«Теорія „русского міра“ — єресь!»

У протистоянні з ворогом Україна дуже розраховує на допомогу циві­лізованого світу, зокрема на голос його інтелектуалів. Адже їхня автори­тетна думка здатна спонукати західні уряди до рішучої протидії агресо­ру, до захисту миру і демократії. У Франції одним з таких авторитетів є науковець, дипломат, громадський і релігійний діяч зі слов’янським корін­ням Антуан Аржаковський.

росію треба виключити з ООН!

— Антуане, як ви, історик, бого­слов, політичний аналітик, людина, яка працювала в Україні і росії, сприй­няли те, що сталося між цими країна­ми 24 лютого?

— Як величезну трагедію! Я і мої друзі у Франції засмучені цим, дуже переживає­мо за Україну і загалом — за мир у Європі. Дуже шкодую, що робота, якою я трива­лий час займався, не дала позитивного результату. Я створив комісію «Правда, справедливість і примирення між росією та Україною», вона покликана була шу­кати порозуміння між вашими народа­ми. 2019-го ми опублікували резолюції з цього приводу. На жаль, наших закликів не почули.

У французького президента Макрона було бажання домовлятися тільки з ро­сією. Він не чув голосу європейських ін­телектуалів, представників громадян­ського суспільства, які говорили, що це небезпечно — співпрацювати лише з Кремлем. Ми казали: треба звертатися до російської нації, а не до російського уряду — адже він корумпований, небез­печний. Ми казали, що є потенціал для ді­алогу і встановлення істини, для пошуків шляхів примирення з російською нацією. Ми це довели роботою нашої комісії, до якої запросили членів російського това­риства «Меморіал». Нашу думку проігно­рували. У росії закрили «Меморіал». Пу­тін побачив, що Захід не готовий жорстко розмовляти з ним, тому вирішив розши­рити свою війну не тільки на Крим, Дон­бас, а й на всю Україну.

російський імперіалізм стає все більш відвертим. Західна дипломатія (не тіль­ки французька) надто довго сповідува­ла підхід, який ґрунтувався не на праві, а на прихильності до того, хто сильніший. А це — дурниця! Для встановлення миру головне — казати правду, підтримувати справедливість, спиратися на закони.

— Ви згадали про Макрона. В Укра­їні позитивно сприйняли його пере­могу на недавніх президентських ви­борах, адже він, хоча й не достатньо активно, але підтримував нас у війні з росією. Чи буде під час нового пре­зидентського терміну Макрон більш рішучим? Чи займе більш жорстку позицію щодо росії? І чи стане він лі­дером у Євросоюзі, яким свого часу була німецький канцлер Меркель?

— Я голосував за Еммануеля Макрона, бо якби до влади прийшла Марін Ле Пен, було би значно гірше… Макрон є демо­кратично налаштованим лідером. Він підтримує Україну. І вже розуміє, що по­милився у своїх проєктах 2019 року, коли заявив про «перезавантаження» відно­син з росією. Сьогодні Макрон не такий наївний, як у минулому. Зараз його пріоритетом буде встановлення справжньої європейської суверенності. Це означає, що він сильніше підтримуватиме утворе­ну кілька днів тому у Рамштайні коаліцію на підтримку України і для перемоги над Росією. Франція до 1 липня головувати­ме у Раді Європейського Союзу. І буде підтримувати запрошення України до ЄС. Є реальний шанс, щоб у червні цей процес було розпочато.

Європі треба йти у цьому напрямі значно швидше. Американці анонсува­ли виділення 33 млрд доларів для вій­ськової підтримки України. Франція ого­лосила, що надасть цієї допомоги на 100 млн євро. Це крапля в морі! Два місяці Україна одна бореться проти росії. Спо­діваюся, Франція, яка володіє однією з найбільших армій в Європі і єдина в Єв­росоюзі має ядерну зброю, буде розмов­ляти з росією значно різкіше. І виділить зі свого бюджету значно більшу суму для військової підтримки України. Має йтися не тільки про зброю для захисту, а й про наступальну зброю, яка дозволить вига­няти російських військових з України.

