Щоб українізувати православ’я на Волині, відмовився від парафії у Парижі

о. Никанор Абрамович 1921 року прийняв постанову «про ступеневу українізацію Богослужінь, єпархіального діловодства і духовного шкільництва на Волині»

На сайті Ківерцівського благочиння Волинської єпархії Української православної церкви є згадка про парафіяльного священика Свято-Миколаївського храму в райцентрі отця Никанора Абрамовича. Про те, що він викладав Закон Божий у єдиній на той час в містечку початковій школі. Та ні словом не згадано подвижницьку працю душпастиря. А саме він збудував першу в місті православну церкву, дбав про переклад богослужбових книг рідною мовою та вже 1921 року в  Почаївській лаврі відправляв Службу Божу українською.

Почувши українську, почаївські ченці здійняли галас

Отець Никанор родом з села Мизового Старовижівського району Волині. З’явився на світ у багатодітній сім’ї місцевого дяка-учителя. Батько належав до духовного стану, але не був священиком, бо одружився з удовою. Син Никанор закінчив Волинську духовну семінарію у Житомирі й Київську духовну академію. Паралельно здобував ще дві освіти. Був високоерудованою людиною. Під час УНР у Житомирі дбав про відродження українських традицій в православній церкві, за що згодом мало не був розстріляний більшовиками. Дивом живий повернувся на Волинь, де й продовжив свою просвітницьку діяльність.

З благословення правлячого тоді Волинською єпархією єпископа Діонісія (пізнішого митрополита Варшавського) 1921 року в Почаївській лаврі відбувся Волинський єпархіальний з’їзд. Його головою обрали о. Никанора Абрамовича. Він під час цього з‘їзду відправив Службу Божу українською мовою! Це була знаменна подія. Та почаївські ченці здійняли галас у церкві, про що збереглися письмові свідчення очевидців. Намагалися зірвати з’їзд, але його члени «бунту» не підтримали й поставилися до промосковських виступів негативно.

Тоді о. Никанор, як голова З’їзду, прийняв постанову «про ступеневу українізацію Богослужінь, єпархіального діловодства і духовного шкільництва на Волині».

Через кілька літ священику таки «пришиють» «церковну несубординізацію» й відправлять «на покуту» у Дерманський монастир. Після відбуття покарання поїхав піднімати православ’я у містечко Ківерці, де на початку 30-х років ХХ століття не було жодної церкви (лише католицький костел).

Очоливши парафію у Ківерцях, о. Никанор взявся за будівництво першого в містечку храму та організацію церковного хору з молоді. Паралельно брав участь у роботі Луцької підкомісії перекладу Святого Письма і богослужбових книжок українською мовою. За три роки церква Святого Миколая святково відкрила свої двері для вірних. І священик служив у ній українською.

Став митрополитом УАПЦ в еміграції

Перед приїздом у Ківерці протоієрей Никанор Абрамович одержав запрошення від об’єднання українських парафій у Франції стати… настоятелем церкви у Парижі. Його навіть благословив на від’їзд митрополит Діонісій. Та священик відмовився. Забажав лишитися на Волині, де продовжив впроваджувати рідну мову у церковній царині.

Перед Другою світовою війною о. Никанор був призначений благочинним другого деканату Ковельського повіту. За короткий час провів повну українізацію церковного життя у своєму благочинні. Та після приходу радянської влади був змушений емігрувати за кордон. Після закінчення війни священик оселився в німецькому Карлсруе, де прожив до смерті.

Собор єпископів УАПЦ у Парижі надав йому титул митрополита в діаспорі. Владика Никанор очолював Українську автокефальну церкву понад 15 років. Про це пише у своїй книзі «Високопреосвященний Никанор Абрамович, архієпископ Київський і Чигиринський, митрополит УАПЦ на еміграції» відомий дослідник Володимир Рожко.