«Я росла в оточенні квітів»

Якось при зустрічі куратор мистецьких проєктів Зоріана Мірус розповіла, що з нетерпінням чекає відкриття виставки квітів у галереї «Мадам Пальмгрен».

«Ви не уявляєте, якими неймовірно-казковими ароматами наповнюється галерея на кілька днів. Це не просто квіти – це шедеври ірисів, які виводить Ірина Лукава». На відкриття виставки не довелося довго чекати. У суботу, 4 червня, у галереї запахло ірисами.

Ірина Лукава – біолог, викладає медичну біологію в одному з медичних коледжів Львова. Любов до квітів пані Ірина успадкувала від матері і бабусі.

«З дитинства у нас завжди було багато квітів, - розповіла журналістці «ВЗ» Ірина Лукава. – Я росла в оточенні квітів. Потім вступила у Львівський університет, мешкала тут. Але коли з’явилася можливість перебратися за межі міста, перше, що зробила, - на городі посадила не картоплю чи цибулю, а квіти».

- А коли вперше вирішили свої квіти показувати людям?

- Ця ідея – не моя. Я – член української Спілки ірису. Це некомерційна громадська організація, що з’явилася 2010 року, яка об’єднує поціновувачів цієї фантастичної квітки. У США така спілка з’явилася ще 100 років тому, тож українська співпрацює з американською спілкою. Один із напрямів діяльності таких спілок – це показ ірисів, влаштування виставок. На початках члени української спілки показували свої квіти у Київському ботанічному саду. А п’ять років тому я вирішила влаштувати регіональну виставку у Львові, що стала першою регіональною виставкою в Україні, і влаштували ми її в артгалереї «Мадам Пальмгрен».

- Скільки маєте сортів ірисів?

- Зараз вже не можу сказати. Колись рахувала, а після цифри 500 вже й перестала. Бо одні вибувають, інші з’являються. Тепер я більше переорієнтовуюся на власну селекцію. Створюю власні сорти, бо мені це подобається більше, ніж просто купувати чужі.

- З виставки букети продаєте?

- Ні. Жодної комерційної складової. Тільки популяризація, просвітницька робота. Люблю спостерігати за реакцією людей, коли заходять у галерею. Дивуються, що іриси мають такий фантастичний запах і стільки кольорів та відтінків. Люди звикли, що бабуся чи мама вирощували сині, жовті і білі півники, як їх називають у народі. А тут – суцільне буяння фарб! Цю красу треба бачити на власні очі, бо жодна фотографія не передасть усієї повноти!

- Життя ірисів – коротке. Що потім росте на полі, де були ці квіти?

- Нічого. Кожен сорт цвіте плюс-мінус два тижні. А їх у мене дуже багато. Милуватися ірисами можна навіть до семи тижнів.

- Скільки часу на день приділяєте своєму хобі?

- За потреби – цілий день. Багато часу йде на фотографування, на опис. Бо якщо готую сорт для реєстрації, то його треба детально описати.

- Любов до квітів успадкували ваші діти?

- У мене троє синів. Коли ми тільки переселилися за місто, я намагалася долучити їх до вирощування квітів. Ми навіть разом сіяли, дочекалися, поки зійдуть квіти, і я навіть зареєструвала сорти з їхніми іменами. Лукавий Мар’ян має сорт «Юстина», а Лукавий Ростислав - сорт «Синьоочка». Але це хлопці, вони працюють в ІТ-технологіях. А стосовно назв, то намагаюся підібрати такі, що пов’язані з нашим містом, історією, культурою. До прикладу, один з перших моїх сортів отримав назву «Дід Панас», потім був «Водоспад Шипіт», сорт, присвячений відомій львів’янці – «Софія Соловій» (сопрано), а також балерині - солістці Львівської опери «Анна Сапункова»…

- А невістки розділяють вашу любов до квітів?

- Невісток ще нема (сміється. – Г.Я.). Але дуже сподіваюся, що бодай майбутні внуки успадкують мою любов до квітів. Бо у мене не лише іриси. Маю понад 100 сортів півоній, також займаюся гібридизацією лілійників, що цвітуть у другій половині літа.

- На скількох гектарах поля «розляглася» ваша любов?

- О, ні. У мене для квітів лише 10 сотих.