Я зараз пишу статтю із закликом ви­ключити росію із Ради Безпеки Органі­зації Об’єднаних Націй, і взагалі з ООН. Об’єднані Нації було створено на осно­ві Паризької хартії, де було сказано, що нації світу об’єднуються на принципах братерства, поваги до гідності людини, свободи. росія зовсім не дотримуєть­ся принципів міжнародного права. Саме тому треба, бодай тимчасово, виключи­ти її з ООН. Якщо цього не зробимо, ООН втратить довіру.

Не впевнений, що Макрон, французь­ка дипломатія достатньо впевнені у важ­ливості етичних принципів міжнародно­го права, щоб наполягати на виключенні росії з ООН. Ми, інтелектуали, чимало зробили для того, щоб було ухвалено резолюцію про запрошення України до Європейського співтовариства. Буде­мо тиснути і в цьому питанні. Якщо ро­сію вдалося виключити з Ради Європи, те саме повинні зробити з нею і в ООН. ро­сія не повинна бомбити Київ! Те, що вона хотіла принизити ООН під час візиту її Ге­нерального секретаря Гутереша в укра­їнську столицю, теж неприпустимо!

російська культура має брехливу історіографію

— Як оцінює нинішні події в Україні французьке суспільство? Чи розуміє воно, що путін — тиран, а його режим — фашистський?

— Французьке суспільство дуже пере­живає через події в Україні, сприйняло їх близько до серця. Ваш президент має у нас велику популярність. Водночас путін, який мав довіру до себе з боку правих і ультраправих кіл, цю довіру втратив. Але ні французьке суспільство, ні французь­кий уряд не кажуть, що керівництво росії стало фашистським. Я написав статтю, де зазначаю: те, що робить росія в Украї­ні, — справжній геноцид. Бачу, що мої ко­леги говорити про це ще не готові. Але чим далі триватиме війна в Україні, тим швидше французи погодяться, що росія вчиняє геноцид щодо української нації. Що це — новий фашизм. Ідеться про ро­сійський імперіалізм, який робить свою державу тоталітарною. Під тиском про­паганди це суспільство стало мілітари­зованим.

Але я не згоден з деякими українськи­ми спостерігачами, які кажуть, що все російське суспільство підтримує війну. Маємо справу з кремлівською пропаган­дою, яка хоче переконати нас, що вся ро­сія об’єдналася, підтримує путіна у його війні проти України…

— Про це свідчить і російська соціологія. За її даними, путіна підтриму­ють 80% населення — якщо не біль­ше…

— Це брехливі цифри! Не можна зро­бити чесних опитувань у суспільстві, де відсутня свобода слова, совісті, де немає вільних медіа. Коли у росії хтось хоче ви­йти на демонстрацію проти війни, йому загрожує п’ять років тюрми!

Напевно, третина російського насе­лення підтримує путіна. Решта — або про­ти, або бояться його. Ці люди не можуть організуватися, бо росія не має традицій громадської активності, які дозволяють противитися тоталітаризму.

— Багато хто вважає, що теперіш­ні події — наслідок пагубного впливу на росіян російської культури, чима­ло класиків якої прищеплювали своїм людям нетерпимість до «інородців», зокрема українців. Цим вирізнявся, зокрема, Достоєвський. Думається, вбивства, вандалізм, наруга, ґвалту­вання, грабежі у виконанні російських військових — це віддалений наслідок отого культивування насильства…

— У своїй книзі «Подорож із Санкт-Петербурга до Москви. Анатомія росій­ської душі» я відповідаю на те, про що кажете. Я кажу: так, це правда, що ро­сійська культура хворіє. Російська душа — хвора, і вже давно, кілька століть. Але це не означає, що вся російська культу­ра є імперіалістичною, антиукраїнською, фашистською. Я описую, як усе відбу­лося. Російська культура має брехли­ву історіографію. Ще історик при царі Миколі І Карамзін висловлював хибне ро­зуміння минулого. Зокрема, заявляв, що росія є єдиною наступницею Київської Русі. Це спотворене розуміння!

