«Історія, що залишає після себе тихий осад, бажання обдумати побачене і перечитати Лесю Українку»

За неповні два роки господарювання у легендарному театрі імені Марії Заньковецької генеральний директор-художній керівник Максим Голенко здійснив театральну «революцію». Театр «ожив» прем'єрами, «відкрив» нові обличчя не лише акторського складу, а й режисерського. До Львова приїжджають режисери зі світовим ім'ям і ставлять на трьох заньківчанських сценах вистави, про які колись годі було й мріяти. І попри те, що вистава, яку 9 квітня дивився колектив редакції газети «Високий Замок», уже йшла на великій сцені театру, цього разу її «прочитали» у доволі оригінальний спосіб. Хоча твори про кохання, зраду, владу і жертовність завжди можна «прочитувати» по-різному. По-іншому прочитали «Камінного господаря» за однойменним твором Лесі Українки і заньківчани.

Так, «Камінний господар» уже був на афішах Театру імені Марії Заньковецької. Правда, це було ще у минулому столітті, точніше у 1971-му, коли її поставив Сергій Данченко, а у виставі грали легенди української сцени та кіно — Богдан Ступка і Федір Стригун.

Максим Голенко вирішив повернути «Камінного господаря» у театр імені Марії Заньковецької. І доручив постановку режисеру, художнику, заслуженому діячу мистецтв, лауреатові Національної премії імені Тараса Шевченка Сергію Маслобойщикову, якого глядачі знають за фільмами «Шум вітру», «Люди Майдану», «Співачка Жозефіа й мишачий народ». Однак, на львівській сцені Маслобойщиков працював вперше.

Про легендарного іспанського ловеласа і розпусника Дон Жуана писали різні письменники, серед яких Мольєр і Байрон. Але лише Леся Українка — стала першою письменницею у світовій літературі, яка створила «Камінного господаря» на початку ХХ століття і розповіла у своєму творі не лише про кохання, а й про владу, до якої йдуть, долаючи перепони на своєму шляху. Поетична драма Лесі Українки — не переклад давно відомого «Дон Жуана», а оригінальний літературний твір, в якому вперше в українській літературі змальовано образ чоловіка-спокусника.

Постановка Маслобойщикова, гра акторів, костюми, декорації, що, на перший погляд, виглядають скромненькими, а насправді, дуже круті - усе склалося в один пазл. Пазл таланту, майстерності, польоту думки… На жаль, дійство минуло дуже швидко, бо хотілося ще продовження.

Усі ланки з'єдналися в один ланцюжок, але хочу окремо сказати про хор під керівництвом хормейстерки Оксани Явдошин, що виступає на сцені як окремий персонаж. Ми вже звикли, що всі заньківчани на сцені співають. І співають фантастично! А тут акторам драматичного театру довелося не лише співати, а й виконувати фрагменти творів іспанських композиторів. А це потребує спеціальної підготовки! І «монахи» з цією роллю впоралися на «відмінно».

Враження від вистави від «високозамківців»

Ольга Матейчик

— Дуже атмосферна вистава. Все стримано, але кожна деталь працює на зміст: світло, паузи, костюми. Відчувається напруга, навіть коли на сцені - тиша. І це не просто історія про кохання чи зраду. Це про силу, вибір, про те, що свобода може бути страшнішою за будь-які кайдани. Залишає після себе тихий осад і бажання обдумати побачене ще раз і перечитати Лесю Українку.

Оксана Тарнавська

— Той камінь — він не тільки пригнітає, він кам’янить. Важкий, мовчазний символ не кари, а внутрішньої пустоти. Не страшний сам камінь, страшно, коли людина стає ним. Коли від пристрасті залишається холод. Вистава наче занурює у нескінченний двобій — між тілом і духом, свободою і владою, любов’ю і честолюбством. Із нього ніхто не вийшов живим.

Ірина Хома

— Вистава зі самого початку захопила своєю атмосферою. Актори майстерно передали емоції своїх персонажів. Особливо сподобався мені холодний Командор. Музика динамічно доповнювала найважливіші моменти вистави. А вокал Анни просто зачарував. Цікаво хор виглядав. Загалом новаторський підхід.

Коли актори вийшли на поклон, Ярослав Федорчук — виконавець ролі Сганареля подякував українським захисникам, які тримають небо над нами, за мужність, відданість і героїзм. «На виставу прийшли українські Герої, які після поранень відновлюються у реабілітаційному Центрі „Галичина“, що у Львові. Низький вам уклін, хлопці, велика вдячність! Слава Україні!». У відповідь зал вигукнув: «Героям слава!».

Після перегляду вистави і, справді, залишився післясмак — відчуття гіркоти, суму, осаду. Але з’явилося неймовірне бажання взяти до рук один з томів творів Лесі України, у якому є «Камінний господар»…