«Потрібен уряд національної ефективності, де буде команда менеджерів-державників»

Історія засвідчує: у часи складних випробувань, найперше — під час гострих економічних криз, воєн — країни, які стикалися з такими викликами, успішно долали їх з допомогою урядів національної єдності. Так було у Великій Британії під час Великої депресії та Другої світової війни. У травні 1940-го, звертаючись зі студії Бі-Бі-Сі до співвітчизників, легендарний Вінстон Черчилль промовив слова, що пророче звучать для нас і нині: «Я повторю перед Палатою те, що вже сказав тим, хто приєднався до нового уряду: «Я не можу запропонувати нічого, крім крові, важкої праці, сліз і поту. На нас чекає суворе випробування. Перед нами багато довгих місяців боротьби та страждань. Ви мене запитаєте, яким є наш політичний курс? Я відповім: вести війну на морі, суші й у повітрі, з усією міццю та силою, яку дає нам Бог; вести війну проти жахливої тиранії, яка перевершує будь-який людський злочин. Ось наш курс. Ви запитаєте, яка наша мета? Я можу відповісти одним словом: перемога, перемога будь-якою ціною, перемога, попри весь жах, перемога, яким би довгим і важким не був шлях! Тому що без перемоги не буде життя».

А ось зовсім свіжий при­клад державного підхо­ду до питань національної безпеки. У жовтні 2023 року, під час збройного конфлікту із па­лестинськими бойовиками на чолі з ХАМАСом, прем'єр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу, забув­ши про особисті амбіції, сфор­мував уряд національної єдності з членами опозиції, колишніми генералами. Ця місія теж себе виправдала…

11 рік триває війна в Україні, четвертий рік — повномасштаб­на. На жаль, не відчувається, що нинішня владна команда, яка має вплив на всі інституції у державі, працює злагоджено, ефективно — як того і вимагає надзвичайна ситуація. Тому й позитивних ре­зультатів обмаль. Одним із ва­ріантів вирішення цієї пробле­ми опозиційні політики, політичні експерти вважають створення уряду національної довіри.

У грудні 2024 року під час опитування, яке провів Київ­ський міжнародний інститут со­ціології, 47% українців позитив­но оцінювали створення уряду національної єдності - як широ­кого об'єднання всіх патріотич­них сил у парламенті і поза ним. 10% опитаних сприйняли таку ініціативу негативно, 37% по­ставилися до цього нейтрально.

У кінці лютого цього року із закликом сформувати у парла­менті коаліцію національної єд­ності, а також — уряд національ­ної єдності, перезавантажити владу, виступив п’ятий прези­дент України Петро Порошенко.

Наскільки актуальною і до­речною є постановка такого питання зараз — намагаємось з’ясувати із Володимиром Омеляном, успішним міні­стром інфраструктури в урядах Арсенія Яценюка та Володими­ра Гройсмана, а від 2022-го — капітаном ЗСУ, якого торік на сам День Незалежності було важко поранено на фронті…

Не всі хочуть бачити українську владу сильною…

— Як ви, колишній кабміні­вець, сприймаєте ідею фор­мування уряду національної єдності? Яка у ньому потре­ба? Що Україна від нього ви­грала б?

— Поділяю думку, що нам по­трібен уряд національної ефек­тивності. Бо ми його давно вже не мали. І тут питання навіть не щодо політичної єдності, не про те, щоб зібрати під одним дахом по одній-дві людини від кожної парламентської партії чи від ін­ших двохсот зареєстрованих по­літсил. Ідеться про те, щоб сфор­мувати команду з продуктивних державних менеджерів. Зробити це було б під силу одній людині - президенту. На жаль, його ото­чення не може дати якісний про­дукт для держави. Ми у цьому вже переконалися. Всі думали, що при нинішньому президенто­ві будемо сміятися, а виходить — плачемо… (Наш співрозмовник натякає на завершальну фра­зу із промови Володимира Зе­ленського під час інавгурації 20 травня 2019 року, коли він сказав: «Протягом свого жит­тя я намагався робити все, щоб українці усміхалися. Це була моя місія. Тепер я робитиму все, щоб українці принаймні більше не плакали». — І. Ф.).