Але такі російські історики, як Геор­гій Федотов, спростовують це бачення, визнають ідентичність української нації. Федотов пояснює, що гасло царської імперії «Самодержавство, православ’я, народність» насправді не було право­славним розумінням. Проти хибного ро­зуміння, що цар є єдиним посередником між Богом і людиною, виступав і митро­полит Філіп, глава московської патріар­хії у ХVI столітті. Федотов і багато інших російських інтелектуалів критикують ми­нуле імперіалізму, пояснюють, що на­справді основою російської ідентичності є духовне, а не імперіалістичне.

Так, російське суспільство і культура хворі. Російське керівництво цілком хво­ре. Але в росії є люди, які не погоджу­ються з імперською політикою влади. Такі люди, як убитий Олександр Мень, у 90-ті роки показали, що можна бути і ро­сіянином, і православним, і відкритим. Що можливий екуменічний діалог, мож­ливе реформування церкви…

Знаю, що ці слова важко слухати укра­їнським друзям. Деякі з них кажуть, що через російську агресію їм стало склад­но розмовляти російською мовою. Я це розумію. Але російські інтелектуали у Франції дистанціюються від інтеліген­ції у Росії з її імперським мисленням. Ро­сійська еміграція показала себе як демо­кратична, як відкрита.

Те, що бачимо у росії, є плодами ра­дянської системи. Путін і його оточення, чи патріарх Кіріл і його оточення — радян­ські люди. Вони не можуть мислити інак­ше, ніж «гомо совєтікус».

«Гомо совєтікус» — це не зовсім росій­ська людина. Російський опозиціонер Ілля Яшин, покійний Борис Нємцов, Гаррі Каспаров, який живе в Америці, показа­ли, що росія може бути демократичною країною. Це допоможе українській нації мати надію. Я впевнений, що Україна не вічно матиме на своєму кордоні небез­печну націю.

Зараз у росії править небезпечна то­талітарна диктатура. Але вона не без­смертна! У коренях російської менталь­ності є потенціал для розвитку. З росією може бути так само, як з Німеччиною. Після завершення Другої світової війни німецька нація 30 років повинна була лі­куватися від отрути гітлера і нацизму. Так само і процес лікування росії буде до­вгим. Французька і німецька нації, які во­рогували між собою, змогли об’єднатися через 20 років після Другої світової. У 1957 році Римський трактат (міжнарод­на угода, підписана ФРН, Францією, Іта­лією, Бельгією, Нідерландами, Люксем­бургом про ліквідацію всіх перепон на шляху вільного пересування людей, то­варів, послуг і капіталу. — І. Ф.) заклав основу Європейського економічного со­юзу. Це стало можливим після трагедії Другої світової, бо було проведено вели­ку роботу з денацифікації, дегітлеризації.

Те саме треба буде робити і в росії — там треба провести депутінізацію, декі­рілізацію. Доведеться запросити багато «лікарів» — істориків, юристів, чесних жур­налістів (а не пропагандистів). Вони по­кажуть на українських прикладах, що це можливо — бути сучасною, слов’янською, демократичною, відкритою нацією.

«Папа Римський повинен спуститися з небес на землю»

— Ви казали про чесну позицію ро­сійської діаспори. Але чому про зло­чини путіна мовчить сучасна росій­ська інтелігенція? Боїться репресій? Чи поділяє політику свого президен­та?

