«Мені хотілося показати Ігоря — як джерело, яке примагнічувало до нього усіх творчих людей»

24 березня мало би виповнитися 70 років видатному композиторові, талановитому музикантові, улюбленцеві українців, прекрасній людині Ігореві Білозіру. З цієї нагоди цього дня у Львівській національній опері імені Соломії Крушельницької «Ватра», яку заснував Митець, заспіває пісні, що давно стали хітами.

А напередодні, 23 березня у фоє ФілАрт Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика відкрили унікальну виставку «Ігор Білозір: мистецьке коло». На виставці представили художні твори, які відображають атмосферу його творчого середовища та мистецьких взаємин. До експозиції, яка представлена для огляду, увійшло 23 роботи з приватної колекції Ігоря Білозіра — твори, які йому дарували друзі-художники та соратники. Серед авторів — Орест Скоп, Богдан Мусієвський, Олесь Тищук, Микола Бордун, Андрій Куруц, а також роботи класика українського мистецтва Зеновія Кецала. Центральне місце в експозиції займає новий портрет композитора, який нещодавно створив народний художник України Петро Сипняк, який товаришував з творцем української пісні.

Перед урочистим відкриттям виставки ініціаторка відкриття виставки з нагоди ювілею, народна артистка України Оксана Білозір розповіла журналістці «ВЗ», чому саме у Львівській філармонії виставлено картини, які її талановитий чоловік отримував у подарунок від знаменитих митців.

— Річ у тім, Львівська філармонія — Альма-матер для «Ватри» та Ігоря Білозіра, — сказала Оксана Білозір. — Бо саме тут, у стінах Львівської філармонії творилася його музика. Філармонія стала творчою лабораторією Ігоря. З нагоди 70-річного ювілею наша родина вирішила показати багатогранного Ігоря. Не такого, яким його знають шанувальники творчості за фотографіями, що з’являлися у пресі. Ми хотіли показати його внутрішній світ — чим жив композитор, що його надихало, що творило той фон, який давав йому крила, і завдяки чому формувався його естетичний смак. Найбільше мені хотілося показати Ігоря — як джерело, яке примагнічувало до нього усіх творчих людей. Бо у нашому помешканні не було жодного дня, жодного вечора, щоб не прийшов у гості хтось із знаменитих на той час митців, поетів. Кожен мав за честь прийти до нас. А Ігор цим жив. Він настільки був відкритим для людей, усе його життя було у потоці людських доль, а особливо доль творчих людей. Власне картини, які представлені у Львівській філармонії, з’явилися у нашому домі у час жорстокої тоталітарної машини, що упосліджувала все українське. На нашій кухні велися розмови про мову, про Україну, саме до нас приносили заборонені книги… У нашому домі горіло те світло, при якому можна було себе проявляти. Це тепер кажуть: дихали національною ідентичністю. Цю атмосферу не можна передати словами, описати того, що відбувалося насправді, неможливо. Ми ділилися радістю від своїх здобутків. Ігор виконував свої пісні. Художники приносили свої картини, поети дарували вірші. Тому ці картини, які ми представляємо — це історія тих людей, які формували у Львові осередок, ба більше, енергетичне джерело, що мотивувало людей творити, жити, радіти, досягати висот, переборювати труднощі.

Організаторка виставки Зоріана Мірус сказала, що багато тисяч українців виросли на піснях Ігоря Білозіра. Інші ж вчили мову саме на його піснях. Оскільки місто Лева — колиска його творчості, то саме у Львові відбуваються заходи, присвячені 70-річному ювілею великого українця.

На відкритті виставки зібралися друзі і шанувальники творчості Ігоря Білозіра. Це майже усі «ватрівчани», а також митці Орест Скоп і Петро Сипняк.

На виставці представлено три роботи відомого художника Ореста Скопа.

— Тепер я йду містом і практично нікого зі знайомих не зустрічаю, — сказав Орест Скоп. — Колись тільки вийшов у центр — зустрів композитора, поета, письменника, художника, скульптора. Ми «засідали» на «Вірменці» чи на іншій «каві». З Ігорем ми були добрими друзями. Він часто приходив до мене у майстерню. Я малював картину, підписував йому, бо саме ця йому сподобалася. Знаєте, Ігор міг мені зателефонувати посеред ночі і запитати: «Ти де? Що робиш? Прийди до мене — я написав музику. Хочу, щоб ти її почув». А іншого разу міг прийти з інструментом і запропонувати: «У тебе велика майстерня. Ти малюй. А я в іншій кімнаті буду писати музику».

Таким був Ігор Білозір — правдивим, відвертим, щирим. І дуже талановитим. Таким його запам’ятали митці. Людину, яка боляче реагувала на фальш — не лише у музиці, а й ужитті.