Смачнючий хліб із прабабусиної печі

Жінка разом із родиною відреставрувала занедбане колгоспне приміщення, де створила етнокомплекс з історичною назвою «У Дворі» (саме так називали цю територію колись). Тут діє інтерактивний музей старожитностей, що налічує понад чотири тисячі експонатів.

Однією з родзинок ста­ла автентична піч. Її виму­рував виходець із Терно­поля Віталій Крушельницький, використовуючи сучасні підхо­ди та водночас зберігаючи діді­вські секрети кладки.

Тут печуть живий хліб за давніми рецептами – із проро­щених злаків, на розквасі, як це робили наші прабабусі. До складу тіста входить переважно цільнозернове борошно (голо­мша, чорнозернянка, ячмінне) і багато сухофруктів. Розквас залишається на наступні замі­си (його треба підживлювати й старанно доглядати).

«Всі рецепти розроблені ін­дивідуально, відзначаються вдалим поєднанням інгредієн­тів», – розповідає пані Люба. Щоб цього досягти, вона про­вела багато досліджень та проб, записувала розповіді до­свідчених господинь.

Унікальність хліба полягає у своєрідній технології виготов­лення

«Новинкою стала закваска, котра замінює дріжджі. Її склад – пророщені зерна злаків, яких давно нема в продажу. Такі паля­ниці випікаємо на поді печі. Тісто росте у спеціальних формах із лози», – продовжує Любов Кузик.

Аби досягти неповторного результату, необхідні здорові, натуральні продукти. Тому ґаз­диня використовує нині забуті злаки, що колись неодмінно були в раціоні наших предків (чорнозерна пшениця, овес голозерний та багато інших). Із них отримують твердозернове борошно. До речі, такі культури вирощує на Львівщині фермер Богдан Костів.

Інша родзинка рецепта – до­давання до тіста соляної ропи (з вмістом мікроелементів) із Дрогобицької солеварні, у ко­трої теж давня історія.

Окрім хліба, пані Люба від­родила й коровай рідного батьківського краю. Таке ста­ло можливим завдяки місце­вій жительці Анні Савуляк, яка вправно відтворила з пам’яті давній декор, адже бачила, як його виготовляла мама, Вален­тина Яківна.

Зауважимо, до музею регу­лярно навідуються гості. Най­частіше бувають школярі, для котрих організовують майстер-класи. Учні під керівництвом досвідчених господинь власно­руч замішують тісто. Поки воно підходить, у печі горить вогни­ще (палять вугіллям) та темпе­ратура піднімається до +300°С. За цей час дітлахи встигають прослухати багато розповідей про минуле. Водночас вони мають змогу побачити жорна, що перемелюють зерно на бо­рошно, попрацювати на ткаць­кому верстаті, збити масло у маслобійці. Не менш цікаво хлопчикам та дівчаткам огляну­ти давній одяг, який носили їхні предки 150 років тому.

Читайте також: Дармова трапеза від діда-добродійника