«Я сам!»: як пережити кризу трьох років

Як перебігає криза трьох років і що повинні знати батьки, щоб не нашкодити своєму малюкові та допомогти йому благополучно її перерости, розповідає дитяча неврологиня Медичного центру Maria Kids Наталія Соломончик, м. Хмельницький.

— В якому віці малюка батьки можуть зауважити перші про­яви кризи та коли очікувати її піку?

— Перші кризові симптоми у дитини проявляються ще у 2,3−2,5 року. Пік кризи припадає на вік 3−3,5 року. Кризу трьох років на­зивають інакше «кризою «Я сам!». Малюк прагне більшої самостій­ності, але батьки ще не готові її надати. Як наслідок, у дитини ви­никає суперечність між «я хочу» та «я можу», яку вона виражає через негативізм, упертість, сва­вілля та інші кризові прояви. Це вік, коли дитина починає активно взаємодіяти із соціальним світом: іде в садок, знайомиться з нови­ми дорослими та дітьми. Звичні способи комунікації, які малюк застосовував із батьками, вже не працюють. Отже, настав час осво­ювати нові та розширювати межі своїх можливостей. Криза 3-ох років у дитини — це один із важли­вих етапів її психічного розвитку. Він розмежовує раннє та дошкіль­не дитинство.

Уважні батьки можуть поміти­ти його наближення за певними змінами у поведінці малюка: на­полягає на своєму у виборі одягу, з’являється цікавість до власного відображення у дзеркалі, само­стійно бавиться конструкторами, цікавиться книжечками з яскра­вими малюнками, стає більш допитливим. Дітки в такому віці непосидючі, емоційні та імпуль­сивні. Малюк виявляє негативні емоції, впертість, робить усе на­впаки, не слухає і не погоджуєть­ся з проханням батьків. У кожної дитини цей кризовий період ми­нає по-різному, — хтось зводить батьків нескінченними істериками та протестами, а в когось можуть спостерігатися рідкісні випадки непослуху та зміни настрою. Так малюк перевіряє межі дозволено­го, емоції батьків, спостерігає за реакцією і сам вчиться на прикла­ді дорослих.

— Що може вплинути на пе­ребіг кризи 3-ох років?

— Велике значення мають осо­бливості роботи нервової систе­ми та стан здоров’я дитини, стиль сімейного виховання. Ослаблені діти з нестійкою нервовою систе­мою та психічними відхиленнями важче переживають усі вікові кри­зи, ніж їхні здорові однолітки. А та­кож на психологічний стан дитини впливають напружені стосунки між батьками та іншими членами родини. У сім'ї, де батьки висту­пають проти будь-якого прояву активності та самостійності ма­люка, у дітей яскраво виражені кризові симптоми тривають дово­лі довго. Якщо мама і тато постій­но конфліктують або перебувають у стані розлучення, будь-яка віко­ва криза дитини буде проявляти­ся більш гостро.

— Змоделюйте кілька яскра­вих проявів кризи «трирічки», як приклад, до чого повинні бути готові батьки.

— Будь ласка. Робити напе­рекір батькам: дитина грається на майданчику, тут різко погода псується, накрапає дощ. Попри намагання мами повернутися до­дому, малюк реагує відмовою і на­віть істерикою. Врешті, мамі таки доводиться застосовувати силу і з криком забирати малого крику­на додому.

Ще одна ситуація. Ранок. Ди­тину збирають у садок. І тут почи­нається суцільне «не те». «Не хочу чистити зуби», «не ті колготки», «не та футболка», «не взую чере­вички» і так доти, допоки батьки не одягнуть силоміць. Бо жодних аргументів малюк не сприймає. Ще одним характерним проявом кризи є різка зміна ставлення ди­тини до того, що раніше було для неї важливим. Можуть бути знеці­нені улюблені іграшки, книги, за­няття і навіть рідні.

— Як правильно у такій ситуації діяти батькам, щоб не зри­ватися на дитині?

— Звичайно, давати дитині пра­во на повну самостійність — це неправильно, адже малюк ще не повністю усвідомлює свої мож­ливості, не вміє планувати як до­рослі. Але варто дозволити само­стійно їсти, вмиватися, збирати іграшки (нехай це буде довго, не­вміло, і мамі, в результаті, все одно доведеться прибирати).

