«Батьки мають завжди ставати на бік дитини, хвалити і захищати…»

Британський мінісеріал «Юнацтво» набуває шаленої популярності серед глядачів. Прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер відреагував на фільм такими словами: «Цей фільм слід показувати у парламенті…». У Британії вже вирішили запровадити у школах спеціальні уроки, щоби протидіяти насильству.

Навколо фільму розгор­таються жваві дискусії. Що ж так зачепило гляда­чів у цьому фільмі?

Серіал поділений на чо­тири епізоди. Починається з того, що в англійському міс­течку поліція виламує двері бу­динку та заарештовує 13-річно­го Джеймі Міллера за підозрою у вбивстві однокласниці, Кеті Леонард. Джеймі тримають у поліцейській дільниці для допи­ту, а потім відправляють до ди­тячої психіатричної установи. Розслідування у школі та роз­мова підозрюваного з дитя­чим психологом виявляють, що психологічний стан Джеймі був глибоко порушений шкільним цькуванням через соціальні ме­режі. Крім того, у фільмі пока­зано трагедію звичайної серед­ньостатистичної родини, яка, здавалось би, добре виховува­ла дитину, але таки проґавила щось важливе…

Про свої враження від філь­му журналістці «ВЗ» розповіла психологиня Наталія Костюк.

— Серіал — потужний, ре­комендую усім подивитися, — каже Наталія Костюк. — Це історія про виживання, про бо­ротьбу за себе!

Окрема нитка фільму — роз­повідь про «маносферу». (Так називається токсичний онлайн-простір і ціла субкультура, що пропагує токсичну маскулін­ність та мізогонію (приховане або відкрите жінконенависни­цтво. — Авт.). Коли син детек­тива Адам пояснює батькові значення таємних емодзі у соцмережах, батько зовсім розгу­блений: «Вона каже, що він ін­цел. Вона каже, що він завжди ним буде. Коли хтось каже, що ти інцел, мається на увазі, що ти назавжди залишишся неза­йманим».

— Чи актуальною є суб­культура маносфери (жінко­ненависницьких поглядів чо­ловіків) для України?

— Думаю, так. І у нашому сус­пільстві є поділ «на своїх» та «чужих». Чому головного ге­роя називали інцелом? Це було ставлення як до невдахи. На перший погляд здається, що у 13-річному віці підлітки не мо­жуть так поводитися, навіть та­ких понять не знають… Ми по­винні пам’ятати, що у підлітків є широкий доступ до інформації.

Однолітки висміювали та знецінювали Джеймі у соцме­режах через його замкнутість. Він, на їхню думку, аутсайдер, у якого ніколи не буде романтич­них стосунків з жінкою. Підлітки вважають, що у Джеймі немає широкого кола друзів, а отже, він не вписується в їхню школу (їхній статус). У серіалі йдеть­ся про те, що Джеймі не з пре­стижної сім'ї. Це ще одна нит­ка фільму, коли підлітки кажуть: «80% дівчат ведуться на 20% хлопців. А ти (Джеймі. — Авт.) — поза процесом».

— Тема булінгу проходить через увесь фільм. Зокре­ма, йдеться про таємні емо­дзі… Українські підлітки теж їх використовують у соцме­режах?

— Якщо ви поґуґлите в Ін­тернеті інформацію про під­літковий сленг, дізнаєтеся ба­гато таких слів. Підлітки так висловлюються. Зараз багато говорять про важливу роль не­вербальної (безсловесної) ко­мунікації, яка займає 97%, а 3% - це вербальна комуніка­ція (словесний обмін інформа­цією).

Підлітки найчастіше пере­писуються між собою у соцмережах. Ставлять емодзі, смайлики, створюють стікери. Вкладають у них великий сенс. Те, що надважливо для підліт­ків, дорослі, як правило, став­лять на друге місце.

— Життя у соцмережах, пе­реписки з однолітками під­літки зазвичай приховують від батьків…

— Типова поведінка підлітка: «Не бери мій телефон», «А нащо тобі?». Підлітки емоційно реа­гують на намагання дорослих взяти їхній смартфон. Проти­стоять «батьківському контро­лю». Вони хочуть мати свободу! Вони вважають, що коли бать­ки ставлять телефон на «бать­ківський контроль» або час до часу скролять те, що вони пе­реглядають в Інтернеті, це за­грожує їхній свободі.

— Чи могли батьки у фільмі запобігти злочину, який вчи­нив їхній син?

— У фільмі простежується тема батьківства. Ми бачимо, що Джеймі бракує підтримки батька. Фігура батька відсутня у житті сина (!).

Під час слідства Джеймі роз­повідав психологу, як діти сміялися з того, як він грає у фут­бол. Він казав, що батько його соромився і навіть відвертався. Батько не захищав сина…

Психолог досліджувала чо­ловічий рід цієї родини. Коли складала незалежну характе­ристику особистості, розпиту­вала про стосунки з батьком, його ставлення до мами. Цей «спадок» Джеймі міг отримати від батька. (В одному з епізодів батько Джеймі розповідав, що коли він був малий, тато його лупив. Він пообіцяв собі, що своїх дітей ніколи не буде бити. Він хотів бути кращим. — Авт.).

У батьків є тенденція, нав’язування дітям своїх вподо­бань, власних очікувань. Через те, що батьки відсутні у житті ді­тей, у них формується відчут­тя неповноцінності, страх бути покинутими. Тоді дитина шукає схвалення у суспільстві.

