«Для греко-католиків важливішим зараз є не кардинальство, а патріарший статус…»

8 грудня у Ватикані Папа Римський Франциск проведе урочисту консисторію з нагоди введення у сан 21-го нового кардинала. Вони представлятимуть Перу, Аргентину, Чилі, Еквадор, Японію, Філіппіни, Сербію, Бразилію, Італію, Кот-д'Івуар, Алжир, Індонезію, Іран, Канаду. І Україну! Серед них — 44-річний греко-католик Микола Бичок, єпископ Єпархії Святих апостолів Петра і Павла із осідком у м. Мельбурні для українців візантійського обряду в Австралії, Новій Зеландії та Океанії.

В історії України уродженець Тернополя буде восьмим кар­диналом. Під час консисторії з рук Папи Микола Бичок, крім більєтто (посвідчення-квит­ка кардинала), отримає кіль­ка символів свого нового титу­лу: червоне цукетто (шапочку, що нагадує тюбетейку), черво­ну біретту (шовковий капелюх із чотирма кутами) і золотий пер­стень. Загалом після 8 грудня Римо-Католицька церква мати­ме 256 кардиналів, 141 з них, у тому числі Микола Бичок, буде наділений правом обирати Пон­тифіка. В ієрархії Католицької церкви кардинал вважається другою за важливістю особою після Папи, його радником.

Микола Бичок прокомен­тував виявлену йому висо­ку честь: «Я розумію, яку вели­ку відповідальність покладає на мене це призначення… Знаючи, які важкі часи переживає наш український народ через війну, продовжуватиму інфор­мувати католицький світ про те, що відбувається на нашій зем­лі, і постійно нагадуватиму про Україну». Майбутній кардинал додав, що у Синоді УГКЦ і нада­лі залишатиметься «владикою Миколою». Нового кардина­ла привітав предстоятель УГКЦ Блаженніший Святослав.

Про знакову подію в істо­рії УГКЦ спілкуємося із Тара­сом Антошевським, знаним релігієзнавцем, істориком, колишнім вчителем Миколи Бичка у Вищому духовному ін­ституті ім. Блаженного Мико­лая Чарнецького Згромадження Найсвятішого Ізбавителя.

— Пане Тарасе, яке значен­ня для України має призна­чення Миколи Бичка карди­налом?

— Микола Бичок є єписко­пом УГКЦ в Австралії. Як карди­нал він призначений не для слу­жіння в Україні, а як представник Австралії. По суті, є єдиним кар­диналом у цій країні, бо попе­редній очільник Австралійської конференції католицьких єпис­копів кардинал Джордж Пелл помер. Втім, безперечно, вла­дика Микола є речником україн­ців у цій частині земної кулі. Має там добру репутацію. Припус­каю, згоду на його призначення дали єпископи Австралії, їх мо­гли запитувати про це у Ватика­ні. Вони ж могли його рекомен­дувати.

Микола Бичок — молодий ді­євий єпископ. Став кардиналом у такому віці, коли і єпископами не часто стають. Загалом УГКЦ має чи не наймолодших єпис­копів серед усіх католицьких церков. Призначення кардина­лом єпископа, якому ще немає 50-ти, означає, що він довго братиме участь у конклавах (об­раннях Папи).

Після звістки про своє при­значення кардиналом Мико­ла Бичок сказав, що хоче бути «голосом України». Це дуже важливо. Релігійні громади ав­стралійських українців (як гре­ко-католики, так і православні) під проводом своїх духовних на­ставників пастирів активно до­лучаються до допомоги нашим воїнам на фронті, нашим біжен­цям. У владики Миколи є мож­ливість доносити світові правду про те, що відбувається в Україні.

Владику Миколу знаю добре, бо колись викладав йому істо­рію Церкви. Запам’ятався сум­лінним, таким, що прагне знань, відкритим до спілкування сту­дентом. Водночас — спокій­ним, врівноваженим, щирим. За кілька років служіння в Австра­лії (прибув туди в умовах ковід­ного карантину) владика Мико­ла добре себе зарекомендував, здобув позитивну оцінку свого служіння. Підтримую з ним сто­сунки. Владика Микола є і су­часним, і водночас таким, що дотримується традиційного по­гляду Церкви на суспільні про­цеси. Він є послідовником тієї Церкви, яка вийшла із підпіл­ля, яка вшановує митрополита Андрея Шептицького, кардина­ла Йосифа Сліпого. Я кажу про певну тяглість, що передається від цих знакових особистостей УГКЦ. Владика Микола вихо­вувався у середовищі багатьох священників-редемпторис­тів, які пережили комуністич­ні репресії. Він був вихованцем нинішніх владик — львівського Ігоря Возьняка, першого доне­цького екзарха Степана Мень­ка. Його призначення стане для України великим плюсом.

