«Ми „поламали стіни“, щоб глядач став учасником дійства»

Одного разу на пресконференцію керівництво Львівського Національного театру імені Марії Заньковецької запросило журналістів прямісінько на… сцену. Ми у якийсь момент відчули себе акторами, бо з’явилося хвилювання. А найголовніше трепет, бо ти не за лаштунками береш інтерв'ю в актора чи режисера, а з ними на сцені, тобто на одній хвилі. І от 11 квітня ситуація начебто повторилася. Тільки це не була пресконференція, а неймовірно цікаве дійство у постановці заньківчан!

Глядачі стали учасниками «Оркестру». Спеціально для цієї вистави у жанрі нуар-кабаре у глядацькій залі збудували подіум. Ми, глядачі, сиділи за столиками, накритими червоними обрусами. А на столиках, як і годиться, фужери для шампанського і легка закуска. Забігаючи наперед скажу: фужери порожніми не стояли — актори у час вистави наливали глядачам шампанське. Одне слово, все, як у справжньому кабаре!

У виставі йдеться про життя маленького жіночого ансамблю. Як з’ясувалося, автор п'єси, французький драматург Жан Ануй у дитинстві підглядав за репетиціями матері-музикантки.

Сюжет, поданий заньківчанами-професіоналами, розкручений талановитим режисером Богданом Ревкевичем (це ж у його постановці «Львівське танго» кілька років не сходить з афіш Театру імені Марії Заньковецької. — Г.Я.), захоплює з перших хвилин. О, я бачила, як «облизувалися» чоловіки-глядачі біля подіуму. Дівчата, фігурові, як порцелянові статуетки, у відповідних костюмах не просто скакали по подіуму, а «проживали» на сцені драматичні сюжети свого життя — з плітками, суперечками, що доходили до бійок, любовним трикутником… Усі дівчата з оркестру так мріють кохати і бути коханими, але, на жаль, доля ніяк не хоче бути прихильною до них.

Режисер Богдан Ревкевич додав у виставу багато «власних нот», точніше, чимало музичних епізодів, тож кожен персонаж має свій хореографічний «номер». Усе, як у справжньому мюзиклі. Автор музичного оформлення — відомий львівський композитор Остап Мануляк, хормейстерка — Оксана Явдошин, хореограф вистави — Денис Григорук, художниця костюмів — Наталія Тарасенко. Звісно, і акторський склад тут підібраний зірковий. Та що казати, заньківчан усіх можна назвати зірками славетної сцени, бо саме у цьому величному — справжня кузня театральних кадрів.

Як розповів журналістці «ВЗ» режисер-постановник вистави Богдан Ревкевич, взятися за «Оркестр» йому запропонував генеральний директор-художній керівник Театру імені Марії Заньковецької Максим Голенко.

— Я читав колись п'єсу Жана Ануя, але для мене цей матеріал став, швидше, викликом, — каже пан Богдан. — Працювати з акторами над постановкою почав у січні. Художній керівник запропонував ідею з шампанським, ми знайшли спонсорів, а зі сценографом Олексієм Хорошком придумали, як має виглядати сцена, як «поламати стіни», щоб глядач став учасником дійства. Насправді, у мене було багато ідей щодо постановки, бо сама п'єса надається до цього. Її можна розкручувати.

За словами Богдана Ревкевича, в «Оркестрі» викрито не смішні проблеми, бо матеріал — глибокий, у ньому заховані певні змісти. До прикладу, у п'єсі нема образу конферансьє, але режисер його ввів.

— Для мене конферансьє - як відображення самого автора. Він дає можливість переглянути усе з іншої перспективи. Я хотів зробити так, щоб глядач дивився на усю цю суєту через очі самого Ануя. Я шукав місток між акторами і глядачем, тому і з’явився у виставі конферансьє.

— На вашу думку, чи все вдалося так, як ви про це мріяли?

— Межі досконалості нема. Щодо акторського складу, то я дуже задоволений: свої ролі зіграли чудово, показали характери кожної героїні. Задоволений музичним оформленням, яке створив Остап Мануляк. Це вже четверта наша спільна робота з Остапом — він професіонал. Хореограф Денис Григорук також «виклався» у виставі стовідсотково. Олексій Хорошко, Наталя Тарасенко, які працювали зі сценою і костюмами, спрацювали на високому рівні. Одне слово, команда в «Оркестрі» — високопрофесійна. Нам вдалося зберегти філософію Жана Ануя: ми народжуємося чистими, відкритими до життя, а у процесі життя люди набираються різних речей, які заважають їм жити. Завантажують себе душевним «хламом», який їх затягує на певне дно. І виходу з цього нема. Але, як каже конферансьє у виставі: «Вихід один — кінець, кінець, кінець… спектаклю».

А тим часом…

Пригадую, коли вчилася у школі, вчителька казала, що найкращий подарунок для неї на день народження від учнів — їхні гарні знання і добрі оцінки. Мабуть, такими «високими» оцінками, а точніше гучними прем'єрами, привітали свого керівника — генерального директора Максима Голенка з днем народження заньківчани. «Камінний господар», «Оркестр» — свідчення цьому.