— Частково її голос чути. Представники цієї інтелігенції (серед них поетеса Оль­га Сєдакова) опублікували маніфест, де жорстко критикують путіна за розв’язану ним війну. Багато російських інтелектуалів підписали цей антивоєнний документ. Це сміливо, адже їх можуть заарештувати. Михайло Ходорковський у своєму антиво­єнному комітеті об’єднує інтелектуалів і в росії, і за кордоном. Ці активісти планують незабаром зустріч у Вільнюсі — щоб домо­витися про демократичну платформу змін у росії, коли путіна не буде.

Жаль, що західні лідери недостатньо звертають увагу на цих людей. Щоб до­помогти їм згуртуватися, треба їх підтри­мувати.

Перемога України буде можлива лише за умови об’єднання з демократичним російським суспільством, яке засуджує війну, яке шоковане тим, що робить ро­сійська армія. З тим суспільством, яке готове просити прощення в української нації.

— Чи не вважаєте, що до злочинів, які російська влада вчиняє в Украї­ні, причетна російська православна церква і її глава патріарх кіріл, який благословив агресію?

— Так, вважаю. Тому підписав текст проти теорії «русского міра», яку поши­рюють патріарх кіріл, митрополит Іларі­он (Алфеєв). Це наше звернення проти цієї теорії підписали понад тисяча право­славних богословів світу, його переклали на багато мов.

Наша декларація стверджує, що теорія «русского міра» — єресь, яку називають «етнофілетизмом» (перевага національ­них інтересів над загальнохристиянськи­ми). Любов до нації — це добре. Але мати надто вузьке розуміння поняття «нація» — небезпечно. У росії багато хто вважає: якщо ви розмовляєте російською мовою, значить, ви — росіянин. А якщо росіянин — тоді православний… Це імперське ро­зуміння нації, яке засноване тільки на ет­носі. Трактуючи поняття «українська на­ція», президент Зеленський каже інше. Він вважає, що українська нація вища за розділення за мовними, культурними, конфесійними ознаками. Він каже, що всі релігії мають своє місце в Україні. А це зовсім не те, що в росії, де православ’я є основою російської влади…

Ми у своїй заяві про це базувалися на декларації від 1934 року, де відкриті про­тестанти у місті Бармені написали де­кларацію проти гітлера і проти викорис­тання цим диктатором протестантської церкви для поширення його теорії «тре­тього рейху». Тоді відомий богослов Карл Барт сказав, що цього немає в Євангелії.

Апостол Павло казав, що у Христі немає грека чи єв­рея — всі єдині во Христі. Ісус Христос у своїй бесіді із самаритянкою казав, що не обов’язково славити Бога в Єрусалимі чи на горі Гарізім. Треба це робити най­перше в душі…

У своїй декларації, опублікованій на початку берез­ня 2022 року, ми спираємося на Євангеліє і кажемо, що своєю позицією православна церква росії вчини­ла великий гріх — і повинна розкаятися за це.

— Як ви сприйняли позицію Папи Римського щодо подій в Україні? З його ініціативи у Ватикані було проведено так звану акцію примирення — де росіянка іде, взявшись за руку з українкою. Чи не є така позиція Папи підіграванням Путіну і прини­женням України?

— Ми критикували Папу Франциска за це. У статті з цього приводу я писав, що Папа помиляється, бо не вказує точно, хто у цій війні є агресором, а хто — жерт­вою. Агресор усім відомий — це росія, а його жертва — Україна.

Розпочати процес примирення Папа може, коли почне говорити правду. Папа сказав: всі ми винні… Це неправда! Винні путін, кіріл, російське суспільство. І зовсім не Україна! І не західне співтовариство. Папа Римський повинен спуститися з небес на землю.

Ватиканська дипломатія цим шоу поставила в один ряд росію і Україну. Це неприпустимо! Ватикан пови­нен усвідомити не тільки свою помилку, а й помилко­вість всієї ватиканської дипломатії за останні трид­цять років, під час яких зважав тільки на росію. Зважав через те, що вона — «велика країна». Римо-католицька церква хотіла мати добрі відносини з «великою пра­вославною нацією». Римо-католицька церква повинна дивитися не тільки на кількість — а на якість віри. А її ми спостерігаємо зараз в Україні.

