Тут гендлювали біржовики й застрелився радянський функціонер

Будинок прокуратури Львівської області, що на проспекті Шевченка, 17−19, — одна з найвідоміших споруд міста. Збудований він у 1907−1910 рр. спеціально для Торгово-промислової палати, за проєктом архітекторів Альфреда Захаревича і Тадея Обмінського.

Будинок у стилі пізньої сецесії з деталями неокласицизму зве­ли для впливової професійної організації, водночас він мав функ­ції і адміністративної будівлі. Зо­внішньо вона мала відповідати своїм функціям, тому будували її найкра­щі тогочасні майстри і фірми. Тут об­лаштували систему центрального опалення, електричне обладнання, внутрішню телефонну мережу, елек­тричні ліфти. Відповідно розкішний і декор будинку. Над вікнами друго­го поверху — горельєфні зображення алегорій торгівлі та ремесел, ство­рені з цементу та прикрашені золо­тою смальтою. На фасаді третьо­го поверху — орнаментальний фриз зі скляної мозаїки, в центрі якого — герб Львова.

Внутрішній декор будинку розкіш­ний. Тут є унікальні твори настінного живопису, скульптура, вітражі і моза­їки. «Серцем» будівлі є велика зала засідань на другому поверсі. Вітражі тут виконані за проєктом Альфреда Захаревича, дубові панелі та двер­ні портали з маскаронами авторства Зиґмунта Курчинського, стінні роз­писи — пензля вихованця Мюнхен­ської академії Фелікса Виґжеваль­ського.

У різні роки в будинку містилися різні інституції. Так, від 1866-го до 1939 року функціонувала Торгово-збіжжева біржа — державна устано­ва, яка надавала допомогу місцевим купцям у торгівлі сільгосппродукці­єю, збіжжям та нафтою.

У радянські часи в будинку був міський комітет компартії Украї­ни. Цей період пов’язаний із гучною справою самогубства у 1962 році ра­дянського функціонера, першого се­кретаря міськкому кпу Петра Овсян­ка. Він застрелився з табельної зброї просто у своєму кабінеті на третьо­му поверсі. Причина — оборудки дру­жини Овсянка. Жінка замовляла собі одяг і взуття на львівських підпри­ємствах, у так званих цехах, тобто нелегальних фабриках, де продук­цію виготовляли «наліво». Корис­туючись тим, що чоловік — високий партійний чин, грошей не платила. Овсянко про це не знав. Хитрі цехо­вики підстрахувалися — таємно за­шили жінці у підкладку шуби і закла­ли в каблуки взуття записки. Мовляв, ці речі — подарунок дружині першого секретаря міськкому… Коли цехови­ками зацікавилися «компетентні ор­гани», вони аргументували, мовляв, працювали за завданням партійно­го діяча, подивіться записку. Овсян­ко про таємні ґешефти дружини до­відався, вже коли його викликало «на килим» вище партійне керівництво. Після розмови на підвищених тонах закрився у себе в кабінеті й застре­лився…

Пізніше, у 1980-ті роки, тут був популярний серед львів’ян лекто­рій. Звісно, на лекції компартійно­го спрямування сюди скеровували слухачів «добровільно-примусово». Однак коли тут читали лекції на ціка­ві науково-популярні теми, до лек­торію вишиковувалися черги. Іноді навіть показували закордонні філь­ми. Зокрема, стояли величезні чер­ги, коли демонстрували діснеївський мультик «Білосніжка і сім гномів». І хоча це була якась «захудала» чорно-біла копія, люди все одно ломилися подивитися хоча б її… А у часи гор­бачовської перебудови тут почали читати лекції про заборонених у срср західних художників і навіть про сек­суальне життя, що спричиняло ан­шлаги у залі.

Після здобуття Україною Не­залежності тут деякий час функ­ціонувала Львівська товарна бір­жа. А також у передвиборчий період у великому залі відбувалися зустрічі політиків із виборцями. Від 1990-х років у кам’яниці розташува­лась Державна прокуратура Львів­ської області.

Під час подій Революції Гідності 2013−2014 років активісти захопили будівлю обласної прокуратури, при цьому пошкодивши оригінальні вхід­ні двері, виготовлені з міді, з плас­тинами з фацетованого скла. Крім цього, було пошкоджено багато чого всередині. Після усіх подій обласна прокуратура, як повідомляла NGL. media, замовила ремонт і реставра­цію приміщення на майже мільйон гривень.

Згодом будівлю привели до пер­фектного стану. А 2019 року у цьо­му режимному об’єкті певний час на­віть почали проводити екскурсії, аби ознайомити львів’ян із внутрішньою красою приміщень.