«Подарунок долі» Оксани Тарнавської

Можливо, імениті львівські художники, патріархи мольберта і пензля, мені дорікнуть, чому я називаю Оксану Тарнавську, яка за освітою не є професійним художником, — художницею. Але роботи, які пані Оксана творить з такою любов'ю, свідчать про те, що не треба відповідної освіти, якщо є хист. Бо навіть на відкритті виставки в Івано-Франківську поважні художники просили Оксану Тарнавську не акцентувати на тому і взагалі не вживати слова «непрофесійна». Відчуття поєднання фарб і кольорів, яким природа наділила Оксану Тарнавську, а ще певне число власних виставок і є свідченням того, що вона може гордо називатися художницею.

— Я дуже люблю життя, — сказала журналістці «ВЗ» Оксана Тарнавська. — Завжди дивуюсь, як досконало сформовані у ньому деталі. Гляньте на будь-який листок чи квітку, на синхронність дрібничок, підбір кольору, їх схему чи рисунок! Ось саме такі моменти прагну зловити, намалювати, щоб зберегти надовше.

Пані Оксана з дитинства мріяла малювати, зображати те, що бачила, що було миле серцю: ліс, гори, квіти, Карпати, Львів, та все якось не складалося. Уже в зрілому віці її мрія таки наздогнала. А початок цьому поклала зустріч 2011 року з мисткинею Оксаною Риботицькою.

— Тоді я не вірила, що у мене щось вийде. Так, хотіла малювати, але не вміла. Та крок за кроком, заняття за заняттям… І от результат. Головне — велике бажання. На мою думку, малювати може навчитися кожен, треба тільки цього дуже захотіти! Я починала з копій, щоб навчитися тримати пензлик у руках. А ще люблю подорожувати і завжди відвідую всесвітньо відомі музеї. Змінилося моє сприйняття оцінки творів мистецтва. Тепер підходжу і дивлюся, як художник поєднує світло й тінь, як домагається того ефекту, як використовує кольорову гаму. Малювання в принципі мене змінило.

Щоб досягти більшого у мистецтві, пані Оксана почала відвідувати студії у школі імені Олекси Новаківського. Згодом приватні лекції в «Школі емоційного живопису» Остапа Патика. І відтоді почала писати, вправляти та шукати себе при зображенні різних образів, куточків природи, квіткових композицій, намагаючись відтворити на площині кольоровий світ, об’ємність та повноту предметів, світло та тіні.

І справді, результат такого неймовірного бажання малювати не забарився. За чотири роки, а саме у 2015-му, відкрила персональну виставку у кав’ярні «Соната», стала учасницею виставки робіт школи «Емоційного живопису» імені Володимира Патика у Центрі Митрополита Андрея Шептицького (УКУ), що відбулася 2019 року. А далі була знову персональна виставка «Закохана у красу» у Домі Франка, а ще через рік взяла участь у виставці «Квіти на Різдво» в торговій галереї Опера Пасаж, у міжнародній колективній виставці «Я люблю Україну», що відбулася у Коломиї цього року. Цей рік особливо щедрий для Оксани Тарнавської, адже цьогоріч у Коломиї відбулася ще й персональна виставка «Моя незалежність» у рамках спільної експозиції митців «Осінній джаз».

У виставці, що 3 листопада відкрилася в Івано-Франківську, мисткиня представила 15 полотен. Як підкреслив у своєму виступі на відкритті відомий митець, живописець, якого ще називають франківським Пікассо, Михайло Дейнега: «Найщасливіша людина на світі то є митець. Бо після себе залишає свої дітища. А пані Оксана має багатий внутрішній світ, який дуже вміло та вправно розкриває у своїх творах. Головне — здоров'я та бажання малювати». А бажання у пані Оксани є!

P. S. Захід відбувся за сприяння Департаменту культури Івано-Франківської міської ради, Департаменту з питань культури, національностей та релігій ЛОДА. Офіційний партнер заходу: ГО «Центр промоції культурного та соціального розвитку в Україні». Куратор проєкту — Роман Білявський.

Читайте також: Мозаїка спогадів