Я хотів би повторення ефек­ту 2014 року, коли після пере­моги Євромайдану до уряду запросили найкращих наших менеджерів із приватного сек­тору, із бізнесового, культурно­го середовища, дали їм макси­мальний обсяг повноважень. І ще дали гарантію, що їх потім за надуманими приводами не пе­реслідуватимуть правоохоронні органи. Бо реформи мало кому подобаються, особливо тим, хто заробляє «чорні» гроші за рахунок корупційних схем, па­тронованих владою.

Якби рішення про створен­ня такої команди було ухвале­но і тепер, ми у максимально несприятливому середовищі могли б, образно кажучи, «ви­плисти». Якщо ж це буде просто ширма, мовляв, давайте ство­римо уряд національної єдності разом із опзж, з депутатськими групами, які мають неоднознач­ну репутацію, то позитивного результату це не дасть.

До того ж маємо розуміти, що, на превеликий жаль, у нас дуже мало партнерів чи союз­ників, які зацікавлені у справді сильній, ефективній українській владі. Більшість «друзів» вла­штовує варіант, коли Україна буде слабкою, коли влада у ній — некомпетентна, легко піддаєть­ся тиску і не дбає про національ­ні інтереси своєї держави…

— Як змінилася б внутріш­ньополітична, економічна, воєнна, можливо, менталь­на ситуація в Україні із поя­вою такого уряду національ­ної ефективності?

— У нашій економіці є дуже багато можливостей, великий потенціал. Але дуже часто він або не реалізований, або по­казує нульову рентабельність і прибутковість в Україні, а по­тім осідає у вигляді легалізова­них доходів десь за кордоном, переважно у країнах Заходу, а віднедавна — і в Азії. Якби пра­цювала ефективна економі­ка, у нас був би різкий ріст до­ходів до бюджету. А подивіться на виробництво валового про­дукту у нас! ВВП України не по­рівняти із польським чи із ВВП тих держав, які пройшли значні трансформації. У нас досі тіньо­вий сектор становить близько половини економіки країни. Ко­рупційні схеми і їхні режисери вбивають Українську державу, суттєво знижують продуктив­ність і ефективність ухвалених рішень.

Зміни у команді Зеленського можуть бути ширмою

— У президента Володи­мира Зеленського є політич­на воля для створення такого високопрофесійного уряду?

— Немає! Проблема Зелен­ського у тому, що він — уже мину­ле. Єдине, що його цікавить, — пи­тання персонального виживання. І це дуже погано. Бо президента у цей важкий час має цікавити пе­редусім не особисте майбутнє, а майбутнє держави, яка довірила йому управління собою, і яке за шість років було катастрофічним. Я не вірю, що Зеленський при­стане на пропозицію створення ефективної, але не лояльної до нього управлінської команди. Я не вірю, що він здатен змінитися. Якщо якісь зміни і відбудуться, то зроблено їх буде для показу­хи. Так, замість одіозного Єрма­ка та «іже з ним» можуть привес­ти нову команду. Але насправді вона буде ширмою. Бо я не бачу з боку президента бажання боро­тися з корупційними схемами, які руйнують Україну.

— Ви кажете про ефектив­ний Кабінет міністрів — оче­видно, він мав би бути тех­нократичним. Назвіть бодай кількох професіоналів, які гідно виконували б свою мі­сію у такому уряді нової якості?

— Я не вірю, що у нашій бага­томільйонній державі не мож­на знайти одного потужного прем'єр-міністра, два десят­ки відповідальних міністрів, три сотні таких же народних де­путатів і до тисячі представ­ників центральних органів ви­конавчої влади, ефективних управлінців в областях, райо­нах. Ідеться про небажання це робити, бо комусь хочеться на цьому всьому (на своїй присут­ності у владі) щось заробити.