Ви чули, як Джеймі звертав­ся до батька у фільмі. Він по­стійно хотів отримати від нього схвалення та захист. Натомість мама Джеймі казала: «Ми хо­роші батьки. Як ми його такого створили? Чому вона (сестра Джеймі. — Авт.) у нас вийшла така, а він вийшов такий?». Батьки перекладають відпові­дальність за виховання дитини на зовнішні обставини.

— Часто так буває, що батьки у різних життєвих си­туаціях не захищають влас­них дітей?

— Є така методика «Сходин­ки самооцінки»: дитину просять поставити себе на сходинку від 1 до 5, де 5 — найвища. Напри­клад, дитина ставить себе на 4 сходинку. Далі по черзі дитину питають: «Якщо б я спитав твою маму про це, де б вона тебе по­ставила?». І мама дала відпо­відь — на 3-тю сходинку. Це б означало, що дитина має до­статній рівень самооцінки та при тому не відчуває психоло­гічного захисту від мами, на­впаки — відчуває завищені очі­кування.

Що мають робити батьки? Батьки мають хвалити дітей. Безумовно приймати дитину. Що б дитина не зробила, ста­вати на її бік. Захищати її. А вже потім займатися вдома вихо­ванням у спокійній атмосфері.

— Чи можна сказати, що че­рез булінг у головного героя розвинулися психічні розла­ди? Чи був він психопатом?

— Зважаючи на те, що у роз­мові з психологом він бурхли­во реагував, я б не назвала його психопатом. Вибуховість у цьо­му випадку — захисна реакція. Це все-таки дитина.

Ми не можемо ставити діа­гноз. Ми бачимо, що він (Джей­мі. — Авт.) мав певні особливос­ті характеру: внутрішні страхи, почувається невпевненим. Спо­чатку показував, що не довіряє психологу. Хотів здобути у неї авторитет. Хотів сподобатись.

Коли підлітки стикаються у житті з серйозними проблема­ми, так поводяться, жартують, наприклад, і у такий спосіб до­лають тривогу, дискомфорт, за­хищаються від болючих пере­живань.

Коли людина перебуває до­вший час в ізоляції, вона може втратити контакт з реальністю (її спогади можуть бути фраг­ментарними). Може навіть не пам’ятати, зробила вона це чи не зробила? (У розмові з бать­ком Джеймі казав: «Тату, це не я!». «І я йому вірив, — казав батько. — Тоді побачив відеоза­пис». — Авт.).

Цей серіал — частинка айсберга, яку нам дозволили по­бачити. Як сучасний цифровий світ розвивається, як суспіль­ство вішає ярлики…

— У фільмі не було зна­йдено знаряддя вбивства — ножа. Що хотів показати ре­жисер?

— Щоб дати можливість гля­дачу замислитися над різними варіантами інтерпретації філь­му (хто насправді вбивця). Чи міг це бути, скажімо, самоза­хист? Або: якщо він не винен у вбивстві, а його звинувачують? Це підкреслює тему неспра­ведливості у суспільстві… Те, що Джеймі став жертвою упе­реджень через своє походжен­ня та обставини.

Ще один герой фільму — Раян, якому дали домашній арешт. Він зізнався детективу, що це був його ніж… Але Раяна не висміювали у соцмережах. Він був наче «свій». Навіть слід­ство його особливо не чіпає…

Мене вразила ситуація, коли поліцейські прийшли у школу. Учні привселюдно могли собі дозволити нецензурну лекси­ку у бік поліції. Школа у фільмі показана у негативному світ­лі. «Це схоже на загін худоби. Сморід, — казав поліцейський. — Хіба тут можуть чогось навчи­ти?».

— Наприкінці фільму Джей­мі сказав у телефонній роз­мові з батьком (це був його день народження): «Тату, я збираюсь змінити заяву. Я визнаю провину». Як ви на це відреагували?

— Я його (Джеймі. — Авт.) зрозуміла… Думаю, він відчув полегшення. Коли людина довший час перебуває у тривозі та невідомості, таке рішення може дати їй певну свободу… Він бо­ровся, його не чули, а тепер він вирішив взяти владу над ситуа­цією. Ми не знаємо, чи він на­писав цю заяву.

— Фільм завершився сло­вами батька: «Пробач, синку. Я мав старатися краще».

— Що Джеймі зробив? Він пе­ревтілився у поганого хлопця. Суспільство повісило на нього ярлик, і він прийняв цю роль.

Пригадуєте, коли Джеймі ві­тав батька з днем народжен­ня телефоном, він казав: «Тату, я не хотів тебе розчарувати. Я хотів її підтримати. (Підлітки розповсюдили у чатах оголене фото Кеті Леонард. — Авт.). Бо думав, що вона вразлива. Він хотів стати рятівником. Він хо­тів усім довести, що він хоро­ший.

— Кеті цього не оцінила…

— Вона мала інший підхід до життя. Вона його булила…

— Які ви можете дати по­ради батькам? Як правильно розставляти акценти у вихо­ванні підлітків?

— Потрібно цікавитися жит­тям підлітка. Звертати увагу на перепади настрою, замкну­тість. Запитувати, які у дитини плани на майбутнє?

Будь-яку невдачу — не зне­цінювати, а надавати цьому та­кої самої важливості, яку надає підліток. Треба якісно проводи­ти час із дітьми. (Якщо йдете з підлітком гуляти, поцікавтеся, куди він хоче піти. У фільмі теж є епізод, як батько-детектив критикує свого сина за те, що він хоче піти на картоплю-фрі в азійський ресторан. — Авт.). Просто обійняти — це замало.