— Чому саме на цього єпис­копа у віддаленій діаспорі ви­пав вибір Папи, а не, скажімо, на більш поважну, відому лю­дину у самій Україні?

— Те, що владика Микола вхо­дить до Синоду УГКЦ, — це одна річ. Але насамперед його обра­ли як єпископа з Австралії. Ду­маю, у Ватикані робили акцент саме на цьому.

Владика Микола є одним із наймолодших єпископів УГКЦ. Оскільки він зараз служить у се­редовищі, де більшість станов­лять римо-католики, то це для нього є підвищенням у статусі. Кардинал — не почесна посада. Це — помічник Папи. Свого часу кардиналами обирали єписко­пів чи священників (і навіть дияконів) з оточення Папи, близь­ких йому людей (Рим і Римська єпархія), які допомагали Пон­тифіку керувати Церквою. Піз­ніше, коли Церква розросла­ся, кардиналів почали обирати з усього світу…

Владика Микола буде для Папи «вухами, очима, устами» в Австралії. Звідти доноситиме до Риму — і з Риму до Австралії - важливу інформацію. Буде «ру­кою Папи».

З іншого боку, УГКЦ є схід­ною католицькою Церквою. Для неї кардинальство не має такого великого значення, як для єпископату Римо-Като­лицької церкви. Статус карди­нала, швидше, стосується РКЦ. Не знаю, чи всі очільники схід­них католицьких церков (їх є поза 20) мають статус карди­нала. В Україні немає жодного кардинала — його зараз не ма­ють ні наші греко-католики, ні римо-католики. Попередньо­го кардинала для України, для УГКЦ — ним став Блаженніший Любомир (Гузар) — призначи­ли після того, як він став главою цієї Церкви. На той момент кар­диналом уже був Мар’ян Явор­ський, очільник римо-католиків України. Перед тим кардина­лом був глава УГКЦ Мирослав-Іван Любачівський. Тепер цю тяглість перервано…

Але це не так уже й суттє­во для УГКЦ. Свого часу гла­ва УГКЦ Блаженніший Святос­лав казав, що для нього це не є принциповим питанням, що він не дуже прагне цього. Але якщо Папа призначить — відмовляти­ся не буде…

— Ви випередили моє на­ступне питання. Віряни УГКЦ, багато експертів сподіва­лися, що кардиналом Папа Римський призначить главу УГКЦ митрополита Святос­лава… Чому цього не стало­ся? Можливо, через його кри­тичну позицію щодо певних дій і висловів глави Ватика­ну в «українському питанні»? Можливо, Папа образився?

— Для Греко-Католицької церкви набагато важливішим є патріарший статус. Він форму­ється, є багато елементів цьо­го статусу. За це одноголосно проголосував Синод єпископів УГКЦ, під час Літургій молять­ся за патріарха (навіть у присут­ності Папи — я був свідком цього ще у 2001 році), сам Блаженні­ший Святослав іменується Гла­ва та Отець, що у сумі складає патріарх, діють Патріарші комі­сії… Залишилося цей статус ви­знати.

Для греко-католиків важли­вим є завершення процесу бе­атифікації митрополита Андрея Шептицького, визнання його Блаженним (через кілька днів відзначатимемо 80-ті рокови­ни з часу його відходу до Гос­пода). Все необхідне для цього зроблено. Залишилося отрима­ти вердикт Ватикану…

А кардиналів зараз багато. Скажімо, кардиналом призна­чили особу, яка займається ор­ганізацією візитів Папи… Біль­шість із недавно призначених 21 кардинала становлять пред­ставники «третього світу». Вони не з Європи чи з Північної Аме­рики, а із Південної півкулі. Всі - римо-католики. Нікого зі схід­них католиків, крім владики Ми­коли, цього разу кардиналом не призначили…