути іноземну мову, розширити свій професійний профіль — щоб знайти роботу.

Такі дані соціологічного дослідження про бар'єри в пошуку роботи для переселенців зі сходу та півдня презентувала у Львові регіональна менеджерка громадської організації «Центр зайнятості вільних людей» Заріна Акопянц.

У зоні ризику безробітних — жінки з малими дітьми, люди з психологічними проблемами на фоні війни

Серед бар'єрів в пошуку роботи, які під час інтерв‘ю назвали самі переселенці - роботодавці, начебто, сприймають їх, як тимчасових працівників і не надто бачать у своїй команді. Друга причина стосується молодих жінок, які не можуть піти на роботу через догляд за дитиною, або за своїми старенькими батьками. А чоловіки не можуть знайти на новому місці роботу через те, що не хочуть реєструватися у військкоматі…

Заріна каже, що в цьому опитуванні (взяли участь понад 100 осіб зі Львова та Ужгорода), переселенці вголос не сказали про ще один важливий бар'єр. Вони вважають, що погане спілкування українською мовою відлякає роботодавця… Про це переселенці, зокрема кажуть в гуманітарних штабах та соціальних службах, де їм допомагають шукати роботу, видруковують резюме, дають поради щодо співбесід.

Переселенці також зіштовхуються з житловою проблемою і вважають це своєрідним замкненим колом: щоб піти на роботу, потрібно мати постійне житло, а щоб мати житло — потрібні гроші на оренду… Усі ці фактори, а також психологічні проблеми на фоні війни стають на заваді переселенцям знайти роботу.

«Щоб переселенцю знайти роботу, йому спершу варто виговоритися і поплакати, — наголосила пані Заріна. — На кожній консультації з питань пошуку роботи люди плачуть, емоційно розповідають свою історію евакуації, про те, хто ще залишився на сході… Я родом з Маріуполя, приїхала жити до Львова ще у 2014 році. Згодом до мене переселилася мама. Вона довго була у пригніченому стані, я їй допомагала вийти з того „настрою“. А до того, моя мама була самодостатньою жінкою. Війна багато що змінює в людській психології, людям треба з кимось виговоритися. Тому впевнено скажу, що психологічний бар'єр теж є на перешкоді в пошуку нового місця праці».

Львів — лідер серед вакансій, які пропонують переселенцям

«Війна зменшила кількість вакансій по всій Україні, скорочено робочі місця, — продовжує розмову Заріна. — Але попри війну, Львів став другим містом в Україні за великою кількістю вакансій, зокрема які пропонують переселенцям. На першому місці - Київ. Зараз ситуація у Львові краща, бо відкриваються релоковані підприємства, які беруть на роботу переселенців. Найбільше запитів від переселенців — у сфері торгівлі те в готельно-ресторанному бізнесі. Найменша конкуренція — у сфері краси і фітнесу».

В.о начальника управління персоналом Львівської міської ради Богдана Яремчук сказала під час презентації дослідження про свій досвід роботи з переселенцями, які шукали роботу у Львові.

З 19 березня в Центрі підтримки вимушених переселенців, що на Князя Романа, 6 працювали рекрутери. Шукали роботу людям, які приїхали до Львова, тікаючи від війни.

«З 19 березня по 15 червня до центру за роботою звернулися 1400 осіб. Лише 35% працевлаштовано, — наголошує пані Богдана. — Серед охочих було мало жінок. Тому ми пішли шукати в прихистки, в модульні містечка. Але це нічого не дало. Люди не надто хотіли йти працювати, більше цікавилися питанням соціальних виплат… Надіялися, що повернуться додому і їм не потрібна була робота у Львові. Були побоювання, щоб вони не перетворилися на споживачів і жили на соціалку. Людям пояснювали, що працювати треба, щоб вийти зі стресу, щоб заробити на життя. Доводилося проводити роз’яснювальну роботу: адаптація — через працевлаштування».

Журналістка «ВЗ» запитала у чиновниці, куди вдалося працевлаштувати тих, хто мав бажання працювати і заробляти гроші. Богдана Яремчук пояснила, що у львівську мерію також взяли на роботу переселенців.

«Зазвичай працевлаштовані в сфері бухгалтерії, на комунальні підприємства, — каже Богдана. — Також завдяки переселенцям ми поповнили штат інспекторів з паркування, муніципальної варти. Частину людей пішли в робітничі професії, заклади громадського харчування, на швейні підприємства. Зарплата в низ офіційна достойна».