Бузьок полює у хліві на щуриків краще від кота

Драматичні дні переживає лелека, що його два роки тому врятували жителі села Степангорода Володимирецького району на Рівненщині. Для більшості односельців білий птах з чорною ознакою став улюбленцем, а для інших (і таких одиниці) — ворогом.

Пораненого бусо­ла Іван та Марія Макар­чуки підібрали за селом пізньої осені. Весь скри­вавлений, він лежав на стерні. Обробили рану, нагодували птаха, по­містили до теплого хлі­ва. Згодом пан Іван на своєму мотоциклі повіз знайду до лікаря-трав­матолога, але той склас­ти потрощене крило не зміг. Хтось радив відда­ти лелеку у Рівненський зоопарк, але Макарчуки, на прохання п’яти ону­ків, вирішили, щоб зиму перебув разом з ними. Годували карасиками-в'юнами, що їх дітлахи ловили у місцевих водо­ймах, а також свинячими тельбухами. А от на жа­бок не дуже зважає.

Бузьок, що назива­ється, прикипів до цієї сім’ї. За господарями ходить по п’ятах. Подру­жився із собакою, ко­том. А от з курми спіль­ної мови не знаходить. Особливо напружені стосунки у нього із пів­нем — напевно, той рев­нує, що лелека завоював собі значне місце у хліві, яке колись займали не­сучки…

Приквартирований лелека не тільки піді­ймає настрій Макарчу­кам, а й стає їм у приго­ді у веденні хазяйства. Краще від кота ловить вночі щуриків, які ниш­порять у хліві.

Та останнім часом ря­тівники почали боятися за життя свого підопіч­ного. Йому погрожують нерозважливі сусіди — обіцяють отруїти птаха. А все тому, що бузьок… ходить по їхньому горо­ду.

Хотілося б поцікави­тися: а чи, бува, не за­важають цим особам весняні солов’ї, які сво­їми голосними співами можуть не давати спа­ти? Чи не нервують їх своїми звуками зозу­лі, дрозди, дятли? Чи не дратує їх сонечко, віте­рець, дощик. Та багато чого іншого, що робить наше життя прекрас­ним?