«Палац за ґратами» приймав короля, меломанів і військових

Архітектор запроєктував тут окрему комору для… страуса

Ця триповерхова будів­ля — пам’ятка архітектури місцевого значення. Вона справді нагадує казарму. Тут ла­конічно вирішено фасад, та й ґрати на вікнах додають «офіціозу». Хоча першочергове при­значення цієї будівлі… палац! У цьому переконуєшся, коли по­трапляєш всередину: просторі зали, кручені дерев’яні сходи… Внутрішній дворик огинає ціле крило з анфіладою кімнат, яких не видно з фасаду. У Державно­му архіві Львівської області збе­реглися документи щодо цього будинку.

Стиль сучасної будівлі, ві­домої як палац Баворовських, — неокласицизм кінця XIX ст. У XVII-XVIII ст. там стояв дерев’яний палац шляхтичів Сеняв­ських. У 1698 р. у них гостював польський король Август Дру­гий. Палац був розкішний, адже у Львові тоді було багато різних па­лаців, а король вибрав саме цей. На той час це було Галицьке пе­редмістя, вже досить забудова­не, але переважно дерев’яними будинками. Неподалік був кос­тел Св. Урсули (теперішня церква Євангельських християн-баптис­тів на сучасній вул. Зеленій).

Пізніше палац належав родині князів Чарторийських. Капіталь­на будова там почалася у XIX ст. Перші письмові згадки про будів­лю знаходимо в архівних крес­леннях 1828 року (австрійський період). Текстових документів про будинок не збереглося, лише креслення. Це була одноповер­хова (за тодішніми стандартами, а за нашими — двоповерхова) бу­дівля, яка мала підсобку у дворі. Архітектор — Йозеф Кіліан. План будинку за адресою вул. Понін­ського, 25 (назви вулиці у різні роки змінювалися) затверджено 11 червня 1828 р. Ще одне крес­лення плану будинку — від 1864 року, підписане Станіславом Сі­доровичем. Швидше за все, це був управитель маєтку, вони теж мали право підпису. Також в ар­хіві є план 1869 року невеликої комори у внутрішньому дворику (будівничий Самуель Крох). По­руч — комора для страуса (!). Чи справді пани тримали цього ек­зотичного птаха? Цілком можли­во, адже треба було чимось роз­важати високих гостей.

У документі від 1903 року вже є згадка про власників «голубої крові» — Михаїла і Марію з гра­фів Баворовських. На той час у будинку на вул. Панській, 25, вже відбулася перебудова, до­будовано третій поверх. Будів­ничий — Ян Шуб. У внутрішній дворик виходить напівкруглий еркер, в якому розміщено ма­сивні дерев’яні сходи. 23 липня 1903 р. магістрат затвердив план цієї перебудови.

Останній документ, що сто­сується цього будинку, датова­ний 1928 роком. На той час бу­дівля вже мала сучасний вигляд. Банк рольнічий (державний сіль­ськогосподарський банк Польщі), який там містився, пише прохан­ня до магістрату щодо проведен­ня каналізації у всьому будинку. 28 серпня 1928 р. магістрат ви­дав дозвіл на каналізування, а 1 листопада того ж року затвердив документи на каналізування (ар­хітектор — Войцех Дембінський). Каналізація маєтку врізається у міську каналізацію (державний водотяг). На плані видно розгалу­жену систему водотягу, на терито­рії внутрішнього дворика — три во­дозбірники (колектори).

На ті часи у магістраті був спе­ціальний відділ, який займався суто каналізацією. І тут немає ні­чого дивного, адже у Львові за­вжди були з нею проблеми. На тому ж кресленні видно, що у дво­рику розташований тенісний корт.

За радянських часів, до 1960-х років, у будинку була філармо­нія, а в подвір’ї — літній кінотеатр. У 1940-х директором філармо­нії був пан із цікавим прізвищем — Подшибіткін. А після 1960-х ро­ків на вул. Франка, 25, перебрав­ся військкомат, який до того був на вул. Дарвіна, 2 (нинішня вул. Просвіти).