«Намисто зробила для німців, які прийняли мою маму й сестру з Олешок»

Ольга Потопляк — уродженка Херсона, але вже багато років живе у Львові. За фахом учителька початкових класів, викладає трудове навчання у приватному ліцеї. Пані Ольга створює дивовижні прикраси з вовни. Є серед її робіт валяні квіти у техніці мокрого валяння. Неймовірна краса!

«Жовтий настрій!» — написала в Instagram Ольга Потопляк. Серед її ро­біт — брошки, сережки, підвіски й перс­ні-трансформери. «Кольори змушують мозок виділяти різні хімічні речовини. У випадку з жовтим — це серотонін, який може зробити вас щасливим… Переві­ряємо?».

— Я народилася у Херсоні. Навчалась у педагогічному інституті, за фахом вчи­телька початкових класів, — розповіла Ольга Потопляк. — Після закінчення ін­ституту рік працювала у школі. Влітку пої­хала у табір на море, де вела мистецький гурток. У таборі проходили практику сту­денти зі Львова. До одного з них приїхав брат — так познайомилась зі своїм май­бутнім чоловіком. Запропонував поїха­ти до Львова. Ми одружились. У нас на­родилися діти. Син — музикант, грає на барабанах у групі «1914». Він художник, майстер тату. Донька — економіст, бух­галтер. Чоловік — шеф-кухар. Працює уже 38 років.

У Львові я працювала флористкою у квітковому магазині. Квіти — це моя лю­бов! Також працювала екскурсоводом (закінчила курси гідів). Щоразу відкри­ваю Львів для себе по-новому… Твор­чість мене завжди захоплювала. Але завжди бракувало на це часу. І ось піс­ля великої перерви я пішла працювати у школу. У ліцеї «Еколенд» працюю вчи­телькою трудового навчання. Також веду гурток декоративно-ужиткового мисте­цтва. А ще ми відкрили в ліцеї гурток ку­лінарії. Я люблю готувати. Але ми з чо­ловіком, який є професійним кухарем, завжди дискутуємо на тему «не так порі­зала», «не так підсмажила» (усміхається. — Авт.). А дітям головне — процес! Оби­раємо країну, готуємо страви з її кухні. Розповідаю учням цікаві історії, пов’язані зі стравами цієї країни.

— Ви самі освоїли техніку валяння вовни чи закінчували спеціальні кур­си?

— Читала багато про це в Інтернеті. По­дивилась, спробувала, захопилась! Ро­блю багато мініатюрних робіт, це доволі копітка робота. Часто працюю після опів­ночі, коли домашні справи усі зроблені.

— Де берете ідеї для своїх робіт?

— В Інтернеті багато підказок. Напри­клад, якесь цікаве поєднання кольорів. І все — робота пішла (усміхається. — Авт.). Інколи не можу визначитися, що ж зро­бити, — починається мозковий штурм.

— Творчі муки…

— Власне у тих муках щось і наро­джується. Я не люблю повторювати ті самі роботи. Можу почерпнути натхнен­ня навіть з цікавої книжки… Не так дав­но почала робити ще й ляльки. Назвала свою першу ляльку Сіґолен, дуже мені це французьке ім'я сподобалось. Тепер даю імена усім своїм лялькам. Крайня робота — Лаквет, це моя рефлексія після книжки «Леді Африка».

Коли почалась війна, я продала свою першу ляльку, а гроші переказала на ЗСУ. Кожна моя лялька має свою історію. Якщо я комусь дарую ляльку, то знаю, який характер у цієї людини, її особистіс­ні риси.

— Які матеріали ви використовує­те?

— Паперклей (матеріал на водній основі. — Авт.). Обличчя, ручки — все ро­блю вручну. Сама розписую ляльки. Ви­глядають як фарфорові. Наче живі. Є мої роботи у Канаді, США… А намисто з вов­ни я зробила для прекрасних людей з Ні­меччини, які прийняли мою родину, коли почалася велика війна. Мама і сестра — з Олешок.

Задумуюсь над тим, щоб почати роби­ти гуцульські ґердани — жіночі прикраси, плетені з бісеру.