Я мав честь працювати у двох урядових командах — Ар­сенія Яценюка і Володими­ра Гройсмана. Попри те, що з Володимиром Борисовичем у нас були серйозні розбіжнос­ті, він був ефективним прем'єр-міністром. Арсеній Петрович запам’ятався «глибоким» гла­вою уряду — на жаль, його пу­блічно дискредитували, і це ве­лика проблема. Як на мене, ми могли Яценюка розумно вико­ристати з користю для Украї­ни…

У нас був дуже потужний Ан­дрій Коболєв (колишній голова правління НАК «Нафтогаз Украї­ни»), якого теж «спалили». У нас був суперовий міністр інфра­структури Андрій Пивоварський — він теж міг би стати достой­ним віце-прем'єром і прем'єр-міністром. І його зараз «знищу­ють».

У нас була чудова міністер­ка охорони здоров’я Уляна Су­прун, проблема якої полягала у тому, що встигла завершити одну реформу (і ми всі маємо переваги від первинної меди­цини), а решту не встигла. І за це її публічно «з'їли».

Справжніх урядовців у нас більш ніж достатньо, на кожну позицію у Кабміні може бути по дві-три гідні кандидатури. Про­сто немає бажання їх призна­чати. Бо сильна людина — ін­телектуально спроможна, зі стратегічним баченням — це загроза наявним корупційним схемам, які слугують для чийо­гось збагачення.

Із популістами погубимо Україну

— Як привести у владу дер­жавників?

— До створення ефектив­ної управлінської команди ми повинні йти демократичним шляхом, маємо контролюва­ти владу, щоб вона не допус­тила зради України (зрад у нас було вже достатньо у недавньо­му минулому).

Також за найменшої можли­вості треба йти на вибори, пе­резавантажувати політичну систему. Це питання вже одно­значно назріло. Бо те, що бачи­мо зараз, пов’язано з тим, що влада, яка і так не була силь­ною, виснажилася до кінця.

І третє. Маючи у полі зору найрейтинговіших кандида­тів, ми не повинні відмовлятися від практики відкритості… Тоб­то, якщо людина йде на найви­щу посаду у країні, якщо бало­тується у парламент, то партія, яка її висуває, повинна чіт­ко презентувати суспільству свою команду. Не бити себе у груди і казати «все буде до­бре», а пояснити, яким бачить уряд, із кого він буде сформо­ваний, якою буде його програ­ма, якою буде програма кожно­го міністра, що саме той планує зробити протягом п’яти років роботи у Кабміні. І надалі сус­пільство має контролювати ко­жен Божий день їхньої праці в уряді - щоб знати: високопо­садовець виконує розробле­ну програму діяльності чи десь вештається по ресторанах, ку­пує нерухомість і краде гроші? Ось тоді у нас буде результат. Якщо ж ми на емоціях знову ко­гось понавибираємо — бо «той воював», «той чесний», «той не втік», знову опинимося біля розбитого корита. Наступного разу це розбите корито може закінчитися десь на Галичині. У кращому випадку…

Я кажу про дуже серйозну загрозу. У нас є шанс останніх виборів. Якщо знову виберемо популістів, можемо залишити­ся без України. І я не жартую.

— Якби надійшла відповід­на пропозиція, в «уряд наці­ональної ефективності» ви увійти погодилися б?

— Вважаю, що своїй держа­ві віддав усе, що міг. За моїми плечима чотири роки реформ. Хтось подякував за це, хтось кидав каміння у спину — хоча я ні копійки не вкрав. Три роки чесно віддав Збройним силам України. Але при тому нікого з нинішніх колег чи звільнених членів Кабміну часів Зелен­ського на фронті не бачив — по­датися туди ніхто з них не пла­нує і близько.

А зараз… Якщо є здібні, здатні, спроможні - з радістю готовий їх підтримати. Що сто­сується мене особисто — хотів би взяти певну паузу.

— Із преси знаємо, що під час перебування на фронті внаслідок атаки позицій ро­сійськими керованими авіа­бомбами (кабами) у вас було перебито кістку, у тіло потра­пило понад десяток оскол­ків. Як почуваєтеся зараз?

— На жаль, воно все зали­шиться зі мною. Така доля кож­ного пораненого. Дай Боже дожити до пенсії, а вона у мене точно буде «веселою». Здоров’я потребує певної ува­ги до себе. Це один із тих чин­ників, чому я зараз не роз­глядаю своєї участі в активній політиці. Хіба що складуться якісь надзвичайні обставини і мені скажуть: Україна без тебе загине…