«Живий хліб» випікає із любов’ю

Особливо часто займалася та­ким бабуся пані Наталії - Ми­хайлина Миколаївна. Десяти­літтями вона готувала розчин, згодом вимішувала тісто й наповнювала бля­шані форми. Їх клала у напалену гра­бовими полінцями піч, підштовхуючи кочергою.

Онучка змалку захоплено спосте­рігала за таким цікавим дійством. А дещо підрісши, активно брала в ньому участь. Зокрема, пам’ятає, як школяркою довго місила свою першу діжу. Аж піт рясно вкрив чоло!

Героїня нашої розповіді продо­вжувала улюблену справу й тоді, коли стала дорослою і працювала в район­ній газеті «Злагода». Не відцуралася від «бабусиного заняття» навіть після того, як переїхала на постійне місце проживання в штат Індіана (США). І там видає «на-гора» українські бу­ханці на заквасці (без дріжджів), смак яких значно ліпший, ніж заокеанських.

Чому? Бо Наталія Слободян використовує житнє, пшеничне та спельтове борошно. Також докидає зерна кмину, льону, соняшнику, по­дрібнені горіхи. А ще (і це чи не найголовніше!) вкладає багато терпіння, любові, тепла рук та серця, що дає свої результати.

До речі, молода жінка постійно експеримен­тує. Так, недавно освоїла нову технологію ви­пікання насущного, використовуючи збродже­не виноградне сусло (перероблену відтиснуту м’якоть). Рецепт запозичила у грузинських мо­нахів. Отриманий хліб назвала євхаристій­ським. Він темного кольору, ароматний, а смак — справді божественний!

Знаючи про такі здібності, люди часто про­сять «американську покутянку» щось спекти на урочистості, забави. Скажімо, недавно одна литовська родина замовила їй на весілля укра­їнський «вишитий» калач. Його охоче спожива­ли наречені, батьки та гості.

Михайло БАТІГ