Надати право вибору дитині щодо дрібниць (скажімо, обрати між двома футболками ту, в якій піде у садок); шукати компромі­си (наприклад, не хоче снідати кашею, мамі легше поступитися і запропонувати щось інше). Ма­ленька, але дієва хитрість — дай­те дитині обирати між уже вирі­шеними варіантами («Ти будеш їсти кашу чи суп? Ти будеш гра­тися лялькою чи м’якою іграш­кою?»).

Усім дорослим членам сім'ї слід дотримуватися єдності щодо «не можна».

Дуже важливо завжди викону­вати свої обіцянки щодо дитини, наприклад, обіцяли після садка піти на морозиво, то треба йти; дотримуватися режиму дня ди­тини; давати посильні завдання у формі гри (зібрати іграшки, допо­могти мамі витерти пилюку тощо).

— Криза трирічного віку часто супроводжується таким непри­ємним явищем, як істерика. Ди­тина може влаштувати її будь-де: в магазині, на вулиці і навіть вдо­ма. Чого не можна робити бать­кам у разі істерики малюка?

— Істерика — це втрата зв’язку з дійсністю. Дитина впадає в стан афекту і не здатна контролювати свою поведінку. Тому не намагай­теся в цей момент лаяти дитину або вимагати припинити так по­водитися.

Перш ніж розмовляти з малю­ком, відрегулюйте власний емо­ційний стан. Якщо істерика стала­ся поза домом, відведіть дитину до спокійного місця. Можна сісти поряд з малюком навпочіпки і обійняти його. Говоріть та поводь­теся спокійно. У жодному разі не застосовуйте фізичне покарання. Не відштовхуйте малюка після за­кінчення істерики, постарайтеся пояснити, що вам складно його зрозуміти, коли він засмучений, плаче і кричить. Після того, як ди­тина буде готова до діалогу, від­верніть її увагу на щось приємне.

— В яких випадках дитині необхідна допомога лікаря-не­вролога?

— Коли виникли страхи (малюк раптом почав боятися домашніх тварин, темряви, голосних зву­ків, незнайомих людей); дитина стала агресивною до інших дітей; раптово стала гіперактивною, гіперзбудженою; надмір актив­ною, буквально не може всиді­ти на місці, не здатна себе нічим зайняти, прагне постійного руху. Особливо має насторожити, коли з’явилися часті та тривалі істери­ки з появою судом, якщо після них дитина відразу засинає і потім ні­чого не пам’ятає. До лікаря необ­хідно звернутися, коли у дитини є заїкання, нетримання сечі або нав’язливі рухи (смокче палець, гризе нігті); порушення сну чи апетиту.

Батькам важливо зрозуміти, що дитина шкодить і скандалить не для того, щоб їх дратувати. Усі ці чудасії - ознаки дорослі­шання. Криза 3-ох років може стати справжнім випробуванням як для батьків, так і для малю­ка, але вона рано чи пізно за­кінчиться. Подолавши її, дитина зможе стати більш самостійною, відповідальною і розважливою, навчиться того, що раніше дава­лося їй з великими труднощами. Чим більше батьки підтримува­тимуть малюка в цей період і не обмежуватимуть його дорос­лішання, тим швидше та легше мине криза трьох років.

«НЕ» для батьків

Щоб малюк благополучно пройшов період кризи, батькам необхідно дотримуватися низки правил:

• НЕ використовуйте у спілку­ванні з дитиною наказний тон.
• НЕ поспішайте задоволь­нити будь-яку забаганку дитини тільки тому, що вона впала в іс­терику, кричить чи тупоче ногами.
• НЕ карайте фізично.
• НЕ кажіть дитині «так», коли логічним є тверде «ні».
• НЕ намагайтеся тиснути на малюка своїм авторитетом до­рослого.
• НЕ називайте дитину ма­ленькою та дурною.
• НЕ вимагайте від дитини неможливого. Трирічний малюк не може спокійно сидіти в літаку кілька годин або швидко зібрати­ся в дитячий садок, якщо мама за­пізнюється.
• НЕ обмежуйте самостійність дитини.
• НЕ докоряйте за невдачі.
• Не виплескуйте на дитину своє роздратування.