Я часто спілкуюся з католицькими єпископами, бо­гословами і закликаю їх визнати Православну церк­ву України, зустрітися з митрополитом Епіфанієм. Досі такої зустрічі у них з ним не було. Глава Ватика­ну повинен приїхати до України і зустрітися з митро­политом Епіфанієм, главою УГКЦ Святославом (Шев­чуком) — помолитися з усіма християнами в Україні і показати, що Римо-Католицька церква стоїть на боці жертви цієї війни.

— Через розв’язану путіним війну в Україні за­раз відбувається активніша декомунізація, на­віть — дерусифікація. Багато з тих, хто розмовляв російською, переходять на українську. кремль, який заявляв про «денацифікацію», отримав про­тилежний результат. Чи не помилилися ви, коли свого часу висловлювалися за те, щоб російській мові в Україні надати статус другої державної?

— Я не казав, що російська мова повинна бути у вас другою державною. Завжди підтримую єдину дер­жавну мову в Україні — українську. Але я висловлював думку, що у деяких областях, де для більш ніж поло­вини населення рідною мовою є російська, ці люди повинні мати можливість користуватися двома мо­вами… При цьому в державних школах мовою викла­дання має бути саме українська.

Я підтримую дерадянізацію в Україні, яку було роз­почато 2014 року. Має відбуватися не дерусифіка­ція, а деімперіалізація. Можу зрозуміти, коли зносять пам’ятники Пушкіну. Бо Пушкін підтримував царя Ми­колу і його імперську політику. Але є також інший Пуш­кін. Той, який був уособленням золотого періоду ро­сійської культури… Багато українських інтелектуалів, у тому числі — Тарас Шевченко, Микола Гоголь та ін., писали російською мовою. Тому мені здається, що було би помилкою для української нації — повністю відторгати російську мову і культуру.

— В українців, можливо, було б інше ставлен­ня до російської культури, якби її сучасні діячі на­лежно відреагували на війну. Якби вони у хрис­тиянському дусі виховували своїх громадян, прищеплювали їм загальнолюдські цінності. Ви, напевно, чули записи розмов російських солда­тів з їхніми матерями, дружинами, де звучать су­цільні матюки, заклики до вбивства, ґвалтувань…

— Цього не можна пробачити! Ми у Франції це за­суджували. Втім… У 30-ті роки майже вся німецька ін­телігенція підтримувала Гітлера, — але це не означає, що ми не можемо любити Ґете, Бетговена чи Канта.

— Якими нині є головні теми французької пре­си? Внутрішні питання, як-от, подорожчання бен­зину чи, можливо, проблеми глобальні — світова безпека, події в Україні?

— Мене часто запрошують на теледебати, щоб го­ворити про Україну, — і бачу, що останні два місяці по­ловину ефірного часу займає українське питання. Мені здається, якби не було цієї війни, у Макрона були би менші показники на виборах, Ле Пен могла би ви­грати президентські перегони. Французи злякалися того, що Ле Пен так близька до путіна. Підтримка Ма­крона означала підтримку України.

На Францію чекають парламентські вибори. Їх за­плановано на червень. Французьке суспільство зно­ву розділиться між популістами (як ультралівими, так ультраправими) і прагматиками. Популісти близькі до кремля, їх більше цікавлять соціальні питання. Для центристів важливі питання безпеки Європи, підтрим­ки України. Якщо Макрон не матиме більшості у пар­ламенті, йому буде складно стати сильним лідером.

Насамкінець дозвольте мені передати вам свої особисті емоції. Ви, українці, — герої! Захищаєте не тільки свою державу, а всю Європу, цілий світ. Ми з вами!

Читайте також: «У кафе він так і не зрозумів, що там була Анджеліна Джолі»