Передплатити Підтримати

«Я ще ніколи не робила вистави, яку глядач... не побачить»

У львівському Першому театрі – незвична прем’єра «Пливе човен». Її «дивитимуться», вдягнувши маски… на очі

«Найважливішого очима не побачиш». У Першому театрі це вирішили довести на ділі. І створили виставу «Пливе човен» за мотивами п’єси Марка Кропивницького «Івасик Телесик», у якій найважливішими є звуковий ряд, тактильні відчуття, пісні, звуки живої природи тощо. Зануритись у них і уповні їх відчути можна лише із заплющеними очима.

У чому специфіка й «фішка» нової вистави, журналістці «ВЗ» розпові­ли її творці — директор і художній керівник Першого театру Юрій Ми­сак, режисер-постановник вистави Ірина Ципінай, художник-постанов­ник Дарія Зав’ялова.

Юрій Мисак: «Вважаю, у житті лю­дини немає нічого важливішого, ніж наші відчуття, а все решта мало би бути цьому підпорядковано. Усі ми прагнемо комфорту, якоїсь близькості, хороших відчуттів. Мені дуже приємно, що в нас поселяється вистава, яка є експери­ментом для нашого театру. Це вистава і для дорослих, і для маленьких глядачів. Вона дає можливість побавитися у від­чуття: закрити очі й спробувати відчути світ театру, запахи, дотики…».

Ірина Ципіна: «Це експеримент не тільки для театру, а й для мене особисто і для всіх, хто долучився до її створення. Мені давно хотілося спробувати щось таке, що апелювало би до інших відчут­тів, крім зору. Хотілося поексперименту­вати, відмовитися від візуальної сторони вистави. Так виникла ідея — заплющити очі глядачам і дати їм можливість відчути себе всередині вистави, яка відбуваєть­ся довкола глядача і апелює до кожного особисто. Це дає можливість опинитися у казці „Івасик Телесик“ на березі річки, у печері у Відьми тощо».

Дарія Зав’ялова: «У мене було найдивніше завдання у цій виставі. За багато років своєї діяльності в театрі я робила вистави і для дорослих, і для дітей, вистави, в яких глядач сидить на сцені, в яких глядач сидить під сценою, на горищі театру, в Італійському дво­рику. Але я ніколи не робила вистави, яку глядач не побачить. Тож доводило­ся весь час думати не тільки про те, як це все виглядатиме, а й як це відчува­тиметься на дотик, які будуть фактури, яке буде відчуття смаків і запахів… Усе решта я робила так, ніби виставу можна буде дивитися і з розплющеними очи­ма».