Що зараз робить путін?
Нинішнє загострення в Карабасі — продовження не тільки Другої карабаської війни, а й, упевнений, війни путіна проти України
Зловтіха російських політиків і пропагандистів у зв’язку з черговим конфліктом навколо Карабаху може, на перший погляд, здивувати. Адже наскільки сильною не була б ненависть кремля до вірменського прем’єр-міністра Нікола Пашиняна і наскільки великим би не було роздратування з приводу спроб вірменського керівництва зблизитися із Заходом, а ось тільки сам конфлікт укотре підкреслює провал російського впливу на пострадянському просторі та безсилля — реальне чи навмисне — російських «миротворців», — пише Віталій Портников для Крим.Реалії.
В останні дні Другої карабаської війни миротворчу роль росії визнавали буквально всюди — і у Вірменії, і в Азербайджані, і в Туреччині, і на Заході, і, звісно, в самому Карабасі. Зараз Азербайджан просто ігнорує присутність російських військ у регіоні, у Вірменії протестувальники блокують посольство росії в Єревані, у Туреччині про російську роль не згадують, на Заході намагаються діяти самостійно і вже не поглядають на Москву. А з самого обстрілюваного Карабаху на адресу росії доносяться прокльони і звинувачення. Чому ж радіти?
Але кремль, гадаю, цікавить, насправді, аж ніяк не тільки «покарання» вірменського прем’єр-міністра і його народу. Головне, у чому, впевнений, зараз зацікавлений володимир путін, — це створення конфліктних ситуацій усюди, де тільки можливо. Це така тактика підпалу, коли «ллють бензинчик» і підпалюють, коли створюють безліч конфліктних ситуацій, і «вороги росії» повинні гасити ці пожежі, відволікатися від путінської війни в Україні. Так, саме так. Нинішнє загострення в Карабасі — продовження не тільки Другої карабаської війни, а й, упевнений, війни путіна проти України. Як і всі інші кризи, які росія або ініціює, або не хоче втручатися в їхнє врегулювання. Простіше кажучи — телефон державного секретаря США має дзвонити без упину, і прохання про допомогу мають лунати дедалі частіше.
Приблизно так само володимир путін поводився 2014 року, коли ухвалював рішення про анексію Криму. У москві, впевнений, цілком розуміли, що порушують усі мислимі й немислимі норми міжнародного права, і що тиск на росію через окупацію Криму буде тільки посилюватися. Але якщо відвернути увагу кризою на сході та півдні України, Заходу буде вже не до Криму. Тож «підпал» Донбасу, спроби заколотів у Харкові та Одесі — все це було, гадаю, не тільки здійснення плану із захоплення українського сходу, а й відволікання уваги від уже ухваленого рішення про анексію. І внаслідок цього відволікання уваги виникла багаторічна війна на Донбасі. Як у лютому 2022 року через прагнення змінити владу в Україні і «відвернути увагу» від анексії вже Донбасу почалася велика війна в Україні. Так, до речі, може статися з будь-яким новим підпалом кремля: ставку буде зроблено на локальну кризу, а почнеться велика пожежа.
Між іншим, саме тому дітям намагаються не давати сірників — бо вони не дуже розуміють наслідки своїх дій. У нинішньої москви — схожа ж психологія недоумка: підпалити він може, а що робити, якщо пожежа розгориться і підступить уже до його власного будинку, не знає, та й не думає про це, це ж не короткострокове тактичне рішення. У цьому, впевнений, і небезпека росії. Держава, що володіє значним ядерним арсеналом, очолюється хуліганом, не здатним подивитися далі власного носа і захопленим генеруванням криз і трагедій настільки, що її політики й «експерти» навіть уже не намагаються приховувати радості через